Розділ 8.

Алекса непокоїло лише одне питання: як так могло статися, що однакові люди, в один і той самий час, на цілком ідентичній планеті створюють абсолютно різні світи? Він не знав, кому можна поставити таке запитання. Він подумки звернувся до свого двійника. Проте замість Алекса-9 активізувались чудо-навушники, які знову почали відтворювати щось класичне. Після цього вже знайомий жіночий голос запропонував вирушити до 3D-теки й зануритись у короткий курс історії.

Автоліт швидко доставив його до спільноти шанувальників історії, до будівлі, в якій кілька десятків людей різного віку явно перебували у віртуальній реальності, займаючись чимось. Усі були в навушниках і спеціалізованих окулярах. Алекса ідентифікували при вході, робот видав йому навушники та окуляри. Асистент запропонував пройти курс історії, Алекс обрав російську мову для озвучення й натиснув клавішу «згоден почати».

Відчулося морське повітря — давня Греція зустріла його яскравим сонцем і філософськими дебатами. Кілька осіб у білих тогах сиділи за круглим столом, поділеним на сектори різного кольору. У відповідних секторах сиділи слухачі. Після промови оратора слухачі вільно переходили з одного сектора до іншого, обираючи ту позицію, яка їм ближча.

Алекс наблизився й почав слухати:

— Чи знаєте ви, — звернувся один із ораторів до присутніх, — що вчора до нашого порту прибуло чужоземне судно, яке доставило багато людей з іншим кольором шкіри, що розмовляють незнайомою нам мовою. Капітан запропонував місту купити цих людей і використовувати їх для праці в наших будинках, на полях або в садах. З одного боку, це буде чесна угода, бо ми заплатимо за них як за будь-який інший товар. З іншого — це буде добродійство, адже ми дамо їм житло та їжу. А з третього боку — це підвищить ефективність нашої діяльності й звільнить частину часу для участі в управлінні містом.

Після виступу цього громадянина багато хто зі слухачів перейшов до синього сектора.

— Дорогі співгромадяни, — вступив у дискусію наступний спікер. — Ми справді повинні викупити цих людей у варвара, який захопив їх на чужій землі, відібрав у них сім’ї, майно й людську гідність. Чи зможемо ми поважати себе, якщо таких самих людей, як ми — дітей Бога, хай і з іншим кольором шкіри, але здатних говорити, а отже й думати — перетворимо на тварин, як волів чи коней, заради ефективності нашого господарства? Чи зацікавлені вони будуть у чесній праці на спільне благо, а не в саботажі та шкоді? Чи буде їхня праця ефективною, а наше управління містом — гідним? Я пропоную викупити їх заради їхнього блага, але дати їм вибір: заробити грошей і повернутися додому або залишитися в нашій спільноті рівноправними громадянами.

Частина людей перейшла до зеленого сектора другого оратора. Потім виступили третій, четвертий і п’ятий. Після дебатів у кожен сектор увійшов свій представник і порахував присутніх, оголосивши результати. Було ухвалене рішення, яке підтримала більшість. Як не дивно, перемогла позиція другого оратора. Виник прецедент, який унеможливив виникнення рабства в Давній Греції.

Наступний епізод переніс Алекса в Стародавній Рим. Архітектура й скульптури богів виглядали знайомо, але щось було не так. Алекс раптом зрозумів, що не бачить римських центуріонів — войовничий Рим здавався надто мирним. Проте сенат усе ще існував — і про що ж говорили державні мужі? Все ж таки про війну. Вони обговорювали можливу агресію з боку менш розвинених варварських північних племен. Виявилось, що у Риму немає імперської армії й взагалі немає імперії — бо в ній немає потреби. Але є потужні захисні технології, найсучасніше на той час озброєння й добре навчені громадяни, які проходять регулярні навчання та коротку службу на кордонах, захищаючи свої поселення.

Крім того, сенатори думали про те, як передати менш розвиненим племенам свої прогресивні агротехнології, аби покращити їхнє життя й зменшити агресивність. Робота державного мужі — обов’язкова для одного з членів кожної родини, як і участь в обороні, у виробництві матеріальних благ тощо. Родини великі, рівень достатку майже не відрізняється, ймовірно, саме через те, що кожна сім’я представлена в усіх сферах життя спільноти. Гроші вже існують і в Греції, і в Римі, але лихварства немає. Державна служба короткострокова, не є професією — як і служба в суді, в охороні зовнішньої та внутрішньої безпеки. Під час виконання громадського обов’язку цю людину забезпечує родина. Також її підтримує дохід від надання послуг іншим громадянам.

Мені показали, як сусіди, що прийшли до судді з проханням розв’язати їхню суперечку, приносять плату в грошовій або натуральній формі за домовленістю. Суддя — молодий хлопець із сусідньої вулиці, але обов’язково має освіту. Тобто хоча б один із родини має отримати освіту.

Цікаво, що інститути влади вже формуються, але еліти як такої немає. Або це не зовсім влада, якщо немає еліти. Треба розібратися. Алекс задумався про ще більш ранні часи — про перехід від «військового комунізму» до виникнення економічної нерівності.

Він побачив нову картину: давні люди сидять навколо вогнища, видають ритмічні звуки, у кожного в руках дерев’яна гілка. Людина щось говорить, а потім кидає свою гілку у вогонь. Так робить кожен. Навушник перекладає Алексу їхню мову. У колі сидять чоловіки, жінки й діти від 8 років. Кожен уголос говорить про свої потреби на певний період часу — до великого місяця. Після своїх побажань він розповідає про свої можливості й вміння. Кидання гілки у вогонь є ніби підписом під колективною угодою.

Потім починається обговорення й складання плану діяльності. Обирається відповідальний за реалізацію планів і розподіл благ на період від новолуння до повного місяця. Через два тижні процес повторюється — новий план і нова відповідальна особа. Ніяких вождів, релігійних діячів чи економічної нерівності не спостерігається. Але розподіл зовсім не схожий на комуністичний, бо заявлені потреби дуже різні, як і можливості. Та завдяки спільним зусиллям результат досягається.