3. Емері проводить розслідування або Автор без голови

"На бал з'їхалися поважні гості з усього королівства. Пані і панове, молоді та старі, вбрані у найкращі свої пишні шати, згуртувалися у великому тронному залі, прикрашеному барвистими весняними квітами. Музики грали наймодніші у цьому сезоні мелодії.  Слуги підносили гостям вишукане вино та  сервірували столи, на котрі гості уже кидали ласі погляди, адже легше сказати, чого там не було, ніж перерахувати усі присутні наїдки та напої.

Вже от-от мала з'явитися і сама королева, аж за хвилину до урочистого моменту до зали увійшло троє розкішно вбраних гостей. Це були двоє чоловіків та жінка.  Перший із них, темноволосий, був одягнутий у вишукане та строге вбрання чорного кольору зі сріблом, а на правій руці  мав дорогий перстень з фамільним гербом... - кореспондент місцевої газети, що похапцем занотовував свої враження від побаченого, перегорнув сторінку свого записника і застрочив далі. - Другий гість мав світле волосся і одяг темно-червоного кольору з золотом, а на шиї у нього красувався розкішний ланцюг, теж, безперечно, золотий. Але найбільший подив та захват у публіки викликала їхня супутниця - надзвичайно вродлива дама у  сміливій те елегантній сукні темно-зеленого кольору, її каштаново-руде волосся було вкладене у вигадливу зачіску, а  на шиї та в вухах красувалися старовинні прикраси зі смарагдами. Усі стали проводжати їх поглядами та шанобливо вітатися. І не дивно, бо це ж були достославні маги, відомі на все королівство своїми дивами, а ще тим, що були вони справжніми цілителями розбитих сердець, і допомагали нашим самотнім краянам відшукати собі пару..."

Луцій перечитав написане та відрахував журналістові п'ять золотих монет, як і було домовлено.

 - Тільки обов'язково розтлумач, як потенційним клієнтам дістатися до мого замку. Можеш так написати: "це велична споруда у готичному стилі, яка є справжньою окрасою нашого гостинного краю..."Ну щось таке.

 - Не вчіть ученого, - пробурмотів кореспондент. - Мені он зараз ще про королеву щось придумати треба...

************

Королева Ізабелла  уже з'явилася у залі, ходила поміж гостями, вітаючись із ними та приймаючи  найкращі побажання. За нею тинялося десь із десяток придворних - кожен із зосередженим і таємничим виразом обличчя.

Луцій поспішив і собі вклонитися вінценосній особі.

"Але ж вона і страшненька, - подумав маг. - Біла, як стіна, волосся мишачого кольору, вії з бровами руді, ще й до всього очі бляклі і витрішкуваті. Чи не можна було трішки підмалюватися, щоб людей не лякати?"

Але вголос він промовив зовсім інше:

 - Радий вас вітати, Ваша Величносте, з такою щасливою подією! Ваша неземна краса геть засліпила мене, нічого не бачу перед собою!

Королева була потішена, вона лагідно посміхнулася та торкнулася його плеча своїм віялом.

 - О, пане Луцію, ви, як завжди, такий галантний! А де ваші  вірні друзі?

 - А ось і вони! - до нього саме пробиралися крізь натовп Себастьян під руку з Емері.

Ян тут же вклонився королеві і висловив  свою повагу, а Емері присіла в реверансі.

 - Пане Себастьяне, а це та сама ваша учениця, про яку скільки розповідають цікавого? Інгігерда, здається?

 - Есмеральда, - відрекомендувалася Емері. - До ваших послуг,  і я також рада вас бачити!

 - О так, - посміхнулася Ізабелла. - справді, Есмеральда! Як я могла забути! Вас звуть точнісінько так, як мою бабусю. І сукня у неї на парадному портреті була дуже схожа і за кольором, і за фасоном, на вашу! Це ж треба, такий збіг!

Емері  тільки зібралася щось відповісти, як Себастьян обачно потягнув її геть. Луцій прямував за ними, розкланюючись із чоловіками та роздаючи компліменти дамам.

 - Ні, ви чули! - крізь зуби проказала Емері. - Вона мене порівняла зі своєю бабусею. Та, певно, теж була схожа на бліду поганку, як і її єхидна онука!

 - Емері, тримай себе в руках, - прошепотів їй на вухо Ян. - Скандалу нам тут не потрібно, посміхаймося всім любенько. А королева тобі просто заздрить, бо ти виглядаєш шикарно!

 - Справді? - піднеслася духом Емері. - Я гарно виглядаю?

 - О, просто чудово! - додав і собі Луцій. - Поглянь, як на тебе дивиться уся наша золота молодь. Мабуть, очікує повторення минулорічного сюрпризу!

 І справді, всі чоловіки на балу  безсоромно витріщалися на неї. А коли настав час сідати за стіл, за місце поруч із Емері змагалися відразу кілька молодиків із вищого світу, але, зрештою, перемогу здобули  син бургомістра та молодий начальник поліції. Вони всілися по обидва боки від своєї дами серця й заходилися навперебій прислуговувати їй за столом та розважати розмовами.

Луцій із Себастьяном опинилися з протилежного боку столу у компанії якихось підстаркуватих паній, і їм було відверто нудно. Тож вони спостерігали за подіями, які розгорталися навпроти них, неначе дивилися якусь театральну прем'єру.

**********

 - А ви знаєте, - звернулася у цей час Емері до начальника поліції, - я вирішила написати детективний роман!

 - Он як! - тільки і спромігся відповісти її співрозмовник - скоріше за все, у силу своїх професійних здібностей він не вирізнявся багатослівністю.

Зате її сусід по праву руку, син бургомістра, висловив захват від майбутнього роману та поцікавився, чи увійдуть до нього відверті сцени, які так полюбляють читачі.

 - Якщо вони плануються у цьому творі, - запевнив цей люб'язний молодий чоловік, - то я, звісно ж, готовий допомогти прекрасній Емері у їх написанні!

Емері кинула на нього скептичний погляд і повідомила, що роман матиме цілковито пристойний характер. Проте їй дійсно необхідна допомога у зборі інформації щодо злочину, який буде покладено в основу твору.

 - І що ж це за злочин, смію поцікавитися? - запитав син бургомістра.

 - Я збираюся розслідувати зникнення брата королеви, принца Фридеріка, - з гордістю повідомила Емері.

 - Он як, - знову промовив начальник поліції, проте в його голосі вже було значно менше ентузіазму, аніж  за хвилину до цього.