Альтернатива

У кожного в житті бувають такі дні, коли від нудьги не знаєш, куди себе подіти. Іноді такі дні складають тижні. Тижні місяці. А згодом вся ця однорідна суміш перетворюється на сірий коктейль під назвою "життя".

От і сьогодні, в один із таких днів, Макс увійшов на другий поверх казино "Піраміда". Позаду нього крокували два копи. Роблячи вигляд, що не помічає таку цікаву компанію, фломен продовжив спостерігати за іншими відвідувачами. Трійця попрямувала в бік покерних столів, за одним із яких сидів привітний чоловік середнього віку. Його карі очі уважно дивилися на дилера, що тасував колоду.

- Зупиніть гру, - звернувся Макс до співробітника казино. Дилер поклав карти і відійшов на крок від столу.

- Що трапилося? - обізвався гравець. Чорна голова з рідкою, але наростаючою сивиною повернулася в бік людей, що підійшли.

- Містере, наша система безпеки під час Вашої гри виявила можливість шахрайства. Тому ми вимушені призупинити Ваш відпочинок та передати Вас органам правопорядку до подальшого роз'яснення обставин.

- Здається, це якась помилка, - гравець розгублено дивився на Макса.

- Ніякої помилки. Всі докази вам нададуть у поліцейському відділку.

Любитель покеру почав збирати виграні фішки, а їх було чимало.

- Ні-ні. Гроші залишаться на столі. Не чіпайте їх, будь ласка.

Поліціанти підійшли ближче до столу. Гравець підвівся. Лиш тонка миттєва усмішка з'явилася на його обличчі. Макс розвернувся та пішов у напрямку свого кабінету в той самий час, коли копи почали роз'яснювати порушнику його права.

Придушене світло надавало залі відчуття спокою, та деяка частина публіки все одно звернула увагу на ситуацію, що виникла навколо покерного столу. Здебільшого це були люди, які прийшли в казино або вперше, або просто, як на екскурсію. Таких у Веґасі щодня безліч. Досвідчені гравці ніколи не реагують на ці речі: там, де гроші, завжди будуть ті, хто хоче їх легко отримати...

Інтер'єр приміщення не змінювався вже років сто і виглядав так, як і наприкінці двадцятого століття: гральні автомати з високими стільцями, покерні столи, рулетка і жодних вікон. Та й саме казино, як явище, Макс вважав здобутком минулого, стародавнім археологічним монументом. Ще й назва підходила - "Піраміда".

Його кабінет знаходився в одному з кутків складного лабіринту службових коридорів, який починався за невибагливими сірими дверима з написом "Тільки для персоналу", що ховалися в холі казино за штучною пальмою. Двері, як і завжди, відчинялися вручну. Керівництво давно обіцяло встановити сучасні автоматичні, але постійно щось заважало - мабуть більше всього бажання зекономити.

- Ну що, працівничок? Впорався? - щойно Макс увійшов, на нього почав шипіти керівник служби безпеки.

- Так, все зробив... - підлеглий підійшов до свого робочого місця і почав розміщуватися.

- Я не хочу через тебе втратити цю роботу, - начальник важким поглядом дивився на Макса.

- Заку, я все робив за інструкцією.

- За інструкцією... Яка інструкція? Тут казино. Тут відчувати треба, - з тим, як з роту керівника виходила зміїна отрута, він починав розслаблятися і сів на своє місце. - Сто тисяч, Макс, сто. Він з десяти баксів за годину зробив сто тисяч, а ти не помітив нічого дивного.

Зверхній погляд Зака пронизував підлеглого наскрізь. Всім своїм єством він показував, на скільки зневажає того. "Ну а що поробиш, - знову подумав Макс, - треба працювати. Веґас хоч і туристичне, але й не таке велике місто. Роботу знайти складно. Особливо тепер...".

- Я тричі його сканував. Потім наша система безпеки його перевіряла. Два рази за пів години. Нічого, - Макс розвів руками. - А ви знаєте, яка вона у нас досконала. Найкращий штучний інтелект. Тому я вирішив, що клієнту просто щастить.

- Щастить... Це мені щастить, що я вчасно виправляю прорахунки підлеглих. Це помилка, Макс. Ти помилився. Визнай...

- Добре, - хлопець автоматично це промовив. Взагалі не проходило і дня, щоб Зак не чіплявся до якоїсь дрібниці. Кожного разу щось нове, але навіть якась маленька непотрібна річ могла виявитися причиною зверхнього погляду. - То що ми надамо поліції? У нас нема жодного доказу шахрайства...

- Це вже тебе не стосується, - Зак знову перейшов на шипіння. - За це мене тут і тримають, бо я бережу гроші казино.

Після нотацій керівник покинув приміщення. Макс знову заглибився у буденність - спостерігання за гравцями, перевірки та робота з документами, яка теж забирала багато часу. Щоденні справи…

Вже під закриття шеф знову з'явився у кабінеті:

- Ну що, нових щасливчиків не було? - знову той же зверхній погляд.

- Ні. Все добре. Хтось трохи виграв, хтось програв... - Макс почав вимикати пристрої, що знаходилися на його столі.

- А все таки: як так вийшло, що ти не зміг визначити шахрая? - Зак не відводив очей від підлеглого.

- Ну як, я ж вже казав. Сканував та перевіряв його власноруч. Потім система безпеки його перевіряла. Все чисто. Всі показники відповідали чесному гравцю.

- Нащо ти пішов працювати в службу безпеки казино, якщо віриш у чесних людей? - по обличчю Зака розтеклася зарозуміла посмішка. Він засяяв так, наче тільки що врятував Всесвіт.

Макс не відповідав на такі питання керівника, бо знав, що задаються вони не з метою отримати відповідь, тому Зак продовжив:

- Знаєш, ти не безпеківець... Макс, ти чудовий аналітик, у тебе прекрасні здібності в математичній сфері, ІТ, володіння усіма тими програмами. Але нема отого хисту, "чуйки" на шахраїв. Бачиш, я на цього гравця подивився хвилину, зрозумів, хто він, і зберіг казино сто тисяч... - Максу здалося, що в цей момент над головою Зака з'явився німб.