Учениця мага: подорож на край світу

— Емері, люба, для чого тобі це насіння? —  маг Себастьян здивовано провів поглядом свою ученицю, котра дістала з комірчини скляну банку, наповнену маленькими паперовими згортками, та уважно вивчала її зміст.

— Тому що нам скоро не буде чого їсти! — промовила дівчина з викликом. — Через цю епідемію чуми в місті оголосили карантин, і невідомо, скільки часу він ще триватиме. Наша служба знайомств та шлюбне агентство зачинилися на невизначений термін. А ти, замість того, щоб знайти якийсь вихід із ситуації, цілими днями сидиш у кріслі та читаєш книги!

— Але до мене іноді приходять клієнти, — намагався виправдатися наймогутніший у Ліанорі маг, та Емері вже його не слухала.

Вона схопила банку з насінням та подалася на город. Цікаво, хто його збирав і так ретельно упаковував, ще й попідписував? Навряд, чи сам Себастьян — той до домашнього господарства ніколи не був схильним. Можливо, його покійна матуся?

"Гарбузи, цибуля, редька, ріпа, квасоля, горох…" — Емері перебирала пакуночки, прикидаючи, яке насіння де посадити. Аж раптом їй на очі трапився пакуночок, на котрому не було жодного напису. Цікава дівчина витрусила одну насінину на долоню. Зерно нагадувало біб, але було значно більше за розміром. Так і не здогадавшись, що це може бути, вона розмахнулася  і викинула незрозумілу знахідку на узбіччя городу.  А сама заходилася садити овочі. 

***

Минуло кілька днів, пройшов невеликий дощик, і Емері знову вирушила на город, перевірити, як там її насіння. Вона побачила, що де-не-де на грядках уже прокльовуються тендітні молоді пагони — і зраділа. Бо ж це був її перший досвід у городництві. В їхньому родовому замку, хоч сім'я була й геть збіднілою, усе одно була служниця, котра й займалася вирощуванням всякої всячини. А коли Емері стала мешкати в домі свого вчителя Себастьяна, то помітила, що він узагалі городу не саджає. Біля його будинку було чимало клумб і квітників, але грядок з овочами Емері ніколи не бачила. І от тільки зараз, страшенно нудьгуючи на карантині, вона вирішила надолужити згаяне і таки влаштувати маленький городик, щоб постійно мати свіжу зелень.

Дівчина ходила по ділянці, вищипуючи  крихітні бур'яни, що досі посміли уникнути її уваги. Та раптом вона спинилася, мов укопана, перед одним кущем, якого ще кілька днів тому тут не було. 

Це був не просто бур’ян, а ніби велика ліана з гнучким, але міцним стеблом, яка пнулася високо до неба. Ніколи раніше Емері не зустрічала такої дивини у їхніх краях. Та ще й  росла вона надзвичайно швидко. 

Дівчина принесла з будинку старовинну книгу, де зображувалися різні види рослин, але подібної не знайшла.

Ця таємниця не давала їй спокою навіть увечері, коли до них завітав у гості товариш Себастьяна Луцій, і усі троє магів, аби згаяти час, сіли грати в карти. Чоловіки обговорювали епідемію, погану погоду, неврожай та невтішні прогнози власного бізнесу, а Емері навіть не могла слова вставити. Нарешті вона все-таки перебила їх:

 — У мене тут з'явилася дивовижна рослина, — поважно мовила вона. — Гадаю, ми могли б вирощувати її в промислових масштабах — можливо,  на цьому можна буде непогано заробити…

Почувши слово “заробити”, маги пожвавилися і,  всі попрямували дивитися на чудо природи. Та на городі їх чекало розчарування.

 — Це всього лиш біб, тільки гігантський, — сказав Луцій. — Я не бачу в його вирощуванні особливого сенсу. Як знімати урожай? Для того треба володіти вміннями верхолаза... 

 — А ще він затінив половину городу, — додав практичний Себастьян. — Решта овочів у холодку почувають себе геть незатишно. Адже й так літо цього року не радує сонцем. Зрубай це страшидло — і по тому все! 

 — Не буду я його рубати, — вперлася Емері.  — Мені шкода. Подивіться. який він гарний!

 — З краси супу не звариш, — Себастьян знизав плечима. — Але втім, як хочеш, люба, це ж твій город…

Починався дощ, і маги поспішили заховатися в будинок, ближче до затишного каміну. А Емері залишилася надворі, замислено розглядаючи чудернацьку рослину. Здається, за ці півдня біб виріс іще більше. Зараз, щоб роздивитися його верхівку, доводилося задирати голову вгору. А він все ріс і ріс, і через кілька днів став вищим за найстаріший дуб у  лісі, що ріс неподалік будинку Себастьяна.

***

“А раптом у мене  вийде використати цю прояву з якоюсь  практичною метою, — думала Емері, коли полола грядки та замислено поглядала на велетенський біб. — Наприклад, зробити на його верхівці оглядовий майданчик і пропонувати людям екскурсії. Платиш мідяка — і піднімаєшся нагору, щоб помилуватися містом з висоти пташиного польоту… Можна там влаштувати затишне кубелечко  для закоханих пар, щоб вони призначали на верхівці боба побачення… Поряд із хмарами… Треба добре все роздивитися…”

Вона кинула сапку і  подерлася вгору по бобовому стеблу. Підніматися було зручно — листя утворювало ніби драбину, і Емері швидко дісталася середини стебла. Обдивилася навколо — все-таки, для екскурсій, щоб розмістити кількох людей, місця малувато.. Може, варто прилаштувати якийсь поміст, поставити там столики? Її думки мчали вперед, а руки й ноги знову включилися в роботу — адже цікаво було переконатися, наскільки високо можна піднятися по цій диво-ліані?

Згори відкривався чудовий краєвид — ліс, річка, будинки містечка,що розкинулося в долині, видавалися ніби ляльковими. А небо було так близько, що здавалося, простягни руку — і можна торкнутися важких сірих хмар… Ще мить — і Емері пірнула в хмари з головою. Вони нагадували густий туман, крізь який нічого не було видно. 

Мабуть, треба було вже спускатися донизу, та цікавість гнала дівчину далі й далі. Раптом вона аж зойкнула від здивування. Хмари розступилися — і над нею з чистого неба сяяло сонце. А над хмарами вона побачила високий пагорб, що взявся невідомо звідки. Саме до підніжжя цього пагорба доросло бобове дерево і обвилося своєю верхівкою навколо старого дерева. А дерево те було таке велике, що його, мабуть, і десяток людей не змогли б обхопити.  А ще вище, на верхівці пагорба, притулився замок із сірого каменю. Навколо було тихо і безлюдно — здається, тут ніхто не жив.