Альтернатива

Проблеми та їх подолання – основна концепція життя.

Будь-який інший спосіб його опису,  без докорів з боку сумління,  можна вважати всього-на-всього більш розгорнутою версією цього формулювання. Чи поглядом під іншим кутом, який усе одно не приведе ні до нового засновку,  ні висновку. Під розірваним хемінгуеєвським вітрилом, символом перманентної поразки, ми дожидаємо кінця, попутно вирішуючи справи, які прийнято називати перешкодами. Проблемами.

І це одна з причин, чому я вважаю творчими не тільки професії, так чи інакше пов’язані з мистецтвом, а й геть усі інші. У всякій сфері, рано чи пізно, знайдеться проблема, яку можна вирішити,  тільки добряче розворушивши мізки й витративши значну кількість творчого потенціалу. Зрештою, у кожного з нас знайдеться проблема, вирішення якої вимагало неординарного підходу;  вирішенням якої можна похвалитися.  

Тому пошук виходу із ситуацій, у яких хорошого розвитку подій не передбачається інструкцією, а, часто, зовсім не існує – основне уміння людини. У більш загальному значенні, у цьому полягає сама природа нашого життя – це безперервна течія, утриматися на якій можна тільки відкидаючи небезпечні та недостатньо логічні дії. Ми буквально живемо за рахунок і, як не дивно, водночас, для пошуку правильних рішень…

Тож хіба варто уникати роздумів над проблемою існування альтернативи?

Для початку, визначимося із термінологією.

Слово "альтернатива" може використовуватися у різних значеннях (від "дилема" до "компроміс"), але у контексті поточної теми, проблематику якої й намагається розкрити це есе, будь-яке з них (значень) заздалегідь неправильне.

Тож, щоб не обманювати самих себе, введемо новий, досі не виокремлений українською мовою термін  й замінимо, на мою думку, неправильний. Як не як, есе без нововведення - не есе.

Отож,

Сенекти́ва – нелогічна діяльність замість логічної бездіяльності; (у простішому й більш художньому плані – перехід вулиці, без потреби куди-небудь йти). Знаю, потреба вигадки нового слова може здатися безпідставною й надуманою, але навіщо робити поспішні висновки?

Щоб краще зрозуміти до чого я веду, розглянемо одну із галузей альтернативної медицини: гомеопатію. Чи багато людей знає про цю псевдонаукову і огидну в своїх проявах концепцію нікому не потрібної альтернативи? Сподіваюся, так. Але не вірю. Все ж, говорити про подібні афери в прайм-тайм не прийнято, тож дізнатися про неї можна тільки особисто пошукавши інформацію у вільних джерелах, чи почувши від потерпілих. І так як моя мета – привернути увагу, зацікавити, підштовхнути до роздумів – розглядати гомеопатичні засади під пильним прицілом ми не будемо. Але поверхнево – обов’язково.

Якщо коротко - принцип гомеопатії (яку навіть системою поглядів назвати не повернеться язик) – полягає у вірі в те, що сильно розведені реагенти можуть допомогти людині краще, ніж правильно дозовані ліки. Тобто, прихильники цієї альтернативи вірять, що незначна кількість потрібних організму для курсу лікування речовин чи, найчастіше, зовсім відсутні реагенти допомагають краще ніж справжні, правильно розраховані ліки. Якщо узагальнити і спростити: замість розрахованих відповідно до віку і ваги тіла 10 кубиків антибіотика (впродовж 10-и днів), прихильники гомеопатії оберуть 10 уколів води із краплинкою соку подорожника. Особливо важко зрозуміти переконання прихильників даної альтернативи, коли дізнаєшся, що їхня школа розкололася, утворивши нові течії, гілки розвитку, адепти яких не погоджуються із основами одні одних.

Для кращого розуміння царини можна дізнатися більше, але у поглибленому розгляді вчення фанатиків я сенсу не бачу. Все, що вам потрібно знати: ці альтернативні переконання використовуються виробниками фармацевтичних препаратів для того, щоб продавати звичайні драже під наліпкою (особливо цінником) справжніх ліків, витрачаючись на які, люди вважають, наче проходять лікування. Вірять, що оберігаються від  проблем. Але, несподівано!, не отримують нічого, окрім погіршення стану чи, у деяких випадках, одужання за рахунок власного імунітету. Ефект плацебо все ж досить дієвий.  

Ось список найпопулярніших гомеопатичних препаратів.

Анаферон

Анаферон для дітей

Артрофон

Афлубін

Галстена

Іммунал

Імуноплюс

Пумпан

Синупрет

Тонгінал

Біосон

Ці та ще чимала кількість брендів просто не містять діючих речовин. До прикладу, Галстена – це дрібка розторопші, кульбаби та чистотілу, дещиця вітамінів, яких у звичайному яблуці міститься у рази більше, етиловий спирт і…

І усе.

Більше нічого.

Нічого особливого.

Нічого, що могло б приписати цьому коктейлю статус лікарського засобу. Нічого, що дозволяло б продавати несмачні, хоча й корисні цукерки, наче справжні ліки.   

А найцікавіше те, що "гомеопатичність" препарату, зазвичай, НЕ приховується. Про це не пишуть величезними літерами, але обов’язково вказують у інструкції. Там, де неуважний покупець не стане перевіряти.

І на десерт.   

Загалом, доказів того, що гомеопатія - просто фікція, більше ніж треба звичайній думаючій людині. Але для тих, хто досі вагається, існує один нескладний метод перевірки, який зовсім не потрібує знань у сфері медицини. Потрібно лише знайти інструкцію до застосування справжнього лікарського препарату, покласти поруч із інструкцією гомеопатичного і звірити колонки "Передозування".

Випадків передозування не фіксувалося? 

Ой! Як так? Чому передозування справжнім заспокійливим викликає ряд симптомів, який можна порівняти хіба із карами за смертельні гріхи, а препарат, створений для відновлення стінок печінки (яка, до речі, й сама не погано відновлюється) приймай хоч упаковку за один раз – навіть легкого запаморочення не буде?