6. Таємниця ундіни, королівська брудна білизна та жаб'ячі ніжки на вечерю

Хочеш не хочеш, але поки всі були зайняті своїми справами, Себастьяну довелося самому вирушити на болото. Бо з дня на день чарівне зілля уже мало відійти, а без нього неможливо було приготувати навіть найпростіших ліків. Тому він узяв ту саму корзину, в якій Емері принесла у його дім Фридеріка та подався до лісу. Болото зустріло мага насмішкуватим кумканням жаб. Він кинув у них сухою гіллякою і заходився зривати трави. Думки в Яна були не дуже веселі. Він уже встиг звикнути, що Емері завиграшки робила усю домашню роботу, а йому  випадало лише роздавати вказівки та повчання. Тепер же доводилося знову пригадувати закляття на всі випадки життя. На жаль, до  збирання зілля відповідного чарівного слова не було - воно саме не могло стрибнути у його корзину. Тож доводилося бруднити руки і гнути спину,  наче якомусь підмайстрові. Добре, що хоч дорогою до болота його не зустрів ніхто із знайомих, бо довелося б у такому разі ще й задовольняти їхню цікавість стосовно місця перебування своєї учениці...

Та як тільки він про це подумав, позаду Себастьяна почулися легкі кроки, і хтось долонями затулив йому очі. Першої миті магові здалося, що це Емері повернулася, і він уже зібрався від радості схопити її на руки і закружляти по галявині, аж тут до нього дійшло, що долоньки, притулені до його обличчя, занадто холодні, як для живої дівчини. Тому він швидко звільнив ундіну зі своїх обіймів та поставив на землю. Вона була висока, тоненька, з довгим волоссям сріблястого кольору, яке спадало мало не до самої землі, з великими зеленими очима, у сукні кольору зеленого моху.

- О, кого я бачу! - трохи ображено протягнула ундіна. - Сам великий маг Себастьян зайнявся збиранням якогось гербарію! Мабуть, хочеш приготувати приворотне зілля?

 - Для чого воно мені? - бадьоро відповів Себастьян. - Варто мені лише побажати - будь-яка дівчина і так буде моєю!

 - Люблю самовпевнених чоловіків, - посміхнулася ундіна. - "Будь-яка дівчина", ха-ха-ха... А чому ж твоя прислужниця втекла від тебе до витрішкуватого принца?

 - По-перше, вона не прислужниця, а учениця, - Себастьян продовжував спокійно збирати траву, навіть не дивлячись на свою співрозмовницю. - А по-друге, я сам дав їй відпустку. Де вона її проводить, і з ким - мені цілковито байдуже.

Ундіна знову зареготала. Сміх у неї був неприємний і нагадував пугукання сови в лісових хащах.

 - До речі, - продовжив маг, - а чого це ти сама на того Фридеріка запала, так що спокусила його, а потім перетворила в жабу, щоб він більше нікому не дістався?

 - Ой, не можу! - продовжувала веселитися ундіна. - Це він тобі таке сказав? Брехун, яких світ не бачив! Він сам за мною тинявся, немов прив'язаний, але я його відшила, бо він не тільки бридкий, а ще й страшенно смердючий! Втім, ви всі, смертні, маєте не дуже приємний запах. Навіть ти, Себастьяне, хоча  я б уже потерпіла, якби ти, наприклад. захотів мене поцілувати...

Себастьян особливого ентузіазму не виявив, і тоді ундіна сама обняла його за шию і притулилася до його губ.

 - Чого це тебе так пересмикнуло? Неприємно, чи що? - загрозливо спитала вона, дивлячись на нього своїми бездонними очима.

 - Та щось холодно стало, - відповів маг. Насправді йому було не просто холодно, а прямо зуб на зуб не потрапляв. Побачивши це, ундіна розтисла свої обійми і відступила на крок назад.

 - А ти думаєш, мені тут жарко? - жалібно спитала вона.  - Я б, може, воліла бути русалкою десь на теплих морях, а мушу скніти в цьому клятому болоті...

Себастьян прошепотів коротке заклинання, і раптом у нього в руках опинилася розкішна довга шуба. Він накинув її ундіні на плечі.

 - Це тобі, люба, за твій пречудовий поцілунок, - сказав маг.

Ундіна задоволено загорнулася в шубу, погладила рукою м'якеньке хутро.

 - Дякую, мені вже набагато тепліше, - промовила вона. - А тобі справді сподобався поцілунок? Можемо повторити...

 - Ой, я б із задоволенням, але дуже поспішаю, - Себастьян схопив свою корзину і з заклопотанними виглядом дістав з кишені годинник на ланцюжку. - Маю на сьогодні дуже багато клієнтів!

Ундіна лукаво поглянула на нього і похитала головою.

 - Не вмієте, ви, чоловіки. брехати, ой, не вмієте... Але повернемось до цієї теми іншим разом. А поки що у знак вдячності хочу дати тобі корисну пораду. Жінку треба завжди цінувати і не забувати  хвалити за те, що вона робить твоє життя легшим. Треба щодня нагадувати їй, яка вона красива, розумна, талановита... Захоплюватися усім, що виходить з-під її рук. І ні в якому разі не критикувати та не кепкувати над нею. І тоді вона вже точно від тебе нікуди не подінеться!

Тендітна фігурка, закутана у шубу, зникла поміж деревами, а Себастьян ще довго стояв і дивився услід ундіні, розмірковуючи над її словами...

************

Коли він повернувся ввечері додому, то побачив, що вікна будинку освітлені, а заледве наблизившись до дверей, відчув приємний аромат свіжої страви. Невже Емері повернулася?

Він миттю, перестрибуючи через дві сходинки, піднявся на ганок та розчинив двері. Але яке ж було розчарування, коли на кухні Себастьян побачив зовсім не свою ученицю, а Луція, котрий, підв'язавшись фартухом, смажив на сковороді біфштекси.

 - Друже Луцію, не чекав тебе  зустріти! - вигукнув маг.

 - І все-таки я тут, - флегматично відповів Луцій, перевіряючи виделкою готовність м'яса.

 - Що, королева не піддалася на твої чари?

 - Зовсім навпаки, вона була в захваті від мене. Водила всюди за собою, як кімнатну собачку. Але... - Луцій махнув рукою і перехилив склянку вина. що стояла поруч на столі.

 - Вона виявилася занадто некрасивою для твого естетського смаку? - здогадався Себастьян. - Ілюзія не допомогла?

 - Ілюзія спрацювала, як годинник! Зовні вона здавалася  навіть дуже нічогенькою. Але, ти можеш собі уявити, Себастьяне, вона ніколи не миється!

 - Нічого собі! - здивувався Ян.

 - Хтось їй сказав, що вода шкідлива для жіночої краси, тому що пересушує шкіру. У цьому вся жіноча логіка - як вода може щось пересушувати?