Глава 58

Чотири муни потому.

Пізня весна розмалювала Північ живими барвами, мов нареченого вбрала у квітчастий одяг. Невгамовна накинула на гірські хребти зелені плащі й скупала їхні голови в пінному молоці хмар. Теплий вітер свистун понісся гуляти пагорбами, плутаючись у густих килимах трав. Дерева дарували пахощі ніжного цвіту, земля дихала терпким хмелем. Нескінченним покровом розляглося над  Трофастом небо, високе до запаморочення і глибоке як саме море. У його простори напружено вдивлялися сині очі. Звичайна людина насилу впізнала б у темних точках кораблі, але не Інший. Той розгледів і червоні вітрила, і Вогнептаха, що вільно розкинув на полотнищах золотисто-гарячі крила.

- А ось і бренни завітали, - кивнув собі Лейр. - Скоро будуть тут.

Північники відчували море мов власне тіло, за швидкістю і напрямком вітру вони без зусиль визначали час, коли судна пристануть до берега.

- Молодець, Інгольв, вчасно помітив чужинців, - командувач повернувся до хлопчини років п'ятнадцяти.

Зелені очі юнака яскраво засяяли - його похвалив сам Перший Вахнут, от хлопці позаздрять коли дізнаються!

- Дякую, пане, радий служити Півночі! - брат Інга схилив світловолосу голову.

- Бігаєш швидко?

У суворому погляді воєначальника промайнула завзята підковирка.

- Я ж Інший! - надув Інгольв пухкі губи, але очей не відвів.

- Давай но стрілою до короля, Інший. Передай, що п'ятірка фартуйєрів* увійде в гавань за дві години.

- Та скажи ще, - Лейр притримав готового кинутися бігти юнака, - білих щитів не виставили.

Хлопця ніби вітром здуло.

Вахнут знову вдивився в смарагдову далечінь і його очі звузилися - на кораблях, як і раніше, не було мирних знаків.

- Гм, це недобре, - пробурмотів Лейр.

Довгі пальці пригладили смоляне волосся, неспішно пройшлися по колючій щетині на підборідді.  Вахнут над чимось розмірковував. А думав він про те, чи не принесуть чужинці на їхні землі нової біди. Північ щойно оговталася від зла Довгої Ночі, люди оплакали своїх мерців і ось сьогодні на всіх вітрилах  до Трофасту неслися діти Вогню. Звісно, Інші були готові до гостей, Вахі сказала, коли їх чекати, тому заскочити північників зненацька не вийде. Лейр підняв кулак і на гірських схилах один за одним загорілися сигнальні вогнища - Трофаст був сповіщений. Вахнут криво усміхнувся, нехай і бренни  бачать, що їх помітили. Він скочив на коня і помчав до військових будинків.

***

- Що за примха вдарила у твою мудру голову, Яструбе? - Лейр міряв широкими кроками королівські покої. - За яким морхом лишати військо за стінами міста та йти до них самому?!

- Та ти як свого часу Олаф - хай радіє вічно його душа - товчешся наді мною квочкою! - Хаук терпляче видихнув. - Гарний же той зять, що зустрічає тестя з мечем.

- Атож, брате, заявімось до східняків із пирогами. Може нам ще й вінки на голову начепити? Це бренни, Яструбе! Вогневики!

Сапфірові очі Лейра небезпечно блиснули, тонкі ніздрі затріпотіли.

- Ні білих вітрил, ні прапора, ні навіть тобі щита на носі. Нічого! Якщо це не мир, то меч. Я нагадаю тобі, Хаук, що бренни всі до одного живе полум'я. Вистачить хвилини, щоб вони перетворили місто на попіл, а людей на просмажене до хрусткої скоринки м'ясо!

Король поправив пояса, застібнув на плащі фібулу у вигляді срібного вовка і підійшов до свого воєначальника.

- Чому ти думаєш про погане, брате? Вахі попередила б про небезпеку.

Яструб уважно поглянув у обличчя побратима і помітив сірий серпанок втоми. Він не міг пригадати, коли востаннє бачив, щоб Лейр сміявся. «Йому потрібен відпочинок, та ще, мабуть, дружина». Перший Вахнут Півночі, вправний наставник Інших, Лейр був найкращим і єдиним товаришем Хаука. Дружба, що почалася з малих літ, з кожним роком лише зростала і міцніла. Брати по духу, вони не приховували одне від одного навіть думок. І Хаук, і Алія вважали Лейра частиною своєї сім'ї, та все ж він був самотній. Часу на особисте життя залишалося мало, левову частку його забирали справи й потреби Королівства. Та й суджену шукати вахнут не збирався, а швидкоплинні любовні втіхи зігрівали лише його ліжко, не серце. Єдина жінка, яку він кохав, була дружина, але вона загинула разом з їхньою ненародженою дитиною. Тієї проклятої зими полягли тисячі Інших, а Лейр зазнав каліцтва, намагаючись врятувати сім'ю. Три кола без відпочинку його жорстоко мучила невиліковна рана, жерла сили душі й тіла. Зрештою вона забрала б і саме життя воїна, якби не молоденька бренна, що поставила його на ноги.

Від роздумів Хаука відірвав наполегливий голос друга.

- Агов, ти чуєш мене? Твої нові родичі пхнуться до нас без мирних знаків! Як ти можеш бути таким спокійним, Яструбе?

- Алія мій спокій. Думаю, що східному володарю невідома доля дочки, ось тобі й причина чому на кораблях немає білих щитів.

Король зробив крок уперед і Лейр відчув, як його плече стиснула міцна рука, Яструб немов хотів передати йому частину своєї величезної сили та впевненості.

- Подумай сам, брате, який сенс Алію воювати з нами? Моя дружина в доброму здоров'ї та щаслива. До того ж вона королева цієї землі й перша, хто не дозволить заподіяти шкоду її народу. Згадай уроки історії: Схід ніколи не воював із Північчю. Бренни нам не вороги.

Вахнут відкинув з чола пасмо волосся кольору воронячого крила і важко зітхнув.

- Може ти й правий. Я сподіваюся, що ти як завжди правий. Але перестрахуватися все ж не завадило б.

- Готовий посперечатися, ти це вже двадцять раз зробив, - посміхнувся Хаук.- І ось що я ще думаю, друже - тобі потрібна дружина.

Лейр пирхнув і закотив очі.

- Не одмахуйся, я серйозно. Досить бігати самотнім вовком, тобі це не на користь. Ти стаєш  метушливим та похмурим немов морх під пеньком.

- Дружина мені ні до чого, мені нікого не треба.

Легкий подих страждання невидимо слизнув від Лейра й миттєво зник, побратим ховав сердечні почуття глибоко в собі, але Хаук устиг відчути його біль, надто довго вони знали одне одного.