Глава 16. Добраніч, джайла

— Джайла Астрід, у вас лекція з географії. — Тоном, що не потребує пояснень, заявив імператор.

— Я планувала піти на історію, — протягнула я якось безпорадно.

— Поки ви були, — він зробив паузу і спробував спопелити поглядом брата — Фелікс підпер голову рукою і відверто посміхався, дивлячись на лють імператора. Гралт перевів погляд на мене, — зайняті, — виділив слово інтонацією, — усі місця на уроці історії розібрали. Будьте ласкаві, як. Потенційна. Майбутня. Імператриця. — Він виділяв кожне слово голосом. — Вивчіть ландшафт нашого континенту, як слід.

— А ви потім особисто перевірите? — Підлесливо запитала я, невинно плескаючи віями. Тихо встала зі свого місця і наблизилася до імператора, але він мого настрою не розділив.

— Фрейк Шерідан чудово підійде для цього, — проричав він, а мені залишалося тільки знизати плечима.

— Як скажете, — погодилася я, присіла в кніксені й вийшла з аудиторії. Міора Тосс точно поставила б мені вищий бал з етикету за таке. А от імператору варто було б вмазати двійку!

Що відбувалося в тій кімнаті я не чула. Пізніше під час лекції з географії до нас заходила міора з попередженням, що завтра етикету не буде — аудиторія на реконструкції. З цієї ж причини сусідня аудиторія для тренувань теж зачинена. Я непомітно хихикнула. У мене точно була теорія про те, що трапилося з тим крилом.

Через брак тренування з танців — йти на нього й без того бажання не було — я пішла до себе. Марі-П’єр покликала відвідати її, але я послалася на головний біль і пішла. Межа моїх мрій зараз — м’яка подушка й тиша.

У моїй кімнаті запалилося світло, щойно я відчинила двері. Еллі все ще не розмовляла зі мною — мовчки сиділа на дивані й гортала Пліткарку.

— А коли новий випуск журналу? — Запитала в служниці, але вона зарозуміло задерла ніс і мовчала. — Еллі!

— Не знаю, джайло Астрід, дівчата без титулу не вміють читати, — відверто знущаючись відповіла Еллі, гортаючи й далі сторінки.

— Я все розповім тобі, — пообіцяла їй, — але день був довгим, насиченим і, зізнатися чесно, не завжди приємним. Є підозра, що про мене в Пліткарці напишуть.

— Вранці, — миттєво пожвавилася дівчина. — Ти давала інтерв’ю?

— Що ти, — відмахнулася від неї.

Від служниці допомоги було мінімум, тож я сама скинула сукню і впала на ліжко в тому, що залишилося. Як приємно було розчинитися в покривалі, вдихати легкий запах квітів, яким тут обробляли постільну білизну. Чи її перуть із чимось подібним? Думати про нудні домашні обов’язки не хотілося — просто насолоджуватися чистою ароматною білизною.

— А що сталося? — Акуратно запитала Еллі, і я важко зітхнула, змирившись.

— Лягай сюди, розповім. — Кинула їй і почала переказувати все, що за сьогодні сталося, починаючи від сніданку: крижана стіна, перлина, пристрасні погляди й сюртук, закінчуючи лекцією з Феліксом і коментарями від міори. Про зустріч імператора з братом вирішила промовчати — сама все зрозуміє, якщо захоче.

Дівчина, перетравлюючи таку кількість новин, дивилася на мене величезними очима, але запитань не ставила. Її обличчя саме, як одне питання, кричало: «А він?!» або «Та годі!», і навіть «А ви?!». Зрештою, я видихнулася і попросила тиші та спокою, Еллі не сперечалася. Варто було їй тільки встати з мого ліжка, як у двері постукали.

Вена на моїй скроні запульсувала.

— Імператор не хоче оселитися в моїй кімнаті? Усе одно не виходить звідси практично, — пирхнула я, махнула Еллі, що відчиню сама й підійшла до дверей.

На ходу накинула на себе сюртук гралта — якщо він за ним прийшов, то доведеться роздягнути мене, щоб забрати його. Від цієї маленької витівки посмішка сама собою з’явилася на обличчі. Хихикнувши самій собі, я застебнулася і відчинила двері.

За нею, як і очікувалося, стояв Шерідан, тільки, всупереч моїм очікуванням, молодший рудий кіт.

— Ого, який прикид, — присвиснув він. — Ви з братом уже на такій стадії?

— Боже, Феліксе, — почувалася ідіоткою. — Що ти хотів то? Я спати лягаю вже.

Еллі стояла у своєму звичному кутку, але тримати маску беземоційності в неї не виходило — її щелепа майже на підлозі лежала.

— Тобі книжки доставили, — не звертаючи уваги на мою фамільярність, просто відповів чоловік. — Боюся, сама не занесеш, особливо в такому одязі.

— А?

Я вийшла в коридор і побачила гори фоліантів із різними назвами від «основ трав’яних настоянок» до «просунутих заклинань для металевої алхімії». Ляснула себе по лобі — Тім! Він занадто буквально зрозумів моє прохання про книжки про основи. Видав мені практично половину бібліотеки. Не дивно, що тільки до вечора встиг це все організувати.

— Дідько, — видихнула я, дивлячись на книги. — Допоможеш? Ти ж можеш ось це…

— Що? — грайливо посміхнувся чоловік.

— Експекто абракадабра? — Спробувала згадати я, але й без того переповнена голова відповідала гробовим мовчанням.

— Експекто тут тільки я, — розсміявся він, — але не абракадабру, а жіночу ласку.

— Невже в цей спекотний вечір твоє ліжко холодне? — Недовірливо вимовила я, Фелікс підморгнув. — Так допоможеш?