6. Пристрасті навколо шуби та загадковий інтернет

Коли Емері опинилася у цій дивній кареті, котра звалася автівкою, вона була просто в захваті. Які ж тут м'якенькі крісла всередині, а як вона швидко і плавно їде, ще й  музика звідкись доноситься!

Сергій, що керував чудо-каретою, висадив обох дівчат біля височезного будинку, у якому жила Настя, а решта компанії поїхали кудись далі. Емері задерла голову - невже бувають на світі споруди на стільки поверхів? Та як же туди, на вершечок, вилізти - ноги ж заболять?

Проте Настя завела її до якоїсь маленької кімнатки, понатискала на кнопки у стіні - і кімнатка загуділа та поїхала вгору. Сама! Про таку дивовижу не читала Емері в жодній магічній книзі. Вона стояла тихенько, затамувавши подих, і  видихнула лише тоді, коли дверцята розчинилися та вони з Настею вийшли назовні.

От величиною житла Настя її не вразила - кімната була всього одна, а крім того -  невелика кухня, ванна і передпокій. Емері, що звикла до просторих приміщень, спершу почувалася не дуже затишно, але згодом освоїлася. До того, що тут скрізь грали невидимі музики, вона вже звикла і перестала звертати увагу. Але коли Настя взяла чорну довгасту коробочку, натиснула на неї -  і на стіні, де висів якийсь дивний екран, раптом з'явилися люди, що дивилися прямо на Емері, та аж підскочила від несподіванки.

 - Дивись поки що телек, а я  швиденько вмиюся. А потім тобі ванну наберу, добре? - Настя дістала з шафи халат та зникла у ванній кімнаті.

Емері слухняно всілася на канапі, трохи насторожено косуючи на екран - бо там саме з'явилися загрозливого вигляду молодики та почали бурхливо з'ясовувати стосунки. Ану ж вийдуть сюди та почнуть до неї чіплятися?

Проте, видно, тим розбишакам було не до неї - вони дістали шаблі та почали битися. Емері дивилася на ту бійку, аж рота роззявила, бо їй же було цікаво. хто вийде переможцем. Але раптом молодики з шаблями десь поділися, і дівчина побачила море, по котрому плив корабель під червоними вітрилами.

 "Оце так дива", - подумала вона і стала чекати, що буде далі.  Але тут прийшла Настя і відправила її до ванної кімнати. Занурившись по шию у розкішну піну з полуничним ароматом, Емері розкошувала. Адже вдома, щоб скупатися, доводилося спершу принести води з криниці, потім нагріти її, вилити у ванну... А тут прямо з крана текла тепла вода. Чудеса та й годі!

Однак справжні дива почалися тоді, коли Емері вийшла з ванни.

 - Зараз будемо наводити красу, - діловито сказала Настя.

 - Мені теє... Себастьян категорично заборонив змінювати зовнішність за допомогою магії, - знічено промовила дівчина.

 - Твій Себастьян - нарцис і аб'юзер, - загадково резюмувала Настя. - Так йому й передай. Кожна жінка має право бути гарною - з магією, без магії - яка різниця?

Емері визнала, що вона має рацію. І Настя зробила їй  корекцію брів, наростила нігті, заламінувала вії, потім ще був якийсь загадковий шугаринг... зрештою Емері поглянула на себе в люстерко - і вражено ахнула. На неї дивилася просто неймовірна красуня!

***

Вранці, перед тим як вирушати до "Гламуру", Настя рішуче забракувала сукню Емері.

 - Вінтаж - це, звісно, круто, але не на кожен день, - авторитетно сказала дівчина. - Залишимо вечірнє вбрання для урочистих подій. А зараз можеш одягнути ось це.

І вона простягнула новій знайомій купку якихось барвистих ганчірочок.

Емері одягнула вузенькі штани з чорної м'якої тканини, коротку кофтинку, вишиту блискітками, та чобітки на високих підборах.

 - Мені подобається, - сказала вона, обертаючись перед дзеркалом.

Настя ще зробила їй зачіску та макіяж, набризкала парфумами - і вони вирушили на роботу.

 - Поїдемо на метро, - сказала Настя. - Тож краще шубу залишити вдома. Я тобі курточку дам.

Проте тут Емері не погодилася. Куртка їй не сподобалася - була якась потерта, ще й з латками, нашитими на найвидніших місцях. І хоча Настя стверджувала, що це останній "писк" моди і зараз усі в таких ходять, Емері все ж зодягла свою шубу.

Вийшовши з будинку, вона зі здивуванням побачила те, що не роздивилася вчора - тут не було снігу, зовсім. Яскраво світило сонце, і погода нагадувала квітневу.

 - А коли у вас буде зима? - поцікавилася Емері.

 - Та хто ж її знає... Може - у лютому, а може, в березні, - філософськи відповіла Настя. - Аж ось і метро. Обережно, турнікет.

Тут усе було Емері в дивовижу - і великі сходи, що самі спускалися донизу, і підземне царство,  де її страшенно злякало якесь пекельне чудовисько, що, мов дракон, із шумом та свистом вирвалося з темного тунелю. Але виявилося, що дракон досить миролюбивий і навіть згоджується возити у своєму череві людей.

Правда, уже всередині дракона, коли вони сіли на обтягнуту шкірою ( чи  чимось подібним до шкіри) лавку, до них підсів якийсь чоловік і з осудом почав розглядати  Емері.

"Мабуть, йому не сподобалися мої штани", - вирішила дівчина, і тісніше закуталася в шубу... бо занадто обтислі ноги і  справді  викликали в неї деякий дискомфорт. Проте чоловік тицьнув пальцем саме у предмет її гордості - чорнобурку - і сердито заявив:

 - А ви знаєте, скільки бідолашних тварин поплатилися життям для того, щоб ви могли одягнути на себе це хутро?

 - Не знаю, - відповіла Емері.

 - Це страшенно безвідповідально! - продовжував чоловік.  - Природа гине, льодовики тануть, настає глобальне потепління!

 - О, це дуже добре, - зраділа Емері. - бо похолодання мені уже остогидло.. А льодовики - особливо!

 - Але такими темпами скоро порушиться увесь озоновий шар, і ми всі загинемо! - не вгавав чолов'яга.

 Що таке "озоновий шар" Емері не знала, а спитати посоромилася, аби не виглядати невігласкою.

 - А ви друїд? - поцікавилася вона.

Тепер уже чоловік зам'явся, бо не знав, що це слово значить.

 - Ні, я вегетаріанець, - зрештою відповів він.  - М'яса не їм, шкіри не ношу, і хутра теж.

 - То ви, мабуть, дуже голодуєте і мерзнете, - пожаліла його Емері.