Глава 6

Я любим-траву розітру,

Материнки візьму вінок

В чисте поле вранці піду

Не шкодуючи босих ног.

"Травниця" - WaveWind( переклад КВ)

- Гей, Медунко, ти знову в травах застрягла?! - окликнув Алію лікар.

- Іду вже! - відгукнулася дівчина і, підібравши сукню, побігла до Альбісса через увесь луг. Густа зелена трава та вже подекуди острівцями пожухла, легко хльостала її по ногах, чіплялася за щиколотки. - Дивись, ось я яких квітів та зелені набрала, - усміхаючись говорила Алія, відхекуючись від стрімкого бігу.

Дівчина радо світилася, як ранкова роса на сонці, захлинаючись розповідала лікареві, як вона  використовуватиме трави, що були в неї в кошику: з одних приготує настоянки, деякі залишить сушитися, а інші перетовче на порошки.Тала вже чотири дні з ранку до вечора перебувала при Альбіссу  й обидва були задоволені компанією один одного. Хоча перший день Панголін час від часу недовірливо спостерігав за дівчиною, пам'ятаючи той страхітливий вогонь, що бачив у ній, коли вони пливли на ящеррані. Але Алія крутилася і щебетала маленькою пташкою біля лікаря, захоплювалася і раділа новими рослинами, розпитувала про їхнє призначення. Дихаючи вільним повітрям північних просторів, вона немов заново оживала і ніби забувала, що стала рабинею. Альбіссу було відрадно, що він тепер не самотній і в нього тямуща учениця і помічниця.

Інший натрапив на галявину пізньої морошки та збирав тепер в окрему торбинку ягоди.

- Ти неправильно рвеш ягідку, - обурилася Алія і її темно-каштанові брови злетіли птахом.

- Чого знову причепилася? - буркнув добродушно лікар.- Збираю, як усі. Взимку вона буде хороша при застудах, якщо діти занедужають або жінки. Інші хворіють тільки від важких ран, ягода їм ні до чого.

- От і кажу тобі, вперта ти голова, неправильно збираєш: зривай із плодоніжкою. Тоді й для воїнів будеш ягоду у відвар додавати - від занепаду сил добре допомагає.

- Даремно я тебе Медункою прозвав: чіпкий будяк він і є будяк, - усміхнувся Альбісс, примруживши золотисті очі, але морошку вже рвав так, як підказала дівчина. Алія присіла біля велетня-лікаря і почала допомагати: її тонкі спритні пальчики швидко справлялися з роботою.

- Вечоріє, нам час вирушати в Трофаст, - заявив лікар, мигцем кинувши погляд на багряно-вогняний диск сонця, який зникав за обрієм.

Вони якраз проходили повз порослу жовто-червоним чагарником гору. Алія закинула голову, милуючись яскравістю фарб осені.

- Я піднімуся в гору: трохи вище бачив листя тирличу. Довго не затримаюся, я карабкаюся, як ящір, недарма мене Панголіном прозвали, а ти зачекай мене тут, - сказав лікар.

- Альбісс, візьми мене з собою. Тобі Хаук наказував мене наставляти, от і слухай свого вахнута, - дівчина діловито підняла акуратний носик.

- Дуже  ти вже  на язик жвава стала, - примружився  Інший.

- Не гнівайся, ти тут усі стежки обходив, а я новачок, мені треба багато чому навчитися, - темно-сині очі дивилися з надією, і лікарю несила  був відмовити дівчині. Хоч Альбіссу не було й сорока зим, він мав до тендітної тали теплі батьківські почуття і радів щоранку, коли бачив, як вона поспішає дрібним кроком до його лікарського дому.

- Гаразд уже, давай руку, - причепишся, скабка, ніде від тебе спокою немає, - буркнув собі у вуса Альбісс.

Алія задоволено посміхнулася і вчепилася у здоровенну долоню Панголіна. Для такого великого чоловіка, той із спритністю, якій можна позаздрити, підіймався  в гору. Як дівчина не придивлялася, листя тирличу вона ніде не помітила -  мабуть зір Іншого давав змогу Альбіссу без зусиль розгледіти те, що простій людині було не під силу. Піднявшись досить високо, лікар став поповнювати свою торбу травами, а Алія насолоджувалася казковим краєвидом, що відкрився її погляду. Вони сьогодні вперше зайшли далеко від міста і перебували зовсім поруч з річкою Таною: в її спокійних водах, немов у дзеркалі, відбивалася вся пишність і буяння фарб навколишньої природи. Кругом, куди не глянь, розпростерлися луки, ліси та гори. Вдалині, в останніх променях призахідного сонця, рябіло і хвилювалося синє полотно моря.

- Подобається? - поцікавився Альбісс, який раптом з'явився зовсім поруч.

- Ніколи такої краси не бачила, - кивнула Алія і поправила вінок, що трохи збився на голові.

Альбісс раптом завмер і прислухався.

- Ти чого? - поцікавилася дівчина, її слух уловлював тільки шум листя і річки.

- Спускаймося, я чую тупіт копит, - сказав лікар.

Вони йшли схилом, і Алія кілька разів спіткнулася.

- Під ноги дивись: ти дрібна, а така незграбна, - Альбісс одразу підхоплював її та бурчав.

- Я швидко вчуся, ось побачиш, скоро ти за мною не встигнеш, - розсміялася дівчина.

- Я ще з розуму не вижив: робити мені нічого, за  дівчатами по горах носитися, - хмикнув Інший та поглянув на обрій, де вже з'явилися два вершники.

Хаук з побратимом виїхали з лісу на галявину. Ще здалеку чоловік почув сріблястий сміх, що лунав над лугом, і йому не треба було гадати, кому він належить.Вахнут був не в гуморі: усі ці дні після свята його просто взяли в облогу Інші, пропонуючи продати їм незвичайну рабиню, що незбагненно гарно танцювала на банкеті. Серед усіх бажаючих мати собі талу першим заявився Ральф, командир вартового гарнізону і запропонував Хауку таку суму, що в присутнього при розмові чоловіків Лейра очі на лоба полізли: на такі гроші можна було придбати ящерран. Та командир дістав від вахнута таку відповідь, після якої тому навряд чи ще закортить пропонувати сурати за рудокосу талу.

- Я не впізнаю тебе, Хаук, - засміявся Лейр,скачучи біля брата, - перестань кипіти, причини на те немає ніякої.

- Альбісс просто старий тупий черевик, - шипів крізь зуби вахнут й сам собі теж дивувався.

- Панголін зовсім не старий і вже точно не тупий, - фиркнув воїн.

- Він не подумав, що можуть з'явитися розвідники, - вирував Хаук.

- У такий час? - брюнет із сумнівом вигнув красиві губи. - Це навряд чи. І лікар зі зброєю завжди.

- Він один і з беззахисною дівчиною, - поправив друга вахнут.

Лейр тільки закотив сині очі. Куди тільки зникав лід погляду і кам'яний спокій Хаука, коли йшлося про вогняноволосу талу? Та й сьогодні щойно його друг дізнався, що дівчина пішла з Альбіссом уранці й не повернулася до сутінку, то ніби з глузду з'їхав: одразу схопився на коня й зірвався в галоп.

- Ти надмірно обережний, Хаук, - знизав широкими плечима Лейр.