6

Вона змахнула крилами і полетіла - спершу дуже рада, що вирвалася з осоружної клітки, а потім з жахом почала усвідомлювати, що не може  звернути по власному бажанню ні праворуч, ні ліворуч - неначе якась сила несе її маршрутом, прокладеним явно не нею самою. Дівчина упізнала далеко внизу те саме містечко, яке знаходилося неподалік від будинку Себастьяна, і трішки збадьорилася - можливо, їй вдасться якимось чином передати йому вісточку про себе.

Та ж сама непереборна сила змусила пташку-Емері спуститися на балкончик другого поверху симпатичного цегляного будинку у передмісті. Внизу була продуктова крамниця, а  на горішньому поверсі, певно, проживала родина її власника. Як тільки лапки голубки торкнулися широкого підвіконня, на балкон вийшла гарненька білява дівчина у блакитній сукні.

 - О, поштовий голуб! - здивовано промовила вона. - Хтось написав мені листа!

Молода господиня будинку спіймала Емері, яка й не пручалася, бо сподівалась, що дівчина зніме з неї зачароване кільце, і тоді учениця мага зможе знову перетворитися на людину.  Але дівчину цікавив тільки лист. Вона увійшла до кімнати, посадила голубку на стіл, не забувши причинити балкон, щоб та, бува, нікуди не полетіла, та заходилася по складах, як першокласниця, розбирати написане.  Емері тим часом вивчала обстановку. Вона побачила на столі розгорнутий альбом і фарби - певно, дівчина захоплювалася малюванням. Втім, малюнки її теж скидалися на дитяче грамуздання.

"Оце якраз гідна пара тому пришелепкуватому Валентину," -  подумала Емері. Їй спало на думку, що хоча вона й не може  розповісти про свої проблеми, але ж писати не розучилася. Тому, поки господиня читала лист, Емері потопталася лапками у  червоній фарбі та заходилася за допомогою своїх слідів виводити на чистій сторінці альбому великі кривобокі літери.

"Маг Себастьян" -  тільки встигла  "написати" вона, коли дівчина побачила результат її старань, і аж руками сплеснула:

  - Що це таке? Ця дурна пташка зіпсувала мій альбом!

Потім вона ще раз уважніше глянула на помережаний пташиними слідами аркуш.

 - Хотіла б я знати, що це означає? Може, цей лист - від пана мага? Це він у мене закохався? Тут, правда, немає його підпису, просто написано "ваш палкий шанувальник". Але ж пташка чомусь написала його ім'я... Треба піти спитати!

Вона схопила листа, альбом, не забула щільно причинити двері -  і кудись побігла, а Емері залишилася одна в кімнаті. Вона сховала голову під крило і задрімала, бо таки добряче втомилася за сьогоднішній день.

Розбудив її знайомий голос, від якого серце Емері радісно затріпотіло у грудях:

- Ось ти де, пропажа! А я повернувся на день раніше, дивлюся - моєї Емері ніде немає, не лишила жодної записки, зате забула свої сережки. Хто це перетворив тебе на птаха?

Він зняв з лапки голубки кільце і прошепотів кілька слів, після чого Емері з великим полегшенням відчула, що до неї повертається людська подоба. Дівчина, яка привела Яна, спостерігала за всім, що відбувається, з круглими від подиву очима.

 - Я сама, - сказала Емері, опустивши голову та відчуваючи, що червоніє.  - Сