Глава 8. (Не) перша зустріч

Служниця дивилася на мене байдуже рівно до моменту, коли джайли зачинили двері за нами.

— Джайла Астрід, обов’язково було напитися?! — Прошипіла вона мені на вухо. А де ж моя повага, побиття підлоги лобом? Якось швидко платівка змінилася.

— Піди проживи такий день, як у мене, сама нап’єшся, — буркнула я у відповідь, обережно переступаючи зі сходинки на сходинку.

— Моліться, щоб імператор не сильно з вами розмовляв, — відповіла на саме вухо мені Еллі. — Не наречена, а покарання!

— Еллі, а чому міора Тосс сказала, що вибирала для мене сукню? — Раптом згадала я.

— Бо так і є, — просто відповіла служниця, але потім продовжила, — міора завжди обирає улюбленицю і намагається влаштувати її якнайкраще.

— Я?! — скрикнула я трохи голосніше, ніж планувала, й Еллі зашипіла на мене — джайли на вході в зал до імператора стрепенулися.

— Тихіше ти, не створюй проблем, — зовсім розійшлася Еллі й перейшла на «ти», — не знаю, за що вона вибрала тебе, але ти дізналася це не від мене, зрозуміла?

— Зрозуміла.

Перед самим входом Еллі допомогла мені привести волосся і макіяж до ладу, прибрала відсутні пилинки із сукні й кивнула, не дивлячись мені в очі. Ми вже не були наодинці, і звичайна поведінка була нам не дозволена. Чомусь я відчула, що сама Еллі теж хвилювалася за мене — і не тому що це було частиною її роботи.

У кімнату заходила на негнучких ногах. У голові трохи світлішало, але я й далі була далеко не тверезою, що сильно ускладнювало моє сприйняття реальності.

На перший погляд, я опинилася в червоній кімнаті з кількома диванами, каміном і вкрай інтимною атмосферою. Порахувавши до трьох, я оглянула приміщення ще раз і зрозуміла, що умеблювання хоч і було до непристойності романтичним, але все ж не таким збудливим. Кімнату використовували для зустрічей із різними людьми — тут і кавовий столик, і різноманітні дорогі картини для підтримання ділового та багатого оточення. Інтимним тут був тільки колір шпалер і, звісно, двоє чоловіків, що вальяжно сидять.

Білявий сніговик — і я справді так називала його?! На дивані сидів приголомшливого вигляду чоловік і нахабно посміхався, дивлячись на мене. На ньому була синя сорочка, без краватки чи метелика — верхній ґудзик на комірі був розстебнутий. Погляд якось сам собою затримався на його шиї, змушуючи нервово ковтнути.

Зовсім не одразу я перевела погляд на крісло поруч, на якому сидів дуже схожий на гралта Шерідана чоловік, у якому я, на жах свій, упізнала…

— Ти?! — Прокричала я, чого, найімовірніше, не зробила б, якби я залишалася у тверезому стані.

На кріслі сидів чоловік із золотим волоссям ідеального кольору, зі знайомою смішинкою в карих очах, яка зараз здавалася ще очевиднішою.

— О, я погляну, ви теж уже знайомі, — посміхнувся імператор. — Ближче, ніж ми!

— Не ревнуй, брате, — розреготався той самий незнайомець, який тримав мене в кімнаті під час переміщення із Землі в Жорзес. — Тоді вона мала не такий… ефектний вигляд. І явно не була рада мене бачити. Джайла Астрід, я вважаю? — Він посміхнувся і встав, простягаючи руку.

Я розгубилася. Він був першим чоловіком — першою людиною точніше — хто виявляв бажання до фізичного контакту під час знайомства. Коли я спробувала зробити подібне з імператором, то отримала лекцію на тему шкоди й користі (тільки шкоди) рукостискання в Жорзесі. Мимоволі я кинула погляд на гралта.

— Що? — не зрозумів брат імператора. — Ти в нього дозволу питаєш чи що?

— У нас була вкрай, — Артур зробив багатозначну паузу, — цікава зустріч. Думаю, джайла тепер боїться проявляти фізичний контакт із чоловіками.

Я почервоніла з голови до ніг. На що цей нахаба натякає! Кого я боюся проявляти, після чого головне! Гнів заклекотав у моєму серці, а тому, не особливо соромлячись, я підійшла до брата — цікаво, він теж гралт Шерідан? — й обійняла його.

— Ну що ти, — відповіла я, обвиваючи шию золотоволосого чоловіка, — після нашої останньої зустрічі нам потрібно щонайменше повторювати те, що було.

Чоловік не встиг обійняти мене у відповідь — я усунуласяі підійшла до дивана навпроти імператора. Розвернулася на підборах — і як тільки зробила це? — й одразу сіла, закинувши ногу на ногу. Розріз спокусливо відкрив частину моєї ноги.

Оплески б мені зараз зовсім не завадили — я змогла викликати в очах цієї крижинки справжнє полум’я. Посмішка зникла з його обличчя, замінивши чистою люттю. Він поїдав мене очима, водночас періодично кидав убивчі погляди на свого брата.

— Смілива, — ніяково посміявся золотоволосий чоловік, — і безсмертна.

— Як мені до вас — чи до тебе? — звертатися? — Поцікавилася я, усе ще не дивилася на імператора, повністю захоплюючись його братом. — Минулого разу ми зійшлися на тому, що імена одне одного нас не стосуються.

— Клич мене Фелікс, — усміхнувся він, потім подивився на брата, прокашлявся і додав, — фрейк Фелікс, я хотів сказати.

Імператор й далі дивився на нього убивчо — у його погляді поєднувався і вогонь, і лід, і смертельна чорна діра, що все поглинає. Але брат лише мовчки стояв, прикидаючись, що не розуміє натяків імператора.