Глава 1

Я люблю тебе одну, темних очей твоїх глибину.
Зачарована, наївна, та біда, що ти рабиня.
Незвична і дивна врода твоя. Волі не маєш- сама не своя.
Ти у палаці - та серце турбується 
І всі придворні тобою милуються.
Лише біда, що ти рабиня, 
Як шкода.

Eyyub Yaqubov "Рабиня"( переклад К В)

Алія поклала на лавку вузол з речами й озирнулася: і зовні, і всередині будиночок, у якому дозволив їй жити Хаук, був простий і затишний. Вона повірити не могла у свою удачу - пан дослухався до її прохання й Алія не житиме в будинку вахнута. Дівчина сподівалася, що зможе якомога рідше бачити пані Каю: вона бажала жінці добра, але дивитися на дружину Хаука було тяжко і боляче. Шкода, що Фавсту не можна забрати сюди, не було б так самотньо. Та Алія вже давно змирилася з тим, що в житті не можна отримати все, що хочеш. Вона повільно обійшла житло, яке складалося з однієї кімнатки, розділеної простою завісою на дві частини: меншу і трохи більшу. Ще була крихітна комора, абсолютно порожня, якщо не брати до уваги двох дерев'яних відер і миски, що знайшлися в ній.У кімнаті стояв стіл і кілька стільців. Алія заглянула за шторку і зраділа, побачивши вузьке ложе: є місце для сну. Поруч із ліжком стояла стара скриня. Дівчина помітила по кутах житла велике павутиння, єдине віконце було каламутним від пилу, а підлога брудною - тут давно ніхто не жив. Вона взяла відра, вийшла на вулицю та попрямувала навмання однією зі стежок, сподіваючись знайти колодязь. Сьогодні ввечері буде свято з нагоди повернення воїнів додому, і рабам у такі дні дозволяється теж відпочивати, тому вулиці були майже порожні. Алія побачила хлопчину років дванадцяти і гукнула його.

- Здрастуй, будь добрий, підкажи мені, де тут можна набрати води? - запитала дівчина мовою північних, досить зрозуміло, хоч і з легким акцентом.

- Ходімо за мною, покажу, - усміхнувся хлопчисько. - Мене, до речі, Ун звуть.

- А мене Алія, - посміхнулася у відповідь дівчина.

- Я вже знаю, - кивнув хлопець, - ти тала пана Хаука. - Усі шепочуться про незвичайну рабиню, яку привіз хазяїн із далеких земель, - бачачи збентеження нової тали, хлопчик додав, - у нас звістки швидко розлітаються.

- Чому незвичайну? - здивувалася Алія.

- Волосся в тебе, як полум'я, тут таких кучерів ні в кого немає. Та й надто гарна ти, ось і шепочуться, - Ун пустотливо посміхнувся. - З якого ти континенту?

- З Прекрасного Півдня,- привітно відповіла дівчина.

Хлопчик відсахнувся і навіть відійшов від неї на кілька метрів.

- Знав би, і говорити з тобою не став, - сердито підібгав тонкі губи.

- Чому? - щиро здивувалася Алія.

- Через вас, бридких південців, у нас гинуть люди і воїни.

- Я знаю, Ун і, повір, мені дуже шкода. Але хіба я винна в тому, що народилася на Півдні? Людина не вибирає, де їй народитися, чи не так?

Ун неохоче кивнув погоджуючись.

- І не моя провина в тому, що приходять гарти. Я про це навіть не знала, поки пан Хаук не розповів мені.

- Пан сам говорив з тобою? - чимале здивування відбилося на замурзаному худорлявому обличчі Уна.

- Так, чому ти дивуєшся? - Алію спантеличила поведінка підлітка, невже тут так усі ненавидять людей Півдня?

- Тому, що зазвичай пан рідко розмовляє з талами та й то дуже коротко, а тобі цілу історію розповів. Видно, ти дорога йому, - в очах хлопчика промайнуло захоплення.

- Будь ласка, не треба про мене нікому казати, добре?

- Звичайно, - поважно кивнув Ун, - красивій дівчині не можу відмовити. - Раз господар спілкується з південкою, то і я, мабуть, можу дружити з тобою.

- Дякую, - посміхнулася Алія хлопчику, який по-дитячому міркував та намагався здаватися дорослим.

Хлопчисько підвів дівчину до колодязя і допоміг донести повні відра до її житла. Вона дізналася, що Ун - раб, народився тут і живе з матір'ю в будинку для рабів.

- Талів легко відрізнити за чорним одягом, - він вказав пальцем на себе. - Скоро й тобі управитель такий дасть. - А це твій будиночок? - маленький раб вказав на новий притулок дівчини.

- Ні, але мені тут дозволили жити.

