РОЗДІЛ 8: А ЩО, ЯК СМЕРТЬ – ІСТОТА? ЧАСТИНА ІІІ

ДЕВІД

— Девіде! Ти не повіриш що я знайшла у кабінеті Роберта! — почувся голос Марії у слухавці.

— Чекай-чекай, — перебив я. — У кабінеті Роберта?

— Так! Я знайшла два телефони та відеокамеру!

— І?

— І те, що ці речі належали зниклим у лісі! — пояснила вона.

— Маріє, як ти умудрилася ритися у його кабінеті? — здивувався я.

— Дуже просто: він був немов накурений або під якимись речовинами — у кабінеті було трохи ледь-помітного диму. Сам Роберт із закритими очима і щось бубнів собі під ніс. Я це побачила через щілину у його дверях. Зрозуміла, що раз ми вирішили рити під нього — треба діяти рішуче і спробувати щось знайти у нього.

— А як він тебе не помітив?

— Я не знаю, — відповіла Марія. — Він на мене взагалі не реагував.

— А де ти знайшла телефони і камеру?

— У нього у шухляді, буквально з самого верху. Він — кретин, тримав їх у себе в підписаних пакетах. Так я і зрозуміла, що нам це щось, що нам дуже потрібне. Хотіла ще поритися, але не ризикнула. Через хвилин п’ять як я вийшла з кабінету, він теж вийшов, уже нормальний. Начебто нормальний.

— Зрозумів. Коли мені на тебе чекати?

— Я спробую відпроситися раніше. Тьху-тьху-тьху, день сьогодні спокійний.

— Гаразд, тоді на зв’язку.

— Давай, на зв’язку.

 Я поклав слухавку.

— Цікаво виходить… — подумав я, згадуючи опис Роберта від Марії. — «Він був немов накурений або під якимись речовинами, сидів у себе в кабінеті із закритими очима і щось бубнів собі під ніс». Саме тоді, коли мені усе це «снилося». Я не вірю у таке співпадіння. Я, потрапляючи у «альтернативний» світ, зі звичайного нікуди не дівався. Я або спав, або немов ходив у сні чи був у «трансі». Роберт, якщо вірити опису Марії та моєму «сну» — так само. Це означає те, що її теорія щодо того, що Роберт щось приховує, підтвердилася. Але, ця теорія вийшла на новий рівень. Він не просто приховує. Він співпрацює. Можливо, навіть заманює у ліс…

 Мою думку знову перервав телефонний дзвінок від Марії, котрий так само змусив мене здригнутися:

— Алло, Девіде, поки мене немає, будь ласка, знайди кілька промов Роберта щодо зниклих людей, — попросила Марія, навіть не сказавши класичного «алло».

— Добре, знайду.

 Вона одразу поклала слухавку.

— Ні «привіт», ні «бувай», — іронічно посміхнувся я. — Схоже, зараз в неї немає зручної можливості говорити про це.

 Я сів назад на ліжко та замислився. Я знову бачив цей світ. Знову. Але цього разу я був немов глядач. Я не міг зробити жодного руху. Я просто спостерігав за смертю своєї альтернативної версії. Той Девід не просто помер — його вбили. Причому смерть — не обставина, не випадковість. Той священник, Деллессіар, він немов і є сутність самої смерті. Якщо я все правильно зрозумів — якщо ти не з ним — автоматично стаєш його ворогом. Він дав моїй альтернативній версії шанс вижити і отримав відмову. Після цього Деллессіар зробив те, що, на його думку, є правильним.

 Раптом, у мою голову прийшла думка. Думка, з якої я ще кілька днів тому міг лише посміятися. Думка, яка тоді могла мені прийти лише після перегляду якогось фільму чи серіалу. У тому світі смерть не є обставиною, не є випадковістю. У тому світі смерть — це істота. Я ніколи не був настільки близьким до неї, як сьогодні. Ця істота — Деллессіар. Кожен живий, котрий не на його боці — немов шрам на тілі. Із кожною смертю — його шрами загоюються. Вбивство для нього, судячи зі слів Єви із того світу — це норма. Це… обов’язок? Але що тоді означає для нього «новий світ», про який говорив як і він, так і Роберт із тою жінкою в обладунках?

 Я різко видихнув.

— Теорія і вічні роздуми — це звісно добре, але без фактів я реально збожеволію. Раз той світ не моя уява, раз Роберт якось співпрацює із священником — потрібно шукати. Хоча б у якійсь промові він мав би проговоритися. Допустити помилку. Маленьку, ледь-помітну.

 Я підвівся з ліжка та підійшов до столу. Сів на стілець та відкрив ноутбук. Одразу подумав, що спочатку найлогічніше було б шукати щось на інфо-сторінці нашого відділку. Знайшовши потрібний сайт, я зайшов у розділ новин. Написав у пошуку «Зникла людина». Одразу висвітилися новини. Деяким було кілька місяців, найстарішій — шість років. Почав гортати сторінку. Як бачив лише найменшу згадку про ліс — зберігав посилання на новину в окремому файлі.

 Переривши усі новини про зниклих людей, я закрив сайт. Поглянув на файл: 14 новин про зниклих у лісі. Найстарішою виявилась новина про групу з дванадцятьох туристів, котрі зникли 12 листопада минулого року. Автором статті виявився надокучливий журналіст Даміан Жовтокрил. Я почав читати:

Пішли до лісу та зникли: що відомо про зниклу групу людей в околицях міста Святогрод

12 листопада 2023 року в місті Святогрод безвісти зникла група з 12 туристів. За попередньою інформацією, востаннє їх бачили у місцевому барі неподалік Старого лісу.