Глава 13

Покладу я свій сумнів в колиску

На узбіччі шаленого дня,

Не дивися на мене, як в миску,

Неприручене вовченя!..

 "Вовченя" Н. Мирна.

Очі Хаука миттю спалахнули блакитним фосфором, але й тільки: ні іншого чоловіка, ні небезпеки за дверима не виявилося. Глухе тихе гарчання і дві різнокольорові вуглинки - ось що виявилося за дверима. Зір Іншого дав змогу до дрібниць розгледіти тварину: чорне, як сама ніч, цуценя припало до землі й, виставивши ікла, застережливо гаркнуло. Хаук ніколи не бачив вовкогарта, але він читав про них у стародавніх книгах пророцтв. А те, що це був саме вовкогарт, вахнут не сумнівався.

- О великий, - прошепотів Хаук і ступив було всередину комірчини та тут, немов з-під землі, перед ним знову з`явилася Алія і перегородила воїну дорогу.

- Відійди негайно... - почав було говорити чоловік, але мигцем глянувши на Алію, замовк на півслові: очі дівчини світилися так яскраво, що чоловік зупинився в німому подиві, споглядаючи золотисто-помаранчеві сполохи.

- Алія, твої очі, - почав було він.

- Іди геть, Хаук, - твердо відповіла дівчина.

Чоловік не відступив, а навпаки просунувся вперед. За спиною Алії знову почувся тихий загрозливий рик.

- Відійди, дівчино, я скручу потворі шию, - зашипів Інший.

- Ні, - Алія виставила вперед долоні, і вони, немов смолоскипи, спалахнули полум'ям.

Щеня заскулило і, кинувшись до порожньої діжки, сховалося за нею і затихло. Хаук вражено дивився то в очі Алії, то на її руки.

- Мене не зупинить твій вогонь, Лисичко, - хмикнув він.

Алія не сумнівалася: Інші не знали страху і не боялися болю.

- Знаменитий воїн хоче поквитатися з цуценям? - пустила шпильку дівчина та підібгала губи, але рук не опустила.

Вона сама не менше за Хаука вражена була полум'ям, що вирвалося та думати про це часу не було.

- Що ти накоїла? Де знайшла тварюку, дурне дівчисько? - прогарчав Хаук.

- Він такий малий, загинув би сам на болотах, - намагалася звернутися до серця воїна Алія.

- Божевільна, подивися на нього добре, на колір шерсті, на зуби й очі! Ти маєш уявлення, що принесла в мій дім? У дім Віґґе, наставника, який замінив мені батька й загинув через цих тварюк? Усю мою сім'ю знищили гарти: батьків, братів і... маленьких сестер, - казився Інший.

- Вибач мені, Хаук, я не знала, що це дім твого загиблого вчителя. Я нічим не хотіла осквернити його пам'ять. Але невже ти вб'єш створіння, в чиїх жилах тече благородна кров срібного вовка? - вигукнула дівчина.

- Це - вовкогарт! Чи знаєш ти, яким шляхом ці мерзенні помісі з'являються на світ? - шипів у гніві чоловік.

Алія мовчала, і Хаук, не зважаючи на вогонь у її долонях, підійшов до дівчини та схопив її за виріз сукні, терплячи моторошний біль, бо його руки миттю вкрилися пухирями. Почувши запах горілої людської плоті, Алія злякалася - полум`я в її очах та тілі одразу ж зникло, немов нічого й не було.

- Звісно ж, не знаєш, звідки вам, розпещеним жителям півдня, таке відати? - презирство й відраза почулися в хриплому голосі вахнута. - Але я просвічу тебе: гарт силоміць бере вовчицю, чуєш, силоміць, тому що жоден вовк добровільно не спаровується з цими тварюками. Ось як народжуються вовкогарти. Вони - плід насильства, мук і смерті північної вовчиці,- крізь стиснуті зуби сказав Інший.

Алія не кліпаючи дивилася на Хаука, від жаху широко розплющивши очі.

- Увесь виводок був мертвий разом із матір'ю, чи не так? Відповідай мені, - струснув він її.

- Так, - прохрипіла дівчина.

- Усі мертві й тільки одне чорне цуценя живе? Яка дивовижна удача? - Інший недобре всміхнувся. - Гарти неймовірно хитрі й розумні бестії, у визначений термін вони з'являються, аби вбити вовчицю, яку запліднили та її вовченят. Тварюка залишає живим лише те цуценя, в кому відчуває свою кров.

- Але...

- Мовчи...

- Воно виє, як вовк, і запаху гарту не має, як я зрозуміла, - намагалася захистити знайду дівчина.

- Відійди, Алія, дай мені виправити твою помилку.

- Дивись, Хаук.

Не встиг чоловік моргнути, як дівчина метнулася в комірчину і, взявши на руки цуценя, притиснула його до себе. Хаук з жахом поглянув на потворні ікла вовкогарта - навіть зараз, незважаючи на юний вік, той міг легко відкусити дівчині кисть.

- Подивися, він не заподіяв мені шкоди, - Алія почухала чорне вухо. - Я хотіла за слушної нагоди все розповісти тобі, Хаук. Від тебе я б не посміла приховати нічого. Жук поводив себе сумирно та слухняно.

- Я не залишу його живим, - безкомпромісний голос воїна пронизував льодом.

- Але ж він нікого не вбив! - благала Алія.

- Поки що. Та це лише питання часу. У мене немає виходу.

Інший почув, як на мить завмерло серце Лисички і потім із подвоєною швидкістю забилося знову.

- Вихід є завжди, Хаук, я думала про це. Відвези мене і Жучка до Вахи, всі твої негаразди будуть вирішені одним махом.

- Жучок? - огида промайнула на красивому обличчі чоловіка. - Ти навіть дала ім'я цій потворі! Він не нормальне створіння, Алія, навіщо ти возишся з ним і намагаєшся врятувати?

- Знаєш, Хаук, про мене теж можна так сказати, що я не така, як усі нормальні люди. Але ти теж  возишся зі мною, хочеш врятувати.

- Ти не вбивця, Алія, - заперечив вахнут.

- І Жук теж. Я постараюся виховати його...

- Рано чи пізно, він уб'є тебе. У гартів немає прихильності, вони не служать людям, не знають, що значить любов і відданість.

- Я спробую, не винось йому смертний вирок, позбавивши єдиного шансу на життя. Дай нам піти, мій пане, і, можливо, ми обоє зможемо залишитися в живих. А якщо я помиляюсь і не впораюсь, то ти завжди зможеш знайти його та мене. І ми понесемо заслужену кару.

Алія з благанням і надією дивилася в очі Хаука, щеня гірко підвивало, Хаук мовчав, невідривно дивлячись на дівчину.

Вахнут тримав тишу так довго, що в Алії очі наповнилися сльозами і полилися по ніжних щоках. Але вона не могла їх витерти, боячись поворухнутися і, можливо, підштовхнути Хаука до нападу. Йому варто тільки руку простягнуть. Дівчина чітко розуміла, що ніхто не зможе зупинити Іншого, лише він сам. Алії здавалося, що вже минула вічність від початку цієї важкої мовчанки та ось Хаук хитнувся і тяжко видихнув.