Глава 17. Може в мене буде шанс?

Ранок зустрів дотиком доброго й ласкавого сонця. Спочатку промінь упав на коник мого носа, а потім стрімко дістався очей. Я примружилася — дай поспати!

Перевернулася на інший бік, але сон уже злякала. Останні солодкуваті нотки спогадів вилетіли з голови, і я вимушено розплющила очі. Голова не боліла — прогрес.

— Еллі? — Намагаючись розліпити очі, кинула я. У відповідь тиша — дівчина йшла в нічний час у кімнати прислуги, мабуть, ще не прийшла.

Позіхаючи, я пройшла у ванну кімнату. Потрібно збиратися, сьогодні багато справ. Жодної їжі в кімнаті не було — навіть краплі кофеїну! — тож мені залишалося вдягнути простеньку чорну сукню і сісти за першу книжку, люб’язно передану Тімом. Мені здалося, що починати потрібно з виникнення магічних сил — як відбувається, за яких обставин, що із цим узагалі робити.

Впавши на той самий диван, я заглибилася в читання.

Варто віддати належне — написано було легко і зрозуміло, з великою кількістю ілюстрацій і пояснень. Прояв стихії міг бути в будь-якому віці після 10 років. Побічні ефекти були описані на наступних 20 сторінках, і кожна незмінно закінчувалася приміткою: може бути доповнення, до кінця тема не вивчена.

Еллі зайшла в кімнату тихо і присіла поруч, щоб не відволікати. Я махнула їй рукою і продовжила абзац про суміш стихій: земля і вода, наприклад, найчастіше дають болото. Тому водним і земляним магам не рекомендується заводити дітей. Цікаво, це теж важливо для імператора? А то народяться спадкоємці, і почнуть бруд розводити по дому. Посміхнулася.

— Як можна з таким натхненням читати підручники? — Щиро поцікавилася Еллі.

— Задумалася про те, які діти народжуються в магів. — Відповіла їй. — Твої батьки ж?

— Мама керує вітром, — гордо заявила дівчина. — А тато — травник.

Я насупилася. Якщо інформація в цій книжці була правильною, то в дівчини мала бути сила мусону або урагану, коли з’єднується земля і повітря. Помітивши моє здивування, вона сумно зітхнула.

— Тому нам потрібні землянки, — пояснила вона. — Жінки Жорзеса не можуть народити магів, сила просто не з’являється. Мої батьки сильно кохали одне одного, тому так вийшло. Тато відмовився від земної нареченої.

Я з розумінням стиснула губи. Дівчину було шкода — вона раділа за маму з татом, але її життя було вирішене.

— Пощастило, що влаштувалася сюди, — зауважила вона. — Багатьом дівчатам, як я, доводиться куди гірше.

— Справедливості заради тобі трапилася вкрай недолуга наречена, — віджартувалася, але Еллі почала кивати з надто бурхливим ентузіазмом.

Штовхнувши подругу в плече — а мені чомусь хотілося називати її подругою — я встала з дивана. Часу до сніданку залишалося зовсім небагато.

У їдальні стояла дивна тиша. На мене дивилися вовком — до цього я вже звикла, але цього разу було щось не так. Дівчата ховали очі, варто було мені поглянути на них, або починали відверто шепотітися, немов знали щось, чого не знала я.

Побачивши Марі-П’єр, підійшла до її столика, але дівчина виглядала розгублено. Агнеса підтискала губи, Сабіна мовчки їла, а Мартіна, яка начебто завжди непогано ставилася до мене, дивилася кудись у вікно. Марі-П’єр встала, узяла мене за руку і відвела до вільного столика.

— Це що? — Не зрозуміла я.

— Вибач, — сказала вона, — дівчатка не хочуть сидіти з тобою. Я сказала, що не буду з ними без тебе.

Результат цього ультиматуму здавався очевидним. Я гірко усміхнулася — швидко ж їхня дружба закінчилася. Побачили в мені якусь конкурентку й одразу зробили ворогом народу. Одне незрозуміло — хіба ми тут не опинилися проти нашої волі? Хіба не всі ми прагнули опинитися вдома? У який момент їхньою головною метою стало вийти заміж за імператора? І, що найсмішніше, у який момент наші цілі почали заважати одна одній?

— Ти читала вже Пліткарку? — Акуратно запитала Марі-П’єр, водячи виделкою по тарілці — їсти їй не хотілося.

— Ні, до речі, — згадала я, — а що там?

Марі-П’єр розгубилася — як це не читала? Чим уранці займалася? Потім вона озирнулася на всі боки, чи не дивиться хтось, і пошарила рукою по сусідньому стільцю. З переможним вигуком «є!» вона дістала свіжий випуск журналу. На обкладинці, очікувано, була та сама фотографія мене.

Дівчина передала мені журнал і взяла чашку з кавою в руки, щоб зайняти себе чимось.

— Тільки роби це непомітно, — сказала вона, — а то міора лютувала щодо цього випуску. Сказала, що читати його в загальних приміщеннях заборонено і взагалі жовта преса — не для ніжних очей майбутніх міор.

Я з нестримним хвилюванням відкрила журнал на потрібній сторінці й почала читати. Мухомор, або як там його, описав мене з найкращого боку — красуня, розумниця, вкрай ввічлива, але прохолодна в спілкуванні з незнайомцями. Просто ідеальна імператриця.

«Чудово, не вистачало мені заздрощів через особисту думку якогось старого», — подумала я і закотила очі. Але це було тільки початком.

«МАЙБУТНЯ ІМПЕРАТРИЦЯ?

Джайла Астрід Еванс перебуває на відборі лише два дні, а вже встигла покрасуватися в сукні за останнім писком моди. Як каже наше приховане джерело, цей гардероб — подарунок самого гралта. І що ж ми бачимо відразу після сніданку? Імператор віддав їй сюртук, перлину — вони дуже добре провели ніч після знайомства!».