Глава 6. Імператриця

Швидко спустившись до їдальні — а моя кімната врізалася саме в неї — я пройшла горизонтальними коридорами до вже відомої бібліотеки. Помахала головою Тіму, але він удав, що не побачив мене — з головою занурився у свої звіти.

«До чого ж дивний світ усе ж таки», — подумалося мені, і я знизала плечима. Шлях до кімнати Марі-П’єр я подолала досить швидко, хоча сукня сильно обмежувала пересування. Постукала — дівчина боязко подала голос «Увійдіть».

Марі-П’єр вбрали в таку ж чорну сукню, але крій був інший — приталений напівпрозорий корсет на двох бретельках і вільна спідниця, у якій немов народжувалися самі зірки.

Як аксесуари їй підібрали фіанітові сережки й таку ж каблучку-доріжку на руку. Волосся акуратними хвилями спускалося на її плечі. Я навіть із заздрістю подивилася на цю зачіску — такий об’єм! Мені про нього тільки мріяти доводилося. Варто було тільки відростити волосся трохи довше за плече, як «облизана коровою» ставало моїм девізом по життю.

— Яка ти вродлива, Марі-П’єр, — усміхнулася я, а дівчина радісно підійшла до мене й обійняла.

— Астрід, це ти красуня справжня, — хихикнула вона, — дивилася вже в дзеркало?

Я грюкнула себе долонею по лобі — у думках про дивну поведінку Еллі, я зовсім забула перевірити, який вигляд маю.

— Ходімо, подивишся, — усміхнулася дівчина й потягнула мене у вітальню по сусідству від відомої бібліотеки.

У вітальні вже зібралися всі дівчата, усі були одягнені в чорне. Я впізнала моїх «сестер по нещастю» — Італія, Німеччина, Австрія, усі були тут. Особливо мене порадував вигляд Австрії — після пробудження в білій палаті ми не бачилися.

— Привіт! — Я підбігла до неї. — А де ти була? Ми не бачили тебе в загальній кімнаті.

— Я вас теж не бачила, — усміхнулася Австрія. — Була з іншими дівчатами, мабуть, у сусідній кімнаті. У вас усе гаразд?

— Так, — кивнула я, — прокинулися, нам озвучили перспективи.

— Не райдужні, — погодилася Австрія. — Я — Агнеса, Франція — Луїза, а Італія — Мартіна.

Дівчата радісно потиснули мені руку, представляючи кожна одна одну.

— А де Німеччина?

— Сабіна ще збирається, — підморгнула мені Агнеса, — хоча скільки б не збиралася, до тебе нам далеко.

— А?

Усі дружно провели мене до дзеркала, щоб я побачила, у що мене вбрала Еллі. Щелепа була готова відпасти — звісно Тім не дивився на мене! Я вже була схожа на імператрицю!

Виріз на сукні був у формі серця і мав би цілком пристойний вигляд, якби не тонка смуга, яка опускалася прямо до пупка. Дивитися мені в очі було складно — всю увагу притягував цей розріз. І мало було його, так і в спідниці — не такій уже приталеній, як виявилося — був розріз до середини стегна.

Мою шию прикрашало діамантове кольє — а я так захоплювалася фіанітами Марі-П’єр! Волосся Еллі уклала в стилі 50-х з ефектною голлівудською хвилею. Краще б підійшов пучок або гарна хвиля, але навіть без цього я мала карколомний вигляд. Еллі перевершила саму себе, треба буде їй дуже сильно подякувати.

Марі-П’єр тримала мене за руку, попутно захоплюючись моєю фігурою і такими рівними пропорціями обличчя, а я навіть якось сумно дивилася у своє відображення. Де ж та маленька пацанка, яка била траву палицею і будувала хлопчаків спочатку в сусідському дворі, а потім — у колективі радіостанції? Це була точно не вона. Це була елегантна леді.

— Джайли, — у кімнату зайшла міора Тосс і грюкнула в долоні, закликаючи нас до тиші, — усі вже зібралися?

— Ще немає джайли Сабіни і джайли Юкі, — подала голос одна зі служниць, яка весь цей час непомітно стояла в кутку.

Міора Тосс кивнула й махнула головою в бік кімнат — служниця одразу ж зникла в зазначеному напрямку, мабуть, щоби привести тих, хто запізнився на загальні збори.

Ми зібралися з дівчатками всі разом і почали обговорювати інші сукні. Усі мали чудовий вигляд, ніби на зйомках якогось ток-шоу, де кожна дівчина — ніби з показу мод втекла. Тільки на відміну від цих сумних худих моделей ми якось усе ж випромінювали життя.

Сабіна, захекавшись, з’явилася через кілька хвилин. Вона постійно поправляла ліф із досить глибоким декольте, і почувалася вкрай ніяково в такому відвертому вбранні. Начебто жили ми в середньовічних порядках, а вбирали нас, як на сучасний світський вечір.

Джайли Юкі все ще не було, але чекати вже не могли, і міора Тосс знову плеснула в долоні. Вона вийшла на невеликий подіум біля протилежної від дзеркал сцени і звернулася до дівчат:

— Джайли, — почала вона, — дозвольте ще раз привітати вас у Жорзесі, провінції Шалі. Ви перебуваєте в замку Шерідана, родовому маєтку імператорської родини Шерідан.

«А можна було це сказати раніше», — мені стало ніяково, і я почала розглядати стелю. Звичайна, на жаль, і дивитися нема на що.

— Зовсім скоро ви познайомитеся з імператором, — продовжувала тим часом міора Тосс. — Від цієї зустрічі залежатиме багато чого, але не хвилюйтеся, сьогодні ніхто не покине відбір.

«Не те щоб нас це сильно лякало», — промайнуло в мене в думках, але я не подала знаку.

— Однак, — міора витримала паузу. — Ви зможете зацікавити гралта саме сьогодні. Гралт — це титул імператорської сім’ї та після відбору одна з вас перестане бути джайлою, а стане гральтою.