- Щаслива, - хлопчик захоплено присвиснув, - У нас ніколи свого дому не було, товпимося всі разом.

- Спасибі, Ун, що допоміг, - Алія потріпала дитину по кучерявому волоссю. - Приходь до мене в гості.

- Може й прийду, - шмигнув той кирпатим носом. - Можна помацати твої коси? - раптом запитав він і від цікавості та нетерпіння затупцював на місці.

Дівчина простягнула йому довге пасмо свого волосся і хлопчик із трепетом легенько торкнувся його.

- Як полум'я, - посміхнувся він і помчав до будинків рабів.

Алія все в домі чистила, терла та мила. Минуло чимало часу, поки житло набуло охайного вигляду, в кімнаті стало прибрано і світло. Дівчина підійшла до скрині і, відкинувши кришку, виявила, що та майже порожня, тільки на дні валялися зім'яті невигадливі фіранки, ковдра і подушка. Дівчина вологою ганчіркою витерла  вмістилище всередині і склала туди свої речі. Вона, як могла, випрала шторки й розклала їх сушитися на стільцях, бо більше не було де. Відшукала товсту палицю й вибила на вулиці речі для ліжка. Алія знову сходила до колодязя, розтопила вогнище - дров було багато в сарайчику, що прилягав до хати - та нагріла води. У неї залишалося ще трохи мильних горіхів, які їй дав Хаук, і Алія, приготувавши мильну воду, добре виполоскала у великій мисці свої  густі коси й вимилася сама. Полотна, щоб витертися, тут не знайшлося і дівчина  натягнула чисту сорочку на мокре тіло. Вона присунула  стільця ближче до вогню і  розчісувала гребенем коси доти, доки ті не заблищали гладким яскравим полум'ям. Алія заплела товсту косу, щоб довгі локони не заважали їй. Пам'ятаючи слова Хаука, дівчина наважилася потренуватися керувати своєю стихією: вона торкалася до сухих дров, щоб розпалити вогнище самотужки, гладила мокре волосся, намагаючись просушити його руками, напружено дивилася на свої долоні, струшувала ними, спрямовувала на дерево, знову і знову - нічого, жодного вогника -- її дар мовчав. Вогонь, що жив у ній, був немов сам по собі, окремо від неї. Алія тільки зітхнула і похитала головою. Дівчина дуже втомилася, цей день був важким і довгим. Вона відчула сильний голод і згадала, що ще нічого сьогодні не їла. Порившись у торбинці, знайшла кілька сухарів і шматочок сухого сиру, які взяла з собою вранці з корабля. У вітчима Алія харчувалася по-різному: були ситі дні, але бували й такі, коли вона недоїдала. І відтоді в неї склалася звичка мати нехай хоч маленький, але запас їжі. З'ївши все до останньої крихти, дівчина попила води та лягла відпочити: якби не сувора вказівка Хаука, вона ні за що на світі не пішла б на свято. Ніхто не турбував її тут і вона проспала міцно до самих сутінків. Коли на Трофаст почав спускатися ранній вечір, Алія вдягнула одну з двох суконь, які залишила собі, переплела косу і вийшла на вулицю. Було прохолодно і дівчина мерзлякувато повела плечима. Удень Ун розтлумачив їй, як знайти замок. Алія завжди добре орієнтувалася на місцевості й тому зараз упевнено йшла до палацу. Вона майже не дивилася по боках, але відчувала на собі цікаві погляди. Всередині неї вирували сумніви і страх,  лякала невідомість. У цій величезній, непривітній країні, з суворою природою та похмурими воїнами дівчина була зовсім одна. Ніде в усьому світі не існувало душі, яка б поспівчувала їй та підтримала добрим словом. Руки її дрібно тремтіли і Алія зчепила їх разом, їй здавалося, що так буде легше. Зупинилася вона тільки перед відчиненими воротами кам'яної фортеці: високими й масивними, оббитими важким залізом. Дівчина пройшла всередину й підняла голову, розглядаючи потужну будову з вузькими високими вікнами, бійницями та круглими вежами. Ніколи вона не бачила подібної величі. Усі будівлі Півдня були витончені й абсолютно беззахисні. Ніким не зупинена, дівчина увійшла в замок. Сновигаючі туди-сюди тали, прислуга і воїни, що зустрічалися, з цікавістю оберталися їй услід. Алія розгублено дивилася на всі боки: де в цих величезних коридорах та залах знайти Хаука? Так вона до ранку блукатиме тут, а він розсердиться, не знайшовши її на урочистостях. Вона пішла навмання за великим натовпом Інших, що рухалися просторим довгим коридором. Але ті майже одразу відчули її, зупинилися й обернулися, з подивом розглядаючи дівчину екзотичної зовнішності.