Глава 10. Я — не він, я гірший

— Доброго ранку, ваше гралтейшество, — бадьоро кинула я, — про вас тут у журналах пишуть, так цікаво почитати.

Виглядав він неперевершено. Біла сорочка з незмінним розстебнутим ґудзиком, а сьогодні ще й із закатаними рукавами до ліктя. Темно-сірі штани вигідно відтіняли верх, а сріблясті ланцюжки на штанцях нагадували про статус чоловіка. Волосся, втім, у нього виглядало не краще за моє.

— Грал…, — втомлено видихнув він, але вирішив не поправляти мене, — і що ж пишуть?

— Про те, що ваш брат шукає дружину. — Я прикинулася, що захоплено гортаю сторінки журналу. — Його вподобання. Уявляєте, йому, виявляється, подобаються руді.

— Неймовірно, — процідив гралт Шерідан.

— Ви прийшли зі мною почитати чи я можу ще якось допомогти? — Знезброюючи усміхнулася і, щоб вже точно, кілька разів поморгала.

— Я приніс вам книжку, яку ви так посилено шукали вчора. — Гралт Шерідан поклав небачену збірку із зображенням різних видів плюща на дубовий стіл, перед яким стояв. — Утім, дивлюся, ви знайшли більш відповідне для себе читання.

— Знайшла, що було, — парирувала я. — Ви ж вирішили принести книжку тільки сьогодні.

— Учора ви були не в тому стані, щоб читати, — хижо посміхнувся імператор. — Так відчайдушно діяти, аби доторкнутися до мене — це навіть лестить якоюсь мірою, джайло.

Мені здається, що в цю секунду на мені цілком успішно можна було смажити яєчню — так сильно я почервоніла до самих кінчиків вух. Еллі дивилася на мене в усі очі, забувши про образ забитої овечки. Що ж такого вчора сталося? Пам’ятаю, як спілкувалася з Феліксом, як імператор сказав, що я можу йти — і все, далі темрява.

— Не розумію, про що ви, гралте Шерідане, — відбила я, намагаючись закрити тему. Є ж у цього нахаби хоч крапля такту? Розуміння?

Слідом за цією думкою полетіла інше — невже саме він, імператор усія Жорзеса, ніс мене в спальню? Ні, таке мені б точно розповіла Еллі. Вона ж реагувала так, наче нічого не сталося. Утім не зараз — Еллі ледве стримувалася, щоб відверто не впустити щелепу на підлогу.

— "Гралт Шерідан", — розреготався імператор і сперся на стіл, влаштувавшись зручніше. — Тобто зараз ви все ж запам’ятали моє ім’я. Я вже не гора, не Артур?

Чортів нахаба, пригадав мені вчорашнє фамільярство і відвертий флірт у їхньому «будуарі». Мені тоді питання здавалося таким наївним, майже дитячим. Зрештою, його брат першим вказав мені на ім’я, а не на титули з 25 регаліями. Я почувалася вже не так упевнено, особливо в напівпрозорій нічній сорочці. Справа була навіть в одязі — він дивився на мене так, немов бачив наскрізь. Немов я і зовсім була голою.

— А вам би цього хотілося? — З викликом запитала я. І звідки беру сили? Звідки беру цю сміливість?

— Безумовно, мене це потішило, — уникнув відповіді імператор, поглядаючи вниз, уникаючи прямого зорового контакту.

Я нічого не відповіла — сказати було більше нічого. Якщо гралт Шерідан шукав собі милу дівчину, яка, як лялька Юка, розходитиметься в нескінченних реверансах, белькотатиме й ходитиме на задніх лапках перед ним, то це не до мене. Якщо вже на те пішло, особисте життя мене взагалі турбувало в останню чергу: ми готували нову програму для радіостанції, випуск нових радіоведучих, а значить… Пригадалося, що я вже не на Землі й навряд чи туди повернуся. Стало сумно.

— Що ж, джайла Астрід, не хочу вас затримувати, — сказав імператор і клацнув пальцями. У кімнаті з’явилися коробки різних розмірів і кольорів. — Це невеличкі подарунки від мене, хотів розбавити ваш ранок після не настільки вдалого вечора.

— Для кого ж невдалого? — Поцікавилася з посмішкою.

— Для Фелікса, — відповів імператор, знову уникаючи прямого зорового контакту, — я відніс вас у покої, не він.

На цих словах він розвернувся і вийшов із кімнати, залишивши мене в такому червоному жаху, що смажити яєчню на моїх щоках уже було б неможливо — вона б згоріла геть!

— Еллі! — загрозливо крикнула я, щойно двері зачинилися.

— Він узяв із мене слово мовчати, — затараторила дівчина. — Це ж імператор, Астрід, що я мала зробити, він би миттєво дізнався, якби я тобі розповіла.

Дивитися мені в очі дівчина не могла абсолютно, нервово покусуючи губи — вона точно почувалася винною. Я шумно видихнула, але прощати любительку пліток та інтриг не поспішала. Вона цілком спокійно почувалася вранці, тож совісні вибачення зараз були лише грою на публіку.

— Гаразд, подивімось, що він мені тут приніс, — сказала я, підійшла до коробок і сіла поруч. Але не встигла я навіть зняти кришку з першої, як зрозуміла, що цікаво тут тільки мені.

Еллі підозріло м’ялася і, здавалося, зовсім не цікавилася вмістом подарунків. Еллі: дівчина, яка щойно за найменшу плітку була готова розірвати, а тільки-но почула, як я зверталася до імператора, так і зовсім весь вечір не розмовляла зі мною. Щось тут недобре.

— Еллі? — Знову гнівно протягнула я.

— Я бачила ці коробки вже, — відповіла вона, не дивлячись на мене абсолютно, із цікавістю розглядаючи білу стелю. — І гралт Шерідан уже віддав мені вказівки щодо сукні на сніданок.

— Що він уже придумав, — я відчувала, що мені не сподобається її відповідь.