Розділ 6

Алекс сів в автоліт — його подорож тривала. Автоліт рухався плавно, і здавалося, що повільно, та насправді одна за одною проминали спільноти, поля, виноградники, озера, річки, гірські хребти — картинка змінювалася стрімко. Ось уже й Японське море, і територія нашого Китаю — жодних мегаполісів узагалі. Цікаво, скільки зараз китайців на Землі — дев’ять? А скільки мешканців у Китаї?

Автоліт почав приземлятися на березі дуже мальовничої річки, яка розділяла два різні поселення. Він зупинився біля химерної будівлі, зовні схожої на китайський чайник для чайних церемоній. На терасі стояла жінка у ліловій святковій сукні. Вона помахала рукою і вийшла йому назустріч. Жінка була невизначеного віку — з юним обличчям, але дуже дорослим поглядом, і надзвичайно красива. Вона простягнула руку для рукостискання — неочікувано по-чоловічому міцного.

Природа навколо була така ж казкова, як і сама жінка: росли дивовижні дерева з ліловими квітами, у кущів були червонуваті листки і сніжно-білі квіти, і скрізь розливався аромат квітучого жасмину й трояндових кущів. На терасі стояв низький стіл і чотири невисокі крісла. Два з них були зайняті — за столом сиділи темношкірий хлопець і темноволоса дівчина з великими блакитними очима.

— Познайомся: Джон і Даша. Це наші співробітники, дослідники аспектів людського щастя.

Алекс усміхнувся. Його друг Джон — секретний агент і розробник квантового комп’ютера — тут усього лише співробітник університету і дослідник щастя. Чудеса, та й годі.

Алекс сів у запропоноване йому крісло. Він відчув легке хвилювання, не зовсім розуміючи, які питання ставити вченим — не хотілося починати з банального запитання про те, що ж означає бути щасливим на цій дивовижній планеті.

Його виручила Даша — вона підняла на нього свої величезні очі-озера і запитала:

— А ви, Алекс, щаслива людина?

— Я? Навіть не знаю… Я взагалі не впевнений, що це таке — емоція, відчуття чи просто гормони? У нас надто багато теорій на цю тему, написано багато книжок… Але, гадаю, кожен сприймає це поняття суб’єктивно.

Даша кліпнула і почала свою мінілекцію:

— Щастя, у нашому розумінні, — це усвідомленість і можливість реалізувати свій вибір. Це дуже просто. Наприклад, я живу в науковій спільноті — це мій комфортний соціальний «бульбашковий простір». Моєму оточенню подобається досліджувати щось, ділитися відкриттями. Ми збираємося разом на вихідних, влаштовуємо пікніки чи квартирники, читаємо вірші, співаємо, граємо, сперечаємося, танцюємо, слухаємо музику. У повсякденному житті ми допомагаємо одне одному, довіряємо. Спільнота відкрита для всіх охочих — будь-хто може приєднатися. Але залишаються не всі, бо у кожної людини — свої погляди, свої інтереси. І якщо вона не щаслива тут, то шукає іншу спільноту, де буде щасливою. Ось як це працює. Дуже важливе різноманіття. Важливо, щоб кожен міг знайти свій соціальний простір або створити новий. Немає потреби змінювати іншого, і немає потреби змінюватися заради іншого. Треба просто усвідомлювати себе, свої цінності, свої потреби. Треба бути цілісним, здатним до взаємного обміну. Це і робить людину щасливою.

Джон вирішив приєднатися до розмови:

— Це працює не лише всередині спільнот, а й на всій Землі. У нас дуже багато найрізноманітніших спільнот. Деякі об’єднуються за професійною ознакою, деякі — за релігійною або духовною. Є виховні спільноти для порушників права, є батьківські спільноти, які створюють спеціальні системи освіти та виховання дітей. Усього не перелічити. З самого раннього дитинства дітей навчають бути свідомими — розуміти, чого хочеш ти, чого хоче інша людина, і як знайти спосіб спілкування, щоб обом було добре.

Китаянка Бі спробувала узагальнити для мене описані образи:

— Усвідомленість і самореалізація — це дві головні умови щастя. Але вони можливі лише на такому рівні розвитку суспільства, коли всі інші потреби людини вже задоволені. Коли її «тваринна» частина — нагодована, в безпеці, їй тепло і затишно. Спочатку треба зробити щасливою свою «тваринну» половину — тоді вона засинає, і прокидається людина.

— На вашій Землі більшість людей спить, лише тварини з усіх сил намагаються вижити. Але без керування з боку людини, яка вже позбавлена божественного провідництва і змушена жити в умовах свободи вибору, тварині дуже важко не лише досягти свого «тваринного» щастя, а й просто вижити, зберегти себе.

— І що, у вас зовсім немає конфліктів, усі щасливі й задоволені? — запитав Алекс.

— О ні, звісно ж, ні. Це ж процес. Стати усвідомленим — зовсім не просто, навіть на побутовому рівні. Те, що ми називаємо усвідомленістю, ви, скоріше, називаєте любов’ю. Я бачу, що у вас часто кажуть: треба любити себе, щоб бути щасливим. А ми кажемо: треба усвідомлювати себе. Це означає — вміти відділяти свої справжні бажання від тих, що нав’язані ззовні: твоїм оточенням, груповими інтересами, рекламою чи чужою думкою. У Біблії це звучить як уміння відрізнити зерна від полови, тобто істинне — від неістинного. Але що є істинним для тебе, не знає ніхто, окрім тебе самого.

І любити іншу людину — це означає визнавати її істинне за істинне саме для неї. Це зовсім не просто.

— Так, це дуже цікаво, — знову втрутилася у розмову Даша. — От ви, наприклад, кажете: «Я люблю морозиво», але при цьому ви зовсім не розумієте, які процеси відбуваються у вашому тілі — і фізично, і емоційно, — і саме вони спонукають вас так думати. Щаслива людина не може «любити» морозиво, її смакові рецептори вимагатимуть природного смаку — наприклад, вишні чи яблука. Штучний смак морозива не зможе подарувати насолоду. Щоби любити морозиво, потрібно постійно брехати собі — і навіть чинити насильство над власним тілом.