4. Королівство Гламурія

Розхитані двері здригалися та скрипіли під чиїмись могутніми ударами. Споруджена Луцієм барикада явно надовго не могла втримати нападника. Маги зблідли, міцно схопили один одного за руки та разом творили закляття. Але, на їхній жах, все було марно.

 - Здається, ми втратили свою силу, - пробурмотів Луцій. - Тепер ми звичайнісінькі люди...

І от нагромадження стільців, якихось коробок та іншого мотлоху з гуркотом розвалилося , двері відчинилися... До кімнати фурією залетіла низенька жінка в темно-синій хламиді, з головою, замотаною хусткою. У руках вона тримала відро та якийсь чудернацький пристрій, схожий на щітку з довгою ручкою. Незнайомка розлючено зиркнула на трійку друзів, що зіщулилися в кутку, і загорлала:

 - Чого зачинилися, недоумки? Люди через вас до туалету пройти не можуть! А що це так смердить? Курили якусь гидоту? Наркомани бісові! Зараз викличу охорону!

Вона замахнулася на них своєю мітлою.

 - Відьма! - вигукнула Емері. - Тікаймо!

І кинулася в розчинені двері, тягнучи за собою обох чоловіків. Позаду них почулася лайка і  розгніване: "Сама ти відьма, лахудро розчухрана", але, на щастя, страшна жінка за ними не погналася.

Вони бігли по довгому коридору, не чуючи під собою ніг. Навколо все було якесь дивне - наче і той самий замок, проте разом із тим маги не впізнавали жодної кімнати, жодного переходу. Людей ніде не було видно. Звуки сатанинської музики то віддалялися, то робилися ближчими. Здавалося, вони бігають по колу, не знаходячи виходу.

Несподівано коридор скінчився, і  трійка друзів опинилися перед високими дверима. На них висів великий аркуш паперу з написом незнайомою мовою. Проте Себастьян недаремно студіював книги, написані всіма відомими  наріччями та діалектами, а також мовами, що вже давно перестали існувати.

 - Тут говориться: "Тільки сьогодні - святкова дискотека з нагоди католицького Різдва. Вхід вільний", - прочитав він. - Нічого не розумію, якась абракадабра.

 - Якщо "вхід вільний", то, може, десь там і вихід теж вільний, - слушно зауважив Луцій.

 - Тоді ходімо...

І Ян, стискаючи руків'я меча, несміливо прочинив двері.

Раптом музика, що було стихла, знову загупала з неймовірною силою, аж Емері затулила вуха. Вони потрапили у самий центр шабашу чи оргії, бо тільки такі визначення напрошувалися для видовища, котре постало перед їхніми очима. У примарних відблисках світла, що мінилося різними кольорами, на відкритому просторі у центрі залу стрибали і вихилялися десятки людей, одягнутих у химерні вбрання. Над усім цим безладом було підвищення, де сидів чоловік у дивному головному уборі та, незважаючи на сутінь у залі, темних окулярах. Він робив якісь дивні паси руками. "Диявола викликає", - збагнули маги і затремтіли від жаху.

Але раптом оглушлива музика змінилася іншою, яку навіть з натяжкою можна було назвати мелодійною.

 - Увага, друзі! Дами запрошують кавалерів! - заволав чоловік на підвищенні.

У цю ж мить з натовпу вив'юнилася якась дівчина у довгій, до самої підлоги, синій сукні, що тісно облягала її фігуру.

 - Ну що, красунчику, потанцюємо? - посміхнулася вона до Себастьяна і, не чекаючи згоди, потягла його за собою. Ян, хоч і з деякою неохотою, все ж попрямував слідом.

Коли дівчина повернулася до Емері з Луцієм спиною, вони побачили, що її наглухо закрита спереду сукня мала позаду величезний викот, який повністю оголював спину і навіть трохи - те, що знаходилося нижче.

 - Оце так! - тільки і зумів промовити Луцій.

Емері стусонула його в бік.

 - Ти друг, чи хто? Біжи, рятуй його скоренько! Це ж сирена, зараз зачарує його, і все - він пропав!

 - По-моєму, він виглядає цілком задоволеним, - з деякою навіть заздрістю пробурмотів Луцій, за що отримав іще одного стусана.

Музика скінчилася, і трохи скуйовджений  та розчервонілий Себастьян повернувся до своєї компанії.

 - Яне, як ти міг? - тут же накинулася на нього Емері. - Ти мене зрадив!

 - Люба, то був усього лиш танок, - виправдовувався знічений маг.

 - Якщо це танець, то я - мати драконів! Ти хіба не знаєш, що танцювати слід, ніжно і делікатно торкаючись самих кінчиків пальців партнера, а те, що ви робили - то відверта розпуста! Мені гидко було на те дивитися... - Емері затулила обличчя руками і  розридалася.

 - Емері, заспокойся, не час влаштовувати істерики, у мене для вас дві новини - хороша і погана, - сказав Себастьян, набираючи поважного вигляду.

 - Починай з хорошої, - запропонував Луцій.

 - Отож, збіговисько, на якому ми перебуваємо, не є шабашем, це просто бал, - гордо повідомив Ян. - Про це мені розповіла та чарівна дівчина, яку звуть Оксана.

 - Ви вже познайомитися встигли, може, і заручилися там? - продовжувала гнути своє Емері. - Бо після того, що вона з тобою виробляла прямо на очах у всіх людей, тобі залишається тільки з тією Оксаною одружитися!

 - Люба, заспокойся,  танок ні до чого не зобов'язує, - сказав Ян, обіймаючи її за плечі. - Дивись, тут усі так танцюють. Такі вже місцеві звичаї, доводилося підлаштовуватися під них...

 - Дивні ж звичаї у цьому Блейді... А яка тоді погана новина?

 - Погана новина, власне, така, що ми більше не в Блейді...

 - Як це? - в один голос перепитали Луцій та Емері. - А де ж ми тоді?

 - Коли ця миловида Оксана запросила мене до танцю, мені, як гідному кавалеру, потрібно було підтримати світську бесіду, і я поцікавився у неї, чи подобається їй у князівстві Блейд. А вона відповіла, що поняття не має ні про який такий Блейд, а знаходимось ми, мовляв, у Гламурії.

 - Що то за Гламурія? - спантеличився Луцій. - Ніколи не чув про таке королівство.

Себастьян дістав із кишені камзола карту, яку передбачливо захопив із собою, та продемонстрував друзям:

 - Немає  держави з такою назвою у наших Семи королівствах. Навіть серед найменших князівств та феодальних володінь ніколи не було жодної Гламурії. Із чого можна зробити висновок - ми якимось чином потрапили у інший світ. І я гадки не маю, як нам звідси вибратися.