5. У пошуках Троєщини

Уся дружня компанія попрямувала до стійки, за котрою стовбичив високий чолов'яга - повністю лисий, проте з химерно підстриженою бородою. Його руки вкривали татуювання. Емері, мабуть, занадто захопилася розгляданням екзотичної зовнішності незнайомця, бо той раптом змовницьки їй підморгнув.

 - Ну, що будемо замовляти? - прогудів він басом.

 - Пригощаю усіх своїм улюбленим коктейлем, - заявив Артем.

Лисий кивнув і заходився спритно наливати у склянки, що невідомо звідки виникли перед ним, різнобарвну рідину із пляшок та флакончиків, які стояли позаду на полицях. Все це він робив так швидко, що наша трійця не встигала стежити за його рухами.

 - Це, певно, якийсь дуже сильний маг,  котрий, до того ж, знається на алхімії, - припустив Луцій упівголоса.

Себастьян згідно кивнув.

Скоро "алхімік" поставив перед кожним із них склянку з напоєм, що переливався усіма барвами веселки, а зверху ще й стирчала якась соломинка - певно, для краси.

 - Це можна пити? - про всяк випадок уточнив Себастьян.

 - Не тільки можна, але й треба, - весело вигукнув Артем. І перший показав, як це робиться, відсьорбнувши із склянки через ту саму соломинку.

Усі взяли його за приклад і долучилися до дегустації.

 - Смачненьке, - сказала Емері.

 - А чи можете ви, вельмишановний майстре, поділитися рецептом цього магічного еліксиру? - спитав Себастьян у "алхіміка".

 - Ні, що ви, це секрет фірми, - таємниче відповів той. - Хіба що можу повторити, а ви дивіться уважно!

 - Повтори, чом би й ні, - Сергій першим подужав свій "еліксир" та простягнув склянку за добавкою. - Тепер я пригощаю!

Поки бородань готував чергові напої, а Ян безуспішно намагався зрозуміти, з яких компонентів вони складаються, до стійки підійшов ще якийсь хлопець.

 - Один фірмовий! - недбало кинув він.

"Алхімік" тут же повторив свої загадкові маніпуляції, після чого узяв зі стійки якусь маленьку коробочку, підніс до склянки з напоєм, щось клацнуло - і раптом її вміст спалахнув синім полум'ям.

Маги аж зойкнули в три голоси, дивлячись на те, як хлопець схопив склянку і одним махом перехилив рідину, яка тільки що так гарно горіла, собі в рот. Ще й вдоволено поклацав язиком.

 - Та тут одні маги навколо, - знову пробубонів собі під носа Луцій. - Лише ми втратили свою силу і геть безпорадні... Як нам тепер повернутися додому?

 - А де ви живете? - повернулася до нього Настя, зачувши останні слова.

 - У Ліанорі, - відповіла Емері.

 - Це що, якийсь новий житловий масив? - здивувалася їхня нова знайома. - Ніколи про такий не чула!

 - Ні, Ліанор зовсім не новий, нашому королівству вже більше тисячі років, - трохи образилася за свою батьківщину Емері.

 - То ви не місцеві, десь здалеку приїхали! - здогадалася Настя. - А ночувати де плануєте?

Маги невпевнено знизали плечима.

 - От що, давайте швиденько пошукаємо Даника з Катею, бо поки ми тут тусуємося, вони вже могли і здиміти, - слушно зауважив Артем.

Всі шестеро почали обходити велику залу, уважно роздивляючись танцюючих, зазирнули і до вбиральні, і в хол, і в роздягалку - та парочки закоханих ніде не було видно.

Поблизу вішалок з різнобарвним верхнім одягом нудьгувала жіночка середнього віку з вибіленим кучерявим волоссям та очима, яскраво підведеними синьою фарбою.

 - Марго, - звернулася до неї Настя, - ти Даню з Катькою не бачила?

 - Та вони вже додому пішли, - позіхнула білявка. - Мабуть, з півгодини тому. Даник ще скаржився, що завтра йому рано на роботу вставати, а то б іще "позависав".

 - От непруха, - Настя обернулася до компанії. - Вони уже пішли, і то давненько... Мабуть, зараз в себе вдома, на Троєщині, спатоньки лягають.

 - Мила панно Насте, - благально поглянув на неї Себастьян. - Можливо, ви будете настільки люб'язні, що підкажете, як нам дістатися до тієї Троєщини?

 - Та туди зараз уже й нічого не ходить, - знизала плечима дівчина. - Хіба таксі брати. Але чи знаєте ви їхню адресу? Бо ми ні...

 - І ми не знаємо, - похнюпилася Емері.

-Тоді їхати туди серед ночі - не краща ідея. Там і вдень чорт ногу зломить, не знайдете ви їх. Краще навідатися завтра знову сюди, у "Гламур", можливо, ваші друзі самі з'являться...

 - А поки можете в нас переночувати, - запропонував Артем. - Правда, у мене тільки одне вільне спальне місце, то я можу когось із хлопців забрати.

 - Тоді Емері піде до мене, а другий хлопець - до Сергія, - мовила Настя.

Трійця магів знічено переглянулася. Їм не надто хотілось розділятися, хоч і тимчасово...

 - Не турбуйтеся, це ж лише на одну ніч, - Настя, здається, зрозуміла причину їхніх вагань. - Завтра ви знову тут здибаєтеся, бо  ми усі працюємо в цьому "гадючнику". Я - в косметологічному кабінеті, Артем он - комп'ютерник у службі охорони, а Сергій - інструктор фітнес-центру.

Всі ці незнайомі слова звучали для магів, наче таємничі заклинання.

Чи то, може, так на них вплинув магічний еліксир, що в голові потроху туманилося і найбільше хотілось впасти на м'яке ліжко та поринути в сон.

 - Отже, домовилися, - резюмував Артем. - Тоді по конях!

Правда, коли вони вийшли на ґанок, ніяких коней поблизу не виявилося. Лише стояло кілька металевих конструкцій на колесах, що віддалено нагадували карети, правда, без коней і кучерів. Раптом одна з таких "карет" засвітила яскравими вогнями, загуркотіла та стрімко рушила з місця. Ошелешені Себастьян і Луцій, зовсім забувши, що їхня магія є тут цілковито марною, наставили проти себе спеціальні знаки для захисту від нечистої сили.

Одна лише Емері того не помітила. Бо вона саме озирнулася на "замок", з якого тільки що вийшла. Висока споруда сяяла яскраво освітленими вікнами, миготіла розмаїттям вогнів, що бігли по фасаду, немов ті блукаючі вогники вночі на болоті.

"Магія, всюди магія", - вражено подумала Емері, розбираючи слова, у які складалися окреслені вогнями літери: "Торгівельно-розважальний комплекс "Гламур". Працюємо без вихідних", - прочитала вона.