Глава 11

В небо полечу
Від твоїх очей далі,
Тихо полечу
Від твоєї печалі, -
Наче у вогні,
Боляче мені.

"Біль".М.Одольська.

Їй хотілося якнайшвидше втекти звідси, втекти так далеко від замку, від Каї, короля і Хаука, на скільки це можливо. Так хотілося опинитися в якомусь місці, де нарешті можна знайти спокій і щастя. Щастя... Вона обманює саму себе, якщо вважає, що коли-небудь буде щаслива без нього. Хаук став коханням усього її життя, тим міцним якорем, що тримав кораблик її долі й не давав вітрам і штормам розгойдувати його й топити. З чоловіком іноді було непросто, але до цього дня вона почувалася захищеною в його руках. Хаук був твердим, як граніт, непорушним, як скелі Півночі, і надійним, як саме кохання. Був... А тепер він усміхався іншим дівчатам.

Алія майже бігла до Альбісса, бажаючи, щоб картинка, де Хаук тримає на своїх колінах іншу й обіймає її, зникла. Але все одно, як би вона не проганяла її від себе, та незмінно знову й знову ставала перед очима. Дівчина схлипнула і до болю прикусила губу. "Згадай, Алія, - говорило їй сум'яття, - що ти сама вирішила залишитися рабинею, а не дружиною. Це твій вибір." "Так. І я не шкодую про нього" - відповіла вона своїм сумнівам. Алія розуміла, що не змогла б сидіти в залі, так само як Кая, дивитися, як Хаук обіймає інших жінок, і тихо помирати в душі, не маючи змоги що-небудь змінити. Щоправда, і зараз тала нічого не в силах виправити, але нехай краще ось так, без ілюзій, без марних сподівань, з цілковитим розумінням, що вона ніхто і ніщо, просто рабиня, річ, яку можна викинути за непотрібністю. Алія воліла залишитися ніким, ніж стати другою дружиною, ділити Хаука з Каєю і заплющувати очі на його мінливість. З цими думками дівчина дійшла до будинку лікаря і постукала в міцні добротні двері. За ними почулися важкі кроки і, за хвилину потому, в отворі з'явився сам господар.

- А, Медуничка, заходь, заходь, я чекав на тебе, - усміхнувся лікар.

- Альбіссе, будь здоровий, - привітала Алія вчителя, - я принесла сьогоднішній збір.

- Розумниця моя, - похвалив Панголін ученицю і пильно глянув на неї, - що з тобою, ти здорова?

- Цілком, - кивнула Алія, - вибач, Альбісс, але я не затримаюся в тебе нині.

- Що ж так? - засмучено витягнув губи лікар. - Образилася, що сьогодні залишив тебе? Так покликали мене до принцеси: думали, що пологи почалися, а то помилкові перейми були.

- Що ти, я зовсім не серджуся, та й хто я така, щоб виявляти своє невдоволення? - похитала головою Алія.

Лікар бачив, що дівчина бліда і розсіяна.

- Давай кошика, я заберу сировину, - лікар простягнув свої величезні ручищи до корзини.

- О, я сама, - спритно відступила в бік Алія і пройшовши до широкого, довгого столу, де нагромаджувалося безліч баночок, склянок, мішечків і ящичків, виклала коріння і трави на його поверхню. Хоч дівчина і намагалася повернутися до наставника так, щоб той не роздивився, що вона ховає, але гострий погляд і нюх Іншого розпізнали все.

- Ти голодна? Чую в кошику запах їжі.

- Трохи, замоталася сьогодні, ось Фавста і пригостила мене.

- Хм, гаразд, нехай так. Зачекай, - перегородив прохід Панголін, - ну ж бо, покажи...

Альбісс почув запах крові одразу, щойно дівчина увійшла в його дім. Він очікував, що Медуничка сама скаже йому, але та мовчала. Лікар легко підхопив Алію за руку і глянув на плями крові, що проступали крізь тканину.

- Не варто турбуватися, Альбісс, це суща дрібниця, я подряпалася голками рослини,- спробувала чинити опір дівчина.

- Подряпалася, кажеш... - він спопеляв Алію поглядом, - значить тепер брехати своєму другові можна?

Те, що Альбісс назвався її другом, викликало в очах дівчини солону вологу. Адже в тали тут не було друзів, тільки Фавста та, можливо, Ун, хоч той ще занадто малий. Лейр був добрий із нею, але він друг Хаука.

Лікар спритно підняв розірваний рукав її сукні та швидко зняв саморобну пов'язку.

- Лейру доведеться змінити одяг, - нюх і зараз не підвів Іншого.

Він уважно оглянув рану.

- Батіг,- визначив Альбісс, - хто посмів?

Алія мовчала, найменше на світі їй хотілося згадувати те, що трапилося в замку, вона бажала б забути все, як поганий сон.

- Ясно, - кивнув Панголін, - можеш не говорити, я не дурень і так зрозумів. Ця "рослина", хм, що "подряпала" тебе - отруйна, як з'ясувалося.

Лікар обробив рану і наніс на шкіру мазь із терпким міцним запахом.

- Ти знаєш Алія, що твоя кров спокусливо ароматна? - сказав Панголін, коли перемотав кисть чистою тканиною, а брудний клаптик кинув у вогонь.

- Ні, не знаю, кров пахне кров'ю, але сподіваюся, Інші не їдять людей? - обережно покосилася на Альбісса дівчина.

- Звісно ні. То спокуса іншого роду, якщо ти розумієш про що я, - він грайливо підняв світлі брови.

- Це не має жодного значення, - зітхнула втомлено Алія.

- Ще й як має, якщо всі чоловіки перегризуться через тебе, - хмикнув лікар.

- Нічого такого не буде, - відмахнулася дівчина.

- Ти ж не знаєш, так? - запитально зазирнув їй в очі лікар.

- Чого не знаю? - насторожилася Алія.

- Значить, ні. Інші, наче за змовою, ходять до Хаука з викупом за тебе. Знаєш, Медуничка, наш вахнут до зустрічі з тобою ніколи не втрачав і малої частки спокою, його стриманість у найважчі хвилини була просто чудова, - Панголін трохи нервово почухав золотисту бороду. - А тепер Хауку доповідають, що воїни час від часу влаштовують сутички через тебе. Якщо дійде до Візфолла, тому не сподобається розлад у його війську.

- Альбісс умови Хаука відвезти мене до Вахі. Може тебе він послухає? - Алія благально склала руки.

- Дивне бажання. - примружився лікар. - Навіщо тобі лісова відьма і життя в глушині? Та й не маю я такого впливу на першого вахнута, дівчинко, щоб він схилився до моєї думки, - але, бачачи що Алія приречено опустила голову, додав. - Я скажу йому, добре. Тільки ти нас кинути хочеш, а як же допомога мені, воїнам і людям?