Глава 15

Під її ногами білий товстий килим скрипів на морозі наче буркотливий дід. Ноги до самих колін провалювалися в пухку холодну масу. Алія із захопленням зачерпнула в долоні сніг - так називав цей небесний пух Хаук - і піднесла до очей, уважно роздивляючись мільйони крихітних сніжинок та дивуючись багатому розмаїттю їхніх форм. Дівчина посміхнулася й подмухала на них: сніжинки почали танути, просідати та, зникаючи між пальцями, падали важкими плямами на землю. Алія з цікавістю опустила очі і усмішка злетіла з її губ, немов осінній листок із дерева. Дівчина здригнулася - це не талий сніг : яскраві червоні, немов ягоди брусниці, краплини крові окропили все навколо неї. Алія покрутила головою - кров, вона закрутилася на всі боки, але, куди не глянь, біле полотно було оздоблене лише в моторошні червоні фарби. На її тінь раптово лягла інша: величезна, темна. Дівчина заплющила очі, вона вже знала, що зараз побачить та перш ніж підняти голову, зробила кілька глибоких вдихів і, зчепивши зуби, підвела вії: темно-синій погляд зіткнувся з червоним і з кривавого блиску, сповненого ненависті та ненаситної спраги, на неї дивилася сама смерть - гарти...

"Бренна, Бренна, прийди до мене, часу вже мало..." - до загостреного слуху Алії, схожий на подих вітру, донісся далекий жіночий шепіт, але моторошне утробне гарчання тварюк поглинуло його нудотною хвилею. Алія з криком прокинулася і сіла на ліжку. Зі страхом озирнулася: вона в безпеці. Провела долонею по спітнілому обличчю, бажаючи стерти спогади про нічний кошмар. Згадавши сон, Алія завмерла і глянула на долоні: крові на них, звісно, не було, зате полум'я, мов бурхлива весняна річка, несамовито носилося по її венах. У двері раптом голосно постукали, дівчина здригнулася і швидко встала з ліжка. Цуценя крутилося біля її ніг.

- А ну, швидко на місце, - ледь чутно сказала йому дівчина. - Чужий прийшов.

Малий послухався і прожогом метнувся в комору на сіно. Алія щільно зачинила за ним двері й розвернулася до виходу: вона стиснула пальці в кулаки й постаралася вирівняти прискорене дихання. Знову безцеремонно забарабанили. Дівчина швидко оглянула своє тіло - вогняних сполохів більше не було видно.

- Хто там? - якомога спокійніше запитала вона.

- Відчиняй, Аліє, та швидше, я вже весь поріг відтоптав, - почувся з-за дверей веселий знайомий голос.

- Зараз, - не вірячи своїм вухам дівчина швидко відтягнула засув. - Інг?! - радісно вигукнула вона.

І це справді був він. Стрункий високий хлопець, стояв спершись на одвірок однією рукою та широко посміхався і в його очах грали всі фарби молодої зелені.

-Здорова будь, Аліє, - він окинув дівчину швидким поглядом і його очі жадібно блиснули.

 Дівчина миттю сховалася за двері: у поспіху вона зовсім забула, що вийшла в одній спідній сорочці.

- Почекай тут трохи, я скоро, - прикрила Алія двері.

Накинувши на себе чорну сукню, вона швидко зметала косу, вмилася і, пригладивши волосся, вийшла до Інга у двір. Алія не бачила хлопця відтоді, як зійшла з ящеррана на землю Півночі, і зараз була рада йому, немов брату.

- Я вже було подумав, що ти пішла до лісу, стою тут прірву часу, луплю у двері. Ти міцно спиш, -  знову щиро посміхнувся хлопець.

Алія зніяковіло всміхнулася, вона не хотіла говорити Інгу, що заснула тільки під ранок. Воїн не зводив із дівчини палаючих захоплених очей.

- Альбісс стверджував, що ти маєш бути вдома, - продовжував Інг. - Це він за тобою послав.

- Трапилося щось? - стрепенулася Алія.

- Можна й так сказати. У принцеси пологи почалися ще вчора ввечері, але не гладко там щось і лікар велів тебе гукнути.

- Мене? - щиро здивувалася дівчина.

- Так. Сказав, щоб ти поквапилася, - кивнув воїн.

"Я твій пан і лише мене ти маєш слухатися, більше нікого" - враз промайнули в пам'яті слова Хаука. Алія завмерла в нерішучості, не знаючи, як правильно вчинити: Хаук суворо заборонив їй потрапляти на очі Каї, і Лейр попереджав про те саме. Та Альбісс кликав Алію, значить він потребував її допомоги. Хоча чим могла допомогти породіллі недосвідчена дівчина? Їй ніколи не доводилося допомагати жінкам під час пологів. Алія рішуче струснула головою: хай там що, вона піде, дитина Хаука хоче з'явитися у цей світ і не можна ось так просто сидіти байдуже склавши руки.

- Добре, - прийняла вона рішення. - Я тільки зберуся й прийду, ти можеш іти Інг, я не маю права тебе затримувати.

- Ні, я привезу тебе, так буде швидше, - хлопець кивнув світловолосою головою, вказуючи на прив'язаного до огорожі коня.

Алія кинулася в будиночок. Вона зайшла в комору, де підвішені до стелі, сушилися зв'язані в пучки різні трави. Схопивши кошик, Алія швидко склала в нього настоянки і трави, які, на її думку, можуть стати в пригоді. Налив цуценяті води, дівчина віддала свій шматок коржа.

- Потерпи, Жук та чекай на мене. Коли повернуся, щось та й принесу тобі.

Вона потріпала його по чорній голові й вийшла, щільно прикривши за собою двері.

Інг спритно схопився на гнідого жеребця й простягнув Алії широку міцну долоню. Пам'ятаючи, як скажено скакав із нею на Вітрі Хаук, вона забарилася, сумніваючись чи не піти всеж краще пішки.

- Ну ж бо, Алія, час не чекає, - поквапив її Інг. - Ти хіба боїшся?

Зітхнувши, дівчина підійшла до вершника, хлопець, підхопивши її немов пушинку, посадив перед собою на коня та міцно обхопив за талію.

- Вперед, хороший, - Інший стиснув колінами боки жеребця і той слухняно пішов легкою риссю.

- Де ти пропадав, Інг, тебе давно не було видно? - запитала Алія.

- Допомагав матері, - усміхнувся хлопець. - Ми довго були в поході й удома чоловічої роботи назбиралося багато. Батько загинув кілька зим тому і без чоловічих рук матері важко, а мої брати й сестри ще не ввійшли в силу. Тож у нашого сімейства я один лише годувальник. - Як тобі живеться тут, Алія? -  у свою чергу запитав хлопець і дівчина почула в його голосі непідробну участь.