Глава 21. «Сіра мишка»

У бальну кімнату я заходила з побоюванням. Під час першої зустрічі з імператором я не дійшла до цього приміщення, тож зараз нескінченний спуск довів мене до відчутної тахікардії. Ми пройшли повз Тіма — він мовчки побажав мені удачі, спустилися до спокусливого кабінету, у якому я залилася фарбою від спогадів, спустилися ще нижче і відчинили двері. На цьому етапі Еллі залишила мене, а я, видихнувши, увійшла в зал.

— Джайла Астрід Еванс! — Сповістили присутніх про мій прихід і я, згідно з етикетом, присіла в реверансі, вітаючи всіх гостей. Варто зазначити, що ця фізкультура мене добряче дратувала — чому чоловіки не сідають щоразу, коли входять кудись?

Зал був виконаний у золотистих і блакитних тонах, а біля протилежної від входу стіни розташувалися стовпи, утворюючи арки й закутки, куди могли відійти й поспілкуватися присутні. Чоловіків на балу було багато — щонайменше людей 40 спілкувалися в просторому приміщенні й обговорювали нагальні справи.

У чорному тут не було нікого, крім джайл — всюди миготів різнокольоровий одяг від червоного до фіолетового. Мені стало цікаво, яка це може бути магія? Фіолетовий — червоний і синій, можливо, це міор Борль десь причаївся. Хоча хто його, в ім’я всього Жорзеса, знає.

Я підійшла до столу з напоями і з побоюванням подивилася на бордову рідину. Друге похмілля мені було не потрібне, особливо сьогодні, коли на кону стояло багато чого. Вибирала я довго, зрештою зупинилась на просто прозорій рідині, яка, слава богу, виявилася водою.

Марі-П’єр ще не було, як і багатьох знайомих мені дівчат. Музика грала ніжна, але не спонукала до танців. Усі чекали імператора, який і мав відкрити початок танців.

— Вирішила сірою мишкою сьогодні? — До мене підійшла Юка, яка мала приголомшливий вигляд у своїй чорній мереживній сукні з оголеними плечима і з такою пухнастою спідницею, що під час танців від неї буде важко відвести очі. Я усміхнулася. Важко, але я змушу всіх дивитися на мене.

— Не завжди ж мені одній майоріти на обкладинці Пліткарки, — кинула я з безневинними очима. Юка проскреготала зубами, а я залишилася стояти біля столика з водою. Тільки водою. Ніякого алкоголю.

Братів Шеріданів усе не було, і я почала було думати, що прийшла занадто рано. Марі-П’єр підійшла до мене через добрі пів години.

— Фух, — видихнула вона, — ледве встигла.

На ній була ніжна сукня з довгим рукавом до підлоги й чарівний бантик на поясі, який зав’язувався ззаду. Розріз, попри те, що дівчині було що показати, виявився скромний.

— Я б точно різала тканину на грудях, — посміхнулася у відповідь на її сукню.

— Та ну, — відмахнулася дівчина. — Не хочу сильно привертати увагу.

— Чому?

Марі-П’єр подивилася на мене здивовано і промовчала. Її красномовний погляд прямо кричав: «На помилках вчуся», але вголос вимовити це вона не наважилася. Я посміхнулася. Даремно. Найгірше, що з нами трапиться — видадуть заміж за старих. Але за наявності магії ми вже будемо із себе щось представляти. До того ж у мене в кишені був козир зі «спопелю будь-кого» від Фелікса Шерідана.

«Цікаво, — я закусила губу, поки думала, — а якби я попросила спопелити його брата, він би зважився?»

Думати про це довго не довелося — ще б придумала щось — оскільки глашатай полегшено вигукнув:

— Фрейк Фелікс Шерідан та Імператор Гралт Артур Шерідан!

Бідолаха, їхні імена поки вимовиш, уже постаріти можна. Подумала й подивилася на глашатая — ось він і постарів. Марі-П’єр дивувалася, чому я то посміхаюся, то сміюся своїм думкам. Я ж казала сьогодні — з глузду з’їхала.

Серце швидко затріпотіло в грудях, як перелякана пташка перед лицем небезпеки. Зараз багато чого стояло на кону — імператор має відкрити бал, а отже вибрати дівчину для першого танцю. Тихіше, Астрід, тихіше, ти все передбачила. Імператор точно вибере тебе — з-під білої стрічки ледь помітно блищала перлина.

Гралт Шерідан ішов саме так, як я собі уявляла, — вродливий, граціозний із повним браком емоцій і шаленою силою, що йде від нього всього. Влада й упевненість накривали мене сніговою лавиною, поки, немов у сповільненому фільмуванні, чоловік наближався до мене.

Сьогодні на ньому був світло-сірий костюм, який із різних боків віддавав різним кольором. Білий? Сірий? Синій? Складно було сказати напевно, тому що я ледь могла відвести погляд від його зелених очей. Я знову тонула, але зараз потрібно було зібратися і не піддаватися спокусі зомліти — бажано йому на руки в білосніжних рукавичках.

«На кону твоє життя, Астрід, зберися», — прошепотіла собі самій і серце з лякаючих швидкостей стало битися просто швидко.

Імператор був за кілька метрів від мене, тож я — не дуже граційно — завела ногу за ногу і присіла в реверансі, опускаючи вії.

— Джайла Юка, ви маєте винятковий вигляд сьогодні.

Мої губи стиснулися, а я ледве стрималася, щоб не подивитися назад на цю чортівку, яка щось незрозуміле відповідала імператору. Я її не чула. Я не чула нічого, окрім «Джайла Юка», яке луною лунало в моїх вухах.

Через те, що я, вочевидь, вітала імператора своїм реверансом, було незрозуміло, що робити далі. Міора не розповідала, як поводитися, якщо ти вітаєшся зі своїм коханим імператором, а він іде до якоїсь попелястої блондинки. Утім, до цього життя нікого не готує. Усі до останнього вірять, що та сама блондинка ніколи не з’явиться на їхньому шляху.