Глава 18. Один: один

Повз нас проходила Юка з тацею на кілька чашок. Я насупилася — відколи цей набір пафосу залицяється до своєї свити, а не навпаки? Відповідь була простою, і я отримала її, щойно Юка порівнялася з нами. Спіткнувшись об невидиму перепону, вона впустила тацю, виливши вміст чашок на мене й забризкавши Марі-П’єр. 1:1.

— Ох, джайла, вибач, будь ласка, — зобразила святу невинність Юка, махнувши ідеально чистим попелясто-блондинистим волоссям, — я можу дати тобі одну зі своїх суконь, якщо хочеш. Хоча, ти товща за мене будеш.

— У мене є подарунки від імператора, дякую, — уразила я, встаючи зі свого місця. Ось і поїла.

Дівчата за сусідніми столами дивилися на Юку задоволено, а дехто підбадьорливо кивав і хихикав, дивлячись на мене. Моя права брова підскочила догори, висловлюючи все невдоволення і відсутність терпіння в мене, але протиставити щось джайлі, крім словесного приниження, я не могла, а тому, взявши Марі-П’єр за руку, покинула їдальню.

— У тебе справді є ще подарунки від імператора? — Шепнула вона по дорозі.

— Так, але не думаю, що вони пристойніші за вчорашній прикид, — нагадала я дівчині.

Слуги дивилися на мене в усі очі, поки я йшла. У них у голові не вкладалося, як до нареченої може бути таке ставлення. Якби вони провернули щось подібне, то їх у кращому разі б звільнили або кинули в темницю. Таке відверте глузування над фавориткою імператора було, як завдавання кривди уряду.

У кімнаті на нас чекали. Я зрозуміла, що ми не самі, коли відчинила двері й побачила тиху Еллі в кутку, що втупилася в підлогу. Пліткарку не читала, глузування не кидала й навіть не відповідала, хоча Марі-П’єр ще не побачила. Застигнувши на порозі, я кинула:

— І з ким із Шеріданів маю честь?

Очі Марі-П’єр здивовано розплющилися, рум’янець сам по собі з’явився на щоках, а на губах з’явилася безглузда усмішка. Цікаво, на кого вона так реагує?

— А хто «із Шеріданів» ще сміє заходити в покої моєї нареченої? — Прогримів голос імператора десь від вікна, і Марі-П’єр була готова зомліти.

— Я, напевно, піду, — пробурмотіла вона, але я схопила її за руку й завела в кімнату. Ні вже, залишатися наодинці з крижинкою в такому стані я була не готова.

— Астрід, що сталося? — Стурбовано запитав гралт Шерідан, наближаючись до мене.

Я мала, відверто кажучи, поганий вигляд. Облита кількома чашками кави, тремтіла від мокрого одягу і приниження. Солодкі кавові патьоки виднілися на моєму обличчі та відкритих частинах рук, а сукня була зіпсована остаточно.

На відміну від мене, імператор був у незмінному сірому одязі, який вигідно підкреслював усі його аристократичні риси. Навіть дивно було намагатися уявити його в такому ж вигляді, що і я — блюзнірство якесь. Ми були з різних світів.

— Гралт Шарідан, — присіла в кніксені, опустивши очі — усе, як вчила міора, — боюся, зараз невдалий час. Мені потрібно переодягнутися після інциденту в їдальні.

— Хто посмів, — стиснувши губи, запитав він.

— Це був нещасний випадок, — я спробувала посміхнутися. — Нічого страшного, у мене достатньо подарунків від вас, гралте Шерідане, щоб замінити цю скромну сукню.

— Ні, — заплющив очі імператор, — не треба ті сукні вдягати на заняття, я пришлю нові. Еллі, у джайли є інший гардероб? — Запитав він у моєї служниці. І коли встиг запам’ятати її ім’я? Еллі слухняно кивнула.

— Гралте, — я обернулася безпосередньо до нього, не відпускаючи Марі-П’єр, яка злякано забилася за мою спину, — будь ласка, не потрібно влаштовувати полювання на відьом. Я сама за себе постою.

— Це не вам вирішувати, — відрізав він, — і я, начебто, говорив, як слід до мене звертатися.

— Звісно, — я присіла в кніксені, і він прихильно пройшов до дверей, щоби покинути мою кімнату. Але я ще не закінчила, — тільки я хотіла називати вас інакше, гралт Шерідан.

Уже зачиняючи двері за собою, імператор обернувся, кидаючи легку посмішку. Якби не було тут Марі-П’єр, його б не зупинили ні кавові патьоки, ні зіпсована сукня.

— Оце так, — протягнула дівчина, підійшовши до дивана і звалившись на нього. — Він тобі такий! А ти!

Я зайшла у ванну, не зачиняючи дверей. Швидко переодягалася і витирала залишки солодкого напою з різних, іноді несподіваних, місць. Еллі мовчки допомагала мені, подаючи щойно намочений рушник. Марі-П’єр вона видала такий самий, уточнивши, чи потрібна дівчині допомога — але та відмахнулася. Вона була занадто на взводі.

— «Я говорив, як вам слід поводитися», — пародіювала його Марі-П’єр. — Я чула, що він відправляв на трудові роботи тих, хто на нього міг подивитися не так! А ти така смілива, «я хотіла інакше». Звісно, хотіла, хто ж не хоче, але не всі ж говорять про це, Астрід! Безрозсудна!

— Ну, — я не знала, що на це відповісти, тому швидко натягнула на себе сукню і вийшла з ванної кімнати. — А що ти хочеш, Марі-П’єр? Бути з імператором?

— Після такої вистави — ні, дякую, — відмахнулася вона. — У вас така хімія, що дарма він маг льоду, тут ледь кімната полум’ям не палахкотіла.

Я усміхнулася — у душі потеплішало. Імператор мене вабив своєю відстороненістю і саме цим — прихованою пожежею за маскою крижинки. Нехай з іншими буде владним і серйозним, трудові роботи за погляди й усмішки. Але зі мною…