Глава 4

Кохання моє неприховане,

Я до тебе навіки прикована,

Не чиїмись руками сильними,

А твоїми очима синіми...

Кохання моє недоспіване,

Не тримай ти мене, відпусти мене.

Хочу бути я вільною, вільною.

Хочеш, стану зеленою квіткою...

Буду тінню тобі, прохолодою,

Тільки ти не проходь з погордою...

"Кохання моє" В. Малишко

Якийсь час вони стояли мовчки, дивлячись одне одному в очі. Алія було подалася вперед до Хаука, але чоловік схопився на коня і, спрямувавши погляд кудись уперед, виїхав за ворота замку. Лейр рушив за своїм вахнутом, тільки проїжджаючи повз дівчину підморгнув їй, відправши повітряний поцілунок.

- Ходімо, дівчинко, - сумно похитала головою Фавста, теж дивлячись у слід Іншим, що поскакали геть, - а то запізнимося, - жінка легенько підштовхнула вперед Алію, яка застигла на місці. - То окріп, то лід - хіба зрозумієш цих панів? - тихо бурчала вона, коли вони йшли до кухні.

Велике, просторе приміщення куховарні стояло окремою спорудою від замку. Жінки увійшли всередину і в Алії перехопило подих: такої значної кухні вона ніде за все життя не бачила. Незважаючи на ранню годину, тут уже щосили працювали люди. Чоловіки-раби рубали м'ясо, інші тали крутили підвішені над вогнищем свинячі та баранячі туші, у величезних казанах варилася печеня, пряний аромат якої приємно лоскотав ніс. Схопивши за довгі держаки лопати, у широкі й місткі печі ставили випікатися хліб. Метушилися кухарки, роздаючи наліво і направо вказівки. Жінки чистили рибу, скубли птицю, нарізали на величезних довгих столах овочі: куди не подивись - скрізь кипіла робота.

- Чого стали, дівчата? - крикнула гучним голосом огрядна куховарка, уперши свої пухкі руки в широкі, як стіл, стегна. - Проходьте і швиденько за роботу, зайвих рук тут не буває:  не жартівлива справа приготувати обід і вечерю на пів міста здоровенних, як ведмеді, Інших? Ти міцніше, - звернулася вона до Фавсти, - вимий руки і ставай на заміс тіста. А ти, дівчинко, йди до балії, як помиєш овочі, носи їх ось до того столу.

Алія тільки головою встигала крутити, намагаючись встежити куди йти, що мити і кому носити.

Дівчина була звична до роботи, але сьогодні їй здалося, що вона потрапила у вир або колесо, яке нескінченно обертається. Алія раптом згадала, як іноді на ярмарках бачила пухнастих тваринок, які на потіху публіці бігали в колесі. Зараз вона сама собі бачилася цим звіром. Дівчина за клопіткою роботою втратила лік часу, їй буквально не було коли вгору глянути. Треба віддати належне головній кухарці, одразу після того, як тали віднесли до замку безліч готових страв, усіх, хто працював на кухні, ситно погодували. У фортецю сходилися вищі та середні чини Інших. Прості ж воїни мали свою кухню в зовнішньому місті й столувалися там. Алія їла швидко - погана звичка від спільного життя з вітчимом. Вона звільнилася раніше за інших рабів, які не поспішали залишати страву, насолоджуючись недовгим перепочинком у важкій праці.

- Фавста, я піду до колодязя, бачила його тут поруч, принесу свіжої води, може, люди захочуть увечері після праці напитися.

- Ти надто добра, Аліє, але то тут і справді, як у печі, спекотно та душно.

Алія взяла відра і вирушила по воду. На вулиці вона з насолодою вдихнула прохолодне повітря. Працювати у вовняній сукні на кухні було дуже спекотно, одяг прилипав до тіла, тканина подразнювала шкіру. Алія присіла на лавці біля колодязя і стягнула з голови хустку. Вітер заграв розпатланими пасмами, зазирнув під товсту косу: дівчина на мить прикрила очі й полегшено зітхнула, радіючи коротким хвилинам тиші та спокою. Трішки поніжившись на сонці, яке восени вже не хотіло дарувати тепло, Алія піднялася і, спустивши відро у воду, стала потихеньку підтягувати його вгору. Але колодязна ємність була дуже великою, а, наповнена водою, для Алії здавалося майже непідйомною. Дівчина ледь справлялася, потихеньку підтягуючи його на поверхню.

- Давай допоможу, красуне, - чоловічий голос порушив тишу полудня і велика рука накрила її маленьку долоню.

Від несподіванки Алія випустила воріт, але відро з галасом не зірвалося вниз - Інший утримав.

- Налякав? - Ральф з'явився немов із повітря, накручуючи ланцюг на колоду.

- Зовсім трішки, - відповіла тала. Дівчина ніяк не могла звикнути, що Інші можуть пересуватися безшумно. Вона пригладила волосся і сховала його під хустку. Чоловік, сповненим прикрістю поглядом, провів красу, що зникала під покровом.

- Чому куховарки не відправили за водою раба чоловіка? Такій крихітці, як ти, буде занадто важко донести повні відра?

Ральф пильно роздивлявся дівчину, погляд чоловіка довше, ніж того вимагала пристойність,   затримався на її грудях і стегнах: волога тканина прилипла до тіла, підкреслюючи його вигини, і сірі очі воїна на мить яскраво спалахнули. Ральф нервово облизав губи і відвів погляд.

- Це було моє бажання, - Алія осмикнула сукню, вона ніяковіла від відвертого чоловічого погляду, яким Інший буквально роздягав її.

-Вахнут знає, що тебе поставили працювати на кухню? - він підійшов із повними відрами до дівчини. - Вогонь, випаровування і тяжка робота скоро згублять таку рідкісну красу.

Дівчина  лише знизала плечима.

Воїн щиро не розумів Хаука. Якби тала була його, він тримав би її в будинку замість екзотичної прикраси, милувався  Алією, дивився, як дівчина танцює, - і це була б найважча робота, яку дав би їй Ральф. Як і всі, воїн був у святковий вечір у залі й бачив, як танцювала тендітна тала. "Ні, - поправив чоловік сам себе, - не тільки танці входили б в обов'язок дівчини: цій крихітці він би точно ночами спати не давав". Мрія, що спливла перед очима, де дівчина лежить у його обіймах, змусила кадик Іншого нетерпляче смикнутись, він важко зковтнув. Сьогодні ж Ральф поговорить із вахнутом, запропонує йому хорошу суму за дівчину. Нехай Хаук багатий, але можливо, він захоче продати талу?