Глава 14

Як важко, як важко,

Як важко розлучатися з тобою;

Не бачити, не чути

Й не дихать тобою одною.

"Як добре" Зілоті

Вони поховали вовчицю та її виводок глибоко в лісі, далеко від місця вбивства. Вимившись, чоловіки сиділи тепер біля берега річки. Обидва мовчали. Лейр один за одним кидав у воду каміння, спостерігаючи, як воно стрибає поверхнею Тани, а Хаук думав про щось своє. Наближався світанок і небо потроху стало змінювати своє забарвлення. Гострий слух Інших розбурхувало розмаїття різних звуків: "крек-крек" незграбний деркач у густій траві розривав тишу рідкісним свистом, радісно зустрічаючи новий день, що народжувався в червоній зорі. У лісовій гущавині чувся тріск сучків і утробне рохання - це кабан, підриваючи носом ґрунт, вишукував жирніші жолуді .Час від часу сухе звучання дрібного каміння, що обсипалося з гір, повідомляло, що десь гірський цап біжить схилом до чагарників. Пустувала і підкидалася в річці риба, з вологим сплеском повертаючись у прохолодні глибини.

- Деркач свистить, - усміхнувся мрійливо Лейр і на його лівій щоці виразно показалася ямочка, він тихенько заспівав низьким мелодійним голосом: 

Пристрасть й жар моя постіль...
Мов туман білий зім'ята...
Десь заплаче птах кукіль,
Нічка денна пахне м'ятою.
Пристрасть й жар моя постіль,
Світлий дух мій не сполоханий...
Ой, заплач деркач-кукіль,
Ти самотній і закоханий.

Хаук так само мовчав, задумливо насупивши брови.

- Нам дуже пощастило, що до цього часу вовчицю ніхто не знайшов, були б питання, - перервав мовчання Лейр.

- Так, - погодився вахнут. - Але якби й натрапили на трупи, то вирішили, що раніше терміну підійшли розвідники. Нікому б і на думку не спало, що тут замішаний вовкогарт. Одиниці знають про них, можливо лише деякі з членів Ради Старійшин.

- А в тебе звідки такі пізнання? - чорнявий воїн із цікавістю глянув на брата.

- Роки, проведені в королівській бібліотеці, - криво посміхнувся Хаук. Він поклав великі долоні на зігнуті коліна і, примружившись, подивився вдалину на Трофаст. - Широких знань про вовкогартів немає, у них відсутня своя історія, відомо тільки, як вони народжуються. На цьому все.

- І не дивно, - кивнув воїн.

- Правильно. Ніхто, хто знає особливості гартів, не дасть його цуценяті дорости до дорослої особини. Щоб із цього вийшло і до чого призвело, не знає ніхто.

Чоловіки знову надовго замовкли.

- Знаєш, брате, можливо в тому, що Алія так вчепилася за того дрібного, є частка розумного?

Хаук підняв руку, зупиняючи Лейра, та не бажаючи навіть слухати подібні роздуми.

- Зачекай, - продовжив лучник, незважаючи на протест брата, - дівчина володіє даром і, хто знає, може передчуття підштовхнуло її залишити цуценя?

- Наївність, доброта і самотність, - ось єдині причини, чому Алія вчепилася в цю тварюку.

- Тоді навіщо ти залишив його в живих?

- Гарне запитання, - важко зітхнув вахнут.

- Я сам про це думаю, - через деякий час продовжив Хаук. - Ти ж знаєш, що я ніколи не змінюю своїх рішень (Лейр згідно кивнув), але з Алією я стаю іншим. Коли дивлюся в безодню її очей, коли читаю в них благання й таку віру та надію в мене... Я не знаходжу в собі сил сказати Лисичці "ні". Вона плавить моє серце, як вогонь сталь.

- Лисичка? Ти у всіх своїх жінок навіть імені не пам'ятав, а тут...

- Алія - не всі, вона єдина.

-Ти кохаєш її, брате, - підсумував Лейр.

- Люблю, - спокійно і прямо відповів Хаук.

- Значить, ти вразливий, бо дівчина твоє слабке місце, - хлопець примруживши сині очі дивився на побратима.

- Я знаю це давно, - хитнув світловолосою головою Хаук і дві косиці торкнулися широких плеч.

- І все ж вирішив відпустити її? - обережно запитав Лейр, бачачи пригнічений настрій побратима.

- Алія цього хоче, - трохи згодом відповів Хаук. - Але, правду кажучи, не бачу іншого виходу. Коли я віз її сюди, то був упевнений, що дівчина стане мені дружиною і буде захищена законом. Але вийшло інакше. Тепер їй звідусіль загрожує небезпека. А я бажаю, щоб Алія жила, а не лежала, як та вовчиця, у глибокому кургані.

- Твої недруги можуть використати дівчину проти тебе. Чи не краще тримати її поруч або в селищі рабів, подалі від замку?

- Я пробував, нічого не виходить із цієї затії. Алія занадто яскрава і незвичайна. Як сховати квітку в сіні чи вогонь у ночі? Інші тягнуться до неї, як бджоли до меду, її дари Вогню і Цілительства рано чи пізно виявлять і тоді ніщо не врятує Лисичку. До того ж, Кая щось підозрює.

- Але якщо ти так любиш Алію, то, відпускаючи, як будеш жити без неї? 

- Якби я знав, брате, якби знав, - Хаук подивився на Лейра і той прочитав в очах побратима всесвітню печаль та тугу.

Хлопець добре розумів друга, бо схожий біль жив і в його душі, відтоді, як в одну з проклятих ночей загинула йог Нея, молода дружина, що носила його дитя і з якою вони не прожили й половини кола.

- Алія жене мене від себе, не бажає, щоб я навіть торкався до неї, - стиснув зуби вахнут. - А мені уникати її, коли вона так близько -  лише руку простягни - гірше за будь-які тортури.

Чоловіки ще трохи помовчали. Немов згадавши про щось, Хаук першим піднявся на ноги. Лейр одразу зробив те саме.

- Попрямуєш до замку? - поцікавився хлопець.

- Ні, додому, потрібно вирішити невелике питання. За кілька днів приходь до зали, король збирає малу Раду.

- Знову справи зі зміцненням кордонів?

- Не думаю, Візфолл обізнаний мною по всіх питаннях, він знає, що я серйозно зайнятий розв'язанням завдань на рубежах.Тут щось інше і чуття підказує, що мені це не сподобається.

- Твоє чуття не раз нас усіх рятувало, воно в тебе звірине, Хаук. Ти воістину по крові син Срібних Вовків.

- Так кажуть легенди, але це все байки.

- У кожній казці лише частка казки, все інше - істина, - усміхнувся воїн, оголивши низку міцних білих зубів.