Розділ 2.

Ченнелінг був складним, Гріар передавав йому інформацію, яку Алекс не міг одразу осмислити й прийняти. Податки, інвестиції, закони, програми, статті Конституції — у нього розколювалась голова від безсонних ночей. Він усе записував, записував, скидав у чат, щоб друзі копіювали й зберігали цю надважливу інформацію про всяк випадок — заради її передачі Гріар ризикував власним життям Іно, яке може тривати десятки тисяч земних років.

Потрібно обов’язково все встигнути — прийняти не лише програму розвитку людства, а й технології для «Вавилонської вежі».
Гріар запропонував Алексу незвичну подорож.
— Цього разу усвідомлене сновидіння буде особливим. Ти зможеш спостерігати своє втілення на Землі-9 у 2222 році. Це звичайний рік у майбутньому, але не на вашій гілці розвитку. Переміщення рівно опівночі. Не запізнись.

Алекс відчув легке збудження. Залишалося понад 6 годин, і він міг подумати про ті сфери життя, які хотів би дослідити. Щоб думки стали чіткішими, а намір — виразним, Алекс почав записувати свої ідеї в синьому блокноті.

«Цікаво побачити малюків — як вони ростуть, що кажуть, у що граються. Адже, як відомо, устами немовляти промовляє істина. А як там влаштовані школи? Невже досі існують класи, уроки й учителі?..» Алекс здригнувся, згадавши свою петербурзьку математичну гімназію.

«І, звісно, мені дуже цікаво: чи є в них війни? Чи вбивають люди одне одного, чи вже навчилися домовлятися? І любов — що для них означає любов?»

Його також цікавили технології, адже в сучасному світі людей лякають тоталітарною поліцейською технодержавою. Алекс тяжко зітхнув. До цього всі уявлення про майбутнє були апокаліптичними: ядерні війни, міжпланетні війни, техноапокаліпсис, кліматичні зміни — жодного просвітку, лише жахи й тотальний контроль.

Що ж він побачить? Яким може бути інший варіант розвитку?

Час переходу наближався. Алекс розпочав медитацію, і його свідомість поступово трансформувалася — вона ставала дедалі яснішою і чіткішою. Зовні це виглядало як глибокий спокійний сон. Подорож почалася.

Він побачив себе — сплячим у гамаку на якійсь галявині. Ранній ранок, світанок, тепло й приємно. Чути спів птахів, що зустрічають світанок, і м’який аромат квітучих польових квітів. Пізня весна.

Свідомість Алекса повністю злилася зі свідомістю Алекса-9 — так будемо позначати жителів Землі-9, щоб легше було відрізняти мешканців нашої звичної Землі від цього нового світу. Він відкрив очі й уперся поглядом у великий розлогий дуб, який легко шумів листям. Повернувши голову вправо й вліво, Алекс трохи здивувався. Природа навколо не мала нічого надзвичайного. Ймовірно, він перебуває десь у центрі Європи — співає соловей, ліворуч — листяний ліс, праворуч — квітуча галявина. Бджоли вже тихенько гудуть над квітами, сонце піднялося трохи вище й стало ще тепліше.

Алекс різко підвівся й зіскочив із гамака.
— А де ж люди? — риторично спитав він.

Щось пискнуло неподалік гамака. Алекс пошарив рукою й виявив маленький навушник. Одягнув його на ліве вухо — і почув людську мову невідомою мовою. Від несподіванки він сказав:
— Чорт, і що мені робити?

Навушник замовк, ще раз пискнув і почав говорити чистою івритом.

— Дорогий Алексе, ти знову експериментуєш із давніми мовами — це так мило, — пролунав жіночий голос. — Нагадую, сьогодні об 11:00 у тебе зустріч зі студентами. Історія давніх часів, причини виникнення воєн у доісторичних державах. Бажаєш особисту зустріч чи віртуальну?

Розділ 3

Алекс розгубився, але в його свідомості з’явилась відповідь, і він швидко відповів:
— Звичайно, я планую особисту зустріч.

— Прекрасно, автопілот забере тебе о десятій. Постарайся не запізнитися. Ти ж в курсі — на цю зустріч записалося понад три тисячі студентів, хоча, ймовірно, не всі будуть присутні особисто. Гарного дня. До зустрічі.

Навушник ще раз пискнув і вимкнувся.

Алекс вирішив дослідити місцевість. Він перейшов через луг і пішов далі стежкою. Навколо не було видно ані асфальтованих доріг, ані будинків.

— Куди ж мені йти? — подумав Алекс, і відразу отримав відповідь від свого двійника:
— Іди цією стежкою далі, це просто елемент моєї ранкової пробіжки. Можеш пробігтися — через 5 км побачиш мій дім. Зараз я живу там один, моя родина мандрує, повернуться за пару тижнів.

Алекс усміхнувся. П’ять кілометрів — так, це і його звична ранкова норма. Він глибоко вдихнув — і побіг.

Алекс біг стежкою, не звертаючи ніде. Він увійшов у приємний ритм, дихалося легко, повітря було свіжим і ароматним. Незабаром на горизонті з’явились обриси якоїсь споруди.

Будинок виявився досить звичайним — дерево й скло, усе дуже просто й затишно. Але була одна відмінність — у будинку не було кутів. Дах, стіни, вікна, меблі — все мало округлі форми й ніжні пастельні кольори. Як тільки мандрівник наблизився до дверей, вони самі відчинилися.