Глава 5. Гралт?

На негнучких ногах я подякувала джайлу за допомогу, узяла книжку — тепер він спокійно віддав мені її — і побігла до своєї кімнати. Астрід, ось чому ти ніколи не можеш тримати язика за зубами й не лізти, куди не просять! Як я його там називала? Гора Артур? Лізла з рукостисканнями? Горе цибулеве я, ось хто!

Забігши до своєї кімнати, я окинула її очима. Великі вікна з видами на місто — вкрай романтично — прикриті напівпрозорими фіранками з ажурним візерунком. Грубіші рожеві штори висіли з боків. Хочеш закрити вікно від яскравого сонця — відв’яжи красивий рожевий вузол і легким каскадом штора впаде поверх тюлю.

У кімнаті також були двері в туалетну кімнату, яка, на перший погляд, виглядала звичайнісінькою: посередині ванна, унітаз допотопного вигляду, елегантний умивальник і глечик поруч. Світ віддавав Середньовіччям, всупереч наявності магії в ньому. Чомусь мені завжди здавалося, що раз у світі існує магія, то й технології мають розвиватися стрімкіше.

Електричних світильників, вочевидь, ніде не було — замість них по стінах розташовувалися кристали, такі самі, як у тій кімнаті, де ми вперше прокинулися. Кристали реагували на рух і запалювалися тоді, коли я заходила в кімнату.

У самій спальні все було досить просто — велике двоспальне ліжко, дві приліжкові тумбочки, балдахін із ледь помітною напівпрозорою тканиною. Поруч — невеликий диван, на якому дуже комфортно спостерігати за строкатими будинками. Біля вікна стояв дубовий стіл і стілець, мабуть, щоб тут було зручно вчитися чи писати листи. На нього й поклала книжку. Треба буде потім ознайомитися з усіма родичами білявого… у сенсі, з усіма родичами імператора, звісно.

Почувся стукіт, і я підстрибнула на місці. Гралт?!

— Т-так, — проблеяла я, — увійдіть!

До кімнати зайшла мініатюрна дівчина, яка, як і джайл Тім, не дивилася мені в очі, і трималася віддалік. Однак на відміну від Тіма, вона звернулася до мене.

— Джайла Астрід, дозвольте мені допомогти вам переодягнутися, — сказала дівчина і присіла в глибокому реверансі. — Мене звати Еллі.

— Давайте, — посміхнулася я, — а то по мені надто помітно, що я не місцева. Еллі, а який у вас титул? Джайла чи міора?

— Що ви! — перелякалася дівчина і присіла ще нижче. — У мене немає титулу, називайте мене просто Еллі.

Я насупилася. З розмов я зрозуміла, що джайл або джайла — це найнижчий титул, який дають або вихідцям з іншого світу, або тим, кого ми зазвичай називаємо «хлопчиком на побігеньках». Якщо тут так поводяться з прислугою, то що говорити про тих, у кого навіть титулу немає?

— Еллі, допоможи, будь ласка, — я вирішила потоваришувати з нею, — розкажи мені про титули й чому в тебе його немає. І звертайся до мене на «ти», будь ласка.

— Що ви, джайло, мені заборонено, — так само перелякано відсахнулася від мене Еллі, — це буде нешанобливо!

— Гаразд, — здалася я, — але про титули розповіси?

— Про титули розповім, — погодилася дівчина і вкотила в кімнату величезну вішалку, обвішану величезними сукнями.

Сукні були переважно п’яти кольорів: червоного, зеленого, синього, білого й чорного. Мій погляд упав на зелене вбрання, але Еллі похитала головою і дістала темні варіанти.

Потиснувши здивовано плечима, я погодилася — дівчині видніше, що мені потрібно. Міора напевно віддала якісь розпорядження із цього приводу.

Еллі запросила мене сісти за той самий дубовий стіл, щоби привести моє волосся до ладу. Моєму неслухняному каре багато не потрібно було — кілька разів провести гребінцем, побризкати водою для жвавих кучериків і все. Але Еллі підійшла до питання з максимальною відповідальністю, приділяючи увагу кожному пасму, яке могла підхопити спритними пальцями.

— У мене немає титулу, — почала вона, — тому що я не володію магією, джайла Астрід, і я жінка.

— А якби була чоловіком? — Я насупилася.

— Тоді я була б джайлом, — пояснила дівчина. — І з роботою було б значно легше, — вона шумно видихнула, але потім схаменулася. — Вибачте, джайла Астрід, я не хотіла скаржитися.

— Зі мною можна, — я посміхнулася. — Якщо я розповім тобі, у яку халепу щойно потрапила, то, боюся, ти попросиш поміняти наречену!

— Що ви, джайло, ніколи! — Вона навіть на секунду перестала розчісувати моє волосся. — Нам заборонено скаржитися.

Мене це добряче злило, але вихлюпувати своє обурення на жертві цієї ситуації було безглуздо. Я обернулася до неї і посміхнулася підтримуючи. Після ситуації з імператором фізичний контакт здавався неприйнятним.

— Так, — я повернулася до теми, — а чому я тоді з титулом джайла? У мене магії немає.

— Це поки що, — знову розусміхнулася Еллі й повернулася до мого волосся. — Зовсім скоро у вас пробудяться магічні сили. Тому титул «джайла» видається тільки нареченим і то, тимчасово.

Еллі підняла мене й почала допомагати вдягнути чорну приталену сукню, яка дуже вигідно підкреслювала всі переваги моєї фігури. Утім, до кінця помилуватися своїм зовнішнім виглядом я не могла — дзеркал у кімнаті не було.

— А дзеркало є?

— Ні, джайло, — похитала головою Еллі, — дзеркала розвішані в загальних кімнатах. В особисті покої їх може поставити тільки імператор, якщо ви попросите.