4. Емері отримує щасливий шанс або Іноді принца можна знайти і в болоті

Емері одягнула просту сіру сукню з довгими рукавами ( бо там, куди вона збиралася, зазвичай аж кишіли комарі). Заховала волосся під цупку полотняну хустку, випустивши її кінці так, щоб прикрити шию ( знову ж таки, для порятунку від тих клятих кровопивць). Одягнула міцні рукавички з телячої шкіри , адже деякі з тих рослин, які вона збиратиме, мають отруйний або їдкий сік.  На плече почепила дві корзини, за'язані між собою за ручки мотузком. Поглянула у дзеркало - ні дати, ні взяти, якась селянка, що бреде до лісу збирати гриби або ягоди. Щоправда, надворі травень, ні того, ні іншого ще немає. Та й не до лісу вона зібралася. Вірніше, кінцевою метою її походу був не сам ліс, а велике болото, що знаходилося в його глибині. Саме там і якраз упродовж найближчих трьох днів можна було зібрати дуже рідкісні трави, котрі були просто незамінними у виготовленні деяких магічних еліксирів.

Емері тихесенько, щоб не потрапити на очі Себастьяну у такому неприглядному вигляді, вийшла з дому та покрокувала стежкою, що вела  до лісу. Спершу їй потрібно було перейти через невелику греблю, що перегородила річку, утворивши мальовниче плесо, по якому плавали лебеді й дикі качки. Плакучі верби схиляли над водою свої віти, вітер доносив з гаю пахощі бузку, лука під лісом була золотою від розквітлих кульбаб. Емері зупинилася на греблі, щоб помилуватися чудовим краєвидом. Весна була її улюбленою порою року, а травень - найбажанішим місяцем. У такі дні, як сьогодні, коли все квітнуло, коли починала кувати зозуля, і метелики пурхали над галявиною, їй здавалося, що от-от має трапитися якесь диво. Це було трохи смішно - дівчина була без п'яти хвилин магом, і сама могла завиграшки творити будь-які дива. Але разом із тим їй хотілося, щоб сталося щось незвичайне з нею, без жодних прикладених для того зусиль - просто несподівано доля піднесла якийсь подарунок.

Емері зітхнула і повільно пішла далі - до лісу, який починався відразу за греблею. Похмура стіна темно-зелених сосен зустріла її прохолодою та свіжим смолистим повітрям, яке хотілося вдихати на повні груди. Під ногами шурхотіли опала хвоя та шишки,  метушлива білка перебігла стежку, змахнувши на прощання рудим хвостом. Десь заляскотів по дереву дятел.  Дівчина підняла голову догори і задивилася на крони дерев. Коли так стояти непорушно, вглядаючись у небо, то може здатися,  що то не дерева велично гойдаються в вишині, а ти пливеш кудись разом із землею, і від того в неї починало солодко паморочитися в голові.

Раптом чиїсь руки обійняли дівчину ззаду за талію. Емері скрикнула та випручалася від нападника. Ним виявився молодий хлопець, по зовнішньому вигляду  - лісоруб, досить привабливий, чим пояснювалася, мабуть, його зухвала поведінка.

 - Гей, красуне, я думав, ти заснула стоячи! - вигукнув він, посміхаючись на всі  тридцять два зуби.

 - Що б я не робила, придурку, це не дає тобі права розпускати руки! - відповіла Емері.

 - А ти гаряча штучка, я таких полюбляю, - продовжував підбивати клинці лісоруб. - Он там, бачиш, за деревами маю зручний курінь, може зайдеш, трохи відпочинеш? Бо бачу, ти, бідолашна, притомилася!

Він знову спробував її обійняти, але Емері з розмаху дала нахабі ляпаса.

 - Іди собі, поки не відшукав великих неприємностей на свою дурну макітру, - процідила вона.

 - Ой-ой-ой, - перекривив її хлопець.  - Яка пані знайшлася! Ти на себе у дзеркало дивилася? Вилита Баба Яга! А, певно, принца на білому коні виглядаєш, що я тобі не милий?

 - А хоч би й принца, - відповіла Емері, зручніше вмощуючи корзини на плечі та прямуючи далі.

 - Бридка, а ще й дурна! - не вгавав лісоруб. - Так і залишишся сивою дівкою, ніхто тебе не візьме!

Він так їй докучив, що Емері, не озираючись, підняла руку і клацнула пальцями. І в цю ж мить  сокира, яка була заткнута за пояс парубка, сама собою піднялася в повітря і вгородилась у стовбур велетенської  сосни на висоті близько двох людських зростів. Дівчина зупинилася й озирнулась, щоб помилуватися на справу своїх рук. Лісоруб спершу здивовано втупився у дерево, де на недосяжній висоті стриміло його знаряддя праці, невпевнено підскочив на місці, ніби хотів його дістати - та де там, до сокири так просто не доступитися. Тільки тоді він звернув налякані очі на Емері:

 - Відьма! -  загорлав парубок. - Рятуйте!

І дременув геть, ламаючи кущі, наче збожеволілий лось.

Емері знизала плечима та  пішла далі по стежці. Зовсім скоро ліс порідшав, сосни поступово поступилися місцем вільхам. Чагарники між деревами стали густішими, так що Емері часом доводилося зупинятися, щоб відчепити поділ сукні від колючого гілля. Та скоро дерева розступилися, і перед дівчиною постала мальовнича галявина, вкрита оксамитово-зеленою, м'якою, наче шовк, травою. Якби випадковий перехожий раптом потрапив на це місце, то, певно, не зміг би втриматися від спокуси прилягти відпочити на цьому м'якому моріжкові. Та Емері добре знала, що такий відпочинок запросто міг стати останнім у житті необачного мандрівника. Бо насправді ця галявина була болотом, а під зеленою травичкою ховалася трясовина. Якщо уважніше придивитися - то можна було побачити, як поміж купинами поблискує темна вода.

Емері нахилилася і почала рвати потрібні їй трави.  Аж раптом вона скрикнула і відсахнулася. Прямо з-під її ніг вистрибнула велика жаба і скочила на повалене дерево, що лежало неподалік. Жаба надулася і від того зробилася ще більшою. Емері здалося, що гидка істота спостерігає за нею. Вона підняла суху галузку і пожбурила її у бік жаби:

 - Ану киш! Це ж треба, сидить, вилупила свої баньки і нічого не боїться!

Жаба незадоволено заскрекотіла, а потім раптом із її горлянки почулися цілком людські слова:

 - Як ти, холопко, смієш так зухвало поводитися із королем?

Емері від несподіванки навіть корзину впустила.

 - Ти ба, воно ще й розмовляє! Чи то мені почулося? Гей, потворо, ти що, жаб'ячий король?

 - Це ти потвора, - відповіла жаба скрипучим голосом. - А я  Його Величність король Фридерік Перший!