2. Новий талант Емері або Як написати бестселер

Як то часом буває наприкінці квітня, надворі несподівано похолодало.  Тож того вечора Емері з Себастьяном розташувалися у кріслах поруч із запаленим каміном, і учениця мага вирішила піднести своєму наставникові незвичайний сюрприз.

 - Я тут книгу написала, - скромно зізналася вона. - Може, бажаєш послухати?

 - Книгу? Це щось новеньке, - здивувався Ян. - А про що вона? Як консервувати помідори? Чи поради дружинам, що зробити, аби виманити більше грошей у чоловіка?

- А от і не вгадав! - Емері урочисто розгорнула свого нового записника - цей був значно більших розмірів, ніж її "Енциклопедія замовлянь на всі випадки життя". - Книга називається  "Випробування кохання".

 - О! Досить багатообіцяюча назва, - сказав Ян сумно. Він би зараз з набагато більшим задоволенням почитав якусь старовинну наукову працю. Чи історичну розвідку. Чи що завгодно. Але "Випробування кохання" лише однією своєю назвою викликало у нього меланхолію.

 - Я знала, що тобі сподобається! - зраділа Емері.  - Отже, слухай уважно і не спи! Наприкінці кожного розділу я задаватиму запитання, аби бути переконаною, що ти правильно зрозумів суть прочитаного.

Себастьян серйозно похитав головою, розмірковуючи у цей час, чи не варто прямо зараз відкрити портал і  перенестися кудись у безпечне місце - наприклад, до замку Луція, де можна буде випити бокал пива і обговорити підсумки останнього лицарського турніру. Але не факт, що Емері тут же їх не відшукає. І не змусить потім у вигляді покарання написати твір на основі прослуханої розповіді. Або ще щось придумає...

Тому він змирився з жорстокою долею першого слухача новонародженого любовного роману.

У книзі, яку написала Емері, йшлося про двох бідних закоханих - Елізу та Річарда. Вони мріяли відгуляти розкішне весілля, та у них не було на те грошей. І Річард вирішив відправитися у хрестовий похід, щоб поліпшити свої статки.

 - Що ж, дуже мудре рішення, - пробурмотів Ян, коли на цьому ключовому моменті завершився перший розділ роману.

 - Тепер увага! Запитання. - Емері підняла вгору вказівний палець. - Як ти гадаєш, чи правильно вчинив головний герой? І що з ним буде далі?

Себастьян зі смутком пригадав своє дитинство та ненависну вчительку початкової школи, котра називала його лінтюхом і била указкою по руках.  Хто б міг подумати, що через багато років, ставши всемогутнім магом, йому доведеться знову хвилюватися через те, що він гадки не мав, як складеться далі доля того проклятущого Річарда ( дракон би його з'їв чи що?).

Таку думку він несміливо і висловив, але Емері залишилася невдоволеною.

 - Яне,  ти знущаєшся з мене?  Як може дракон проковтнути головного героя на самому початку роману? То вже хіба наприкінці може трапитися, як кульмінація. Та й то - запам'ятай будь ласка головне правило - любовний роман повинен обов'язково мати хепі-енд! І завершитися весіллям!

"О, підказка!" - зрадів Себастьян і відповів:

 - Я вважаю, що головний герой вчинив правильно,  а далі з ним відбудуться різні пригоди, проте він щасливо повернеться додому і одружиться на своїй Емілії.

 - Ти що? - сплеснула руками Емері. - Яка Емілія? Головну героїню звуть Еліза. А Емілія - це її сестра-близнючка!

 - Точно, то я трішки помилився, вибач. Може, на сьогодні закінчимо  читання? Адже цікавіше, коли щодня читати по розділу, правда?

Він з надією подивився на дівчину, але та невблаганно похитала головою.

 - Ні, я хочу, щоб ти  зараз прослухав усе до кінця. Можливо, в тебе виникнуть якісь зауваження, і тоді я ще попрацюю над вдосконаленням свого твору.

************

Під кінець читання Себастьяну здавалося, що його голова гуде, наче дзвін. Виявилося, що героїчний Річард так і не доїхав до Землі Обітованої, а застряг у замку злої чаклунки Мадлен. Вона одягнула на шию горе-лицаря зачарований ланцюжок, і через те він зовсім забув своє минуле, у тому числі, й  вірну Елізу, та жив собі, горя не знаючи, і вважав, що саме Мадлен є його нареченою.

Але хтось ( Ян не зрозумів, хто саме, бо, здається, на якусь хвилину таки задрімав) повідомив бідній Елізі, у яку халепу потрапив її коханий. І вона не придумала нічого іншого, як самій переодягтися лицарем і вирушити на його пошуки. Еліза прибула до замку Мадлен і чимось ( Ян знову пропустив подробиці, він з усіх сил намагався не заснути) розгнівила Річарда, котрий викликав її на поєдинок. Далі тривав довжелезний опис бою, написаний досить професійно ( Яну здалося, що Емері дослівно його скопіювала з котрогось із  лицарських романів з його бібліотеки, замінивши лише імена головних героїв). Та він махнув на те рукою - лиш би скоріше вже історія завершилася.

 - І тут, збираючи останні сили, Еліза знову підняла свій меч, -  тим часом виразно читала Емері. - По її щоці під забралом шолома скотилася сльоза. Адже перед нею стояв непростий вибір - або загинути самій, або убити свого невірного судженого. Іншого їй було не дано... Перед її очима знову пронеслися найкращі моменти їхнього кохання. Як Річард пристрасно цілував її і пригортав до своїх могутніх грудей...

"Якийсь дивний той Річард - подумав Себастьян. - Його супротивник уже півгодини ловить гав, згадуючи якісь там  інтимні моменти, а він не користується слушною нагодою, щоб вийти з бою переможцем. Хоча раптом до нього  теж  у цей час завітали еротичні фантазії щодо незнайомого лицаря... Здається мені, вони обоє ку-ку..."

Але вголос він, звісно, цього не сказав, лише схвально покивав головою - мовляв, епізод дуже сильний.

- Милий Себастьяне, - тремтячим від зворушення голосом звернулася до нього Емері. - Як ти гадаєш, чим у них все закінчилося?

Те, що прийшло йому на гадку найпершим, маг озвучувати не наважився - з метою самозбереження. Він відкашлявся і невпевнено промовив:

 - Ну, мабуть, Річард ненароком убив Елізу, а тоді, як побачив, що накоїв, від розкаяння покінчив життя самогубством. І їх похоронили поруч, а потім на могилі Елізи виріс кущ білих троянд, а на могилі Річарда - червоних. І вони переплелися між собою, як... е-е-е... символ їхнього кохання...