Глава 1

Металевий корпус гвинтокрила здригався від потужних ударів лопатей об густе, майже в'язке нічне повітря. Усередині десантного відсіку панував напівморок, розрізаний навпіл червоним світлом аварійних ламп. Воно, наче пульсуюча рана, вихоплювало з темряви суворі обличчя бійців спецзагону. Кожен був занурений у власне мовчазне пекло, перевіряючи спорядження до механічного автоматизму. Гвинтівки, підсумки та важка амуніція ритмічно брязкали при кожній зміні курсу, створюючи монотонний залізний супровід гнітючій тиші.

Леон Кеннеді сидів біля самого краю відчинених бічних дверей гвинтокрила, ігноруючи крижані потоки вітру, що шматували простір кабіни. На ньому був темно-сірий тактичний одяг із посиленими кевларовими вставками та бронежилет, щільно набитий магазинами. Пасма світлого волосся хаотично розліталися під шквальним вітром, але погляд залишався скляним, прикутим до чорного океану лісів, що проносилися далеко внизу.

Агент знову активував планшет, затиснутий у тактичних рукавичках. Яскраве світло екрана на мить боляче різануло по звиклих до темряви очах, вихоплюючи портрет Рей Гордон. Всього два дні тому вони разом закрили місію в проклятому іспанському селищі. Леон полетів першим з основною групою, щоб доставити доньку президента, залишивши Рей під охороною групи «Браво». Це рішення тепер випікало всередині діру розміром із кулю 45-го калібру.

«Не треба було тебе лишати...», — думка пульсувала в скронях у такт ударам лопатей.

Між ними, серед жаху сирих коридорів замку Салазара, виникло щось, що не вкладалося в сухі рядки рапортів. Щось ірраціональне, що змушувало його пальці зараз стискатися на руків'ї пістолета до хрускоту в суглобах. Леон похмуро глянув на портрет в планшеті. Рей була військовою журналісткою і знала про структуру ФБР більше, ніж будь-хто з їх загону. Вона була ідеальним джерелом інформації для культу.

«Якщо вони зламають її...» — Леон рвучко відкинув цю думку. — «Тільки не її.» 

Але уява вперто малювала холодні підвали та тортути, що вони їй готували...

— Вибач мені, Рей. Я вже йду, — ледь чутно прошепотів агент і звук його голосу потонув у гуркоті турбін.

За спиною, у багряному мареві десантного відсіку, завмерли ще четверо. Джой та Харпер, заховані під масивними тактичними шоломами, скидалися на механічних чудовиськ. Опуклі лінзи приладів нічного бачення зловісно відблискували в напівтемряві, приховуючи людські очі. Джой, чий організм уже вимагав порції адреналіну, раз за разом різко, майже конвульсивно смикав затвор своєї гвинтівки. Поруч із ним Харпер зберігав свою знамениту британську витримку. Навпроти агент Джексон, холодний аналітик групи, не відводив погляду від темряви за межами борту. Зараз його мозок працював на повну, прораховуючи траєкторії на три кроки вперед. Агент Фолл, що сидів поруч, до болю стиснув щелепи. Як людина, що звикла до чітких наказів, він відчував, як ситуація починає вислизати з-під контролю ще до початку висадки, і це змушувало його пальці мертвою хваткою стискати цівку автомата.

Це були найкращі з найкращих, але навіть вони відчували, що цей виліт був реваншем проти самої смерті. 

План був коротким. Стрімка висадка, нищівний штурм і негайна евакуація. Жодних переговорів. Тільки чиста, раціональна лють. Вони йшли на бійню, і кожен із них знав, що в цьому місці куля в голову не завжди зупиняє ворога.

Гвинтокрил різко нахилився, закладаючи крутий віраж над вершинами дерев. Корпус зарипів від навантаження. Леон міцніше вчепився в холодний залізний поручень, і на коротку мить оглушливе ревіння двигунів поглинуло інше, фантомне відлуння. Хльосткий, принизливо дзвінкий звук удару. Щока знову запалала. Він бачив це перед очима, наче в уповільненій зйомці. 

Штаб-квартира ФБР, довгий коридор, залитий яскравим люмінесцентним світлом, що безжально виїдало очі після тридобової безсонної місії в Іспанії. Леон щойно передав Ешлі під нагляд медиків і похитуючись від утоми, готувався до дебрифінгу, коли важкі двері в кінці холу відчинилися з таким гуркотом, наче їх вибили ногою.

Меріел Круз.

Вона налетіла на нього як розлючена фурія, зносячи на своєму шляху залишки його виснаженого самоконтролю. Її очі, зазвичай спокійні, аналітичні й зосереджені на екранах моніторів, зараз палахкотіли відчаєм і чистою, нерозбавленою люттю. Перш ніж агент Кеннеді встиг розімкнути пересохлі губи, її долоня з розмаху врізалася йому в щоку. Голова Леона різко сіпнулася вбік, шкіру миттєво обпалило вогнем, але він навіть не кліпнув, лише застиг, дивлячись у порожнечу стерильного коридору.

— Ти залишив її там! — голос, зірваний на крик, болючим відлунням бився об кахельні стіни. — Ти просто розвернувся і полетів, Кеннеді!

— Це був наказ, Меріел. Пріоритет «Орлан»... — почав він глухим, чужим голосом, але вона не дала йому договорити. Меріел вчепилася в ворот його заплямованої куртки, наче намагалася витрусити з нього душу.

— До біса твої накази! Як ти міг її полишити?! Ти кинув її в пастці, бо в тебе, бачте, «місця в вертольоті не вистачило»?! — вона задихалася від гніву.

— Вони повернуться наступним бортом. Чого ти так розійшлася? — Леон намагався вхопитися за логіку, за протокол, за будь-що, що допомогло б йому заспокоїти дівчину.

— Ти знущаєшся?! — зв'язківець Рей на мить розтиснула пальці, лише щоб знову мертвим хватом вчепитися у воріт куртки. — Бляха, Леоне, я не маю з нею зв'язку! Останнє, що я чула в гарнітурі — це їхні крики про пастку. Їх забрали. Усіх. Якщо з її голови впаде хоча б одна волосина, Кеннеді... якщо я дізнаюся, що вона...

Леон пам'ятав, як тоді просто мовчав, дозволяючи їй кричати. Його обличчя залишалося кам'яною маскою, але всередині все в одну секунду обірвалося, полетівши в безодню.

Спершу він не міг у це повірити. У мозку спрацював захисний механізм заперечення: 

«Це помилка.» 

Він бачив її в бою, він знав, з ким лишив її. Це ті самі бійці, що пройшли Ракун, він знав їх інстинкти.