Глава 7

Кров моя сміється боргу всупереч,

Дух мій б`ється в клітці птахою тривожно:

Скільки є між Північчю і Півднем порожнеч,

Але злам не знає слова "ні " і слова "можна".

Канцлер Гі ( переклад КВ)

- Пообіцяй мені Алія, що ніколи не залишишся ввечері поза стінами Трофаста, - чоловік обхопив ніжні дівочі плечі та проникливо зазирнув у великі очі, - ти повинна дати мені слово.

Алія розглядала блакитні відблиски в очах Хаука, думаючи про те, що немає нічого кращого на світі, ніж відчувати себе в його сильних надійних руках.

- Алія, - чоловік легко струснув її, - чи ти чуєш мене, це життєво важливо.

- Чому ти турбуєшся, Хаук? - дивувалася дівчина, - адже ґарти приходять узимку, а зараз тільки осінь, початок жовтолиста*.

- Іноді пси-розвідники з'являються раніше терміну. Це трапляється вкрай рідко, але все ж таки трапляється. А ми завжди готові, Алія. Як ти думаєш, чому вдень і вночі стоїть варта біля воріт та на стінах?

- Добре, Хаук, я зрозуміла тебе, - відповіла дівчина.

- Пообіцяй мені, - наполягав він.

- Я обіцяю, що повертатимусь в Трофаст ще до сутінків, - кивнула вона.

Чоловік полегшено видихнув і міцно притиснув Алію до себе. Вона чула, як у широких грудях сильно і швидко б'ється його серце. Хаук довгими пальцями перебирав пасма вогняного волосся, вдихав його аромат змішаний з осінніми пахощами та блаженно прикривав очі. Тут, на величезному широкому лузі, чоловік міг бути самим собою з Алією, не зображуючи перед другими холодність до неї або байдужість. Тут їх ніхто не бачив, вони були тільки вдвох. Хаук зараз хотів би забути про все на світі й кохати Алію, просто зараз, не чекаючи більше ні хвилини. Але важливішим за його тугу за нею було її життя. Він зобов'язаний поговорити з Лисичкою, пояснити і попередити.

-  Лисичко, я повинен застерегти тебе, - Хаук зітхнув.

Миттю промайнув спогад, як три дні тому він покликав Альбісса до Лейра. Той прийшов разом з Алією, промацав ногу хлопця, похитав головою і залишив настоянку та мазь.Тала, яка до цього тихенько спостерігала осторонь за роботою лікаря, раптом підійшла до Лейра.

- Можна мені глянути на твою ногу? - запитала його просто.

- Така красуня! Звичайно! Можеш роздивитися мене хоч усього цілком. Я не кусаюся, - воїн широко посміхався, навмисно виставивши на огляд Алії довгі міцні ікла. - Хоча за м'які частини тіла, що апетитно виступають, не проти й куснути, - додав він, клацнувши зубами.

- Язик свій притримай, - Хаук кинув на побратима важкий погляд.

- Ти похмурий, друже мій, як скеля Велетнів, - зауважив хлопець, - та вже ж тобі  відомо, що я ніколи не вмів відмовляти гарненьким дівчатам.

- Алія, ти можеш оглянути ногу цього баламута й бабія, - дозволив пан.

- Хто б говорив про бабія... - почав було Лейр, але покосившись на дівчину, одразу замовк.

Алія підійшла до лежачого воїна й акуратно провела пальцями по понівеченій кінцівці, вона не поспішаючи обмацувала кожну ділянку ушкодженого тіла, схиляла голову то до одного плеча, то до іншого, ніби розмірковувала над чимось і  щось для себе вирішувала.

-  Мазі та трави не позбавлять тебе болісних відчуттів, Лейре, - співчутливо глянула вона на хлопця, який лежав, - тільки трохи полегшать їх, -  винесла Алія свій вердикт і відійшла від чоловіка.

- Як обнадійливо звучить, - криво усміхнувся Лейр, - але я і так це знав, крихітко, тож ти мене не засмутила.

- Можливо Альбісс тобі також говорив, що причина твоїх страждань у тому, що м'язи ноги надмірно напружені, - сказала дівчина.

Чоловіки переглянулися.

- Продовжуй, - зажадав Хаук.

- Через те, що рана була рваною, м'язи і сухожилля зрослися з іншими тканинами, порушився кровообіг. Ось звідси сильна напруга і біль. Можна робити теплі трав'яні ванночки і розтирати маззю ногу, але це допомагатиме лише на короткий час.

- Звідки ти це дізналася? - лікар спантеличено дивився на маленьку талу. Двоє ж Інших також мали доволі розгублений вигляд.

- Звідки - не можу сказати, - дівчина знизала тендітними плечиками, - я просто знаю.

- Просто... знаєш...? - вражено перепитав Панголін.

Алія мовчки кивнула, а Лейр підняв чорні брови і багатозначно подивився на Хаука, мовляв "я ж тобі казав, що тала не з простого десятка".

- І давно в тебе такі... ммм... здібності? - поцікавився Лейр, натягуючи на ногу чобота.

- З дитинства. Мама знала про них, а я ні з ким більше не ділилася. Та це нікому й не цікаво - я ж не лікарка, лікувати не вмію. Тільки зілля знаю.

Хаук дав суворий наказ чоловікам не розповідати про цей випадок нікому.

- Алія, я маю застерегти тебе, - вахнут отямився від своїх спогадів, - для твого ж блага нікому нічого не розповідай про себе. Це може погубити тебе, - блакитні очі серйозно дивилися на дівчину, темні брови були тривожно насуплені.

- Та про що таке мені розповідати, кому цікава проста тала та її життя? - здивувалася Алія.

- Ти наївна, як дитя, - засмутився воїн. - Ну про те, наприклад, що тебе не чіпає дикий звір, це незвично і дивно. І про те, що ти своїми руками можеш визначити причину хвороби, і про вогонь, що живе у твоєму тілі.

Хаук дивився на дівчину і ніби вперше бачив: він розумів, що його кохана - справжня дитина: довірлива й недосвідчена, зовсім не знає життя та людської підступності.

- Ти нікому нічого такого не говорила? - сильне занепокоєння відчувалося в кожному слові чоловіка.

- Ні, зовсім нічого, - похитала головою дівчина.

- Добре. Нехай так буде й надалі, - наказав він. - А вогонь?

- Він більше не з'являвся, - спробувала заспокоїти чоловіка Алія.

- Якщо він був, то нікуди не подівся і рано чи пізно себе проявить. Ти повинна вчитися контролювати його. Запевни мене, що намагаєшся.

- Коли залишаюся сама, то стараюся відшукати його в собі, але в мене зовсім нічого не виходить, Хаук, полум'я немов зникло назовсім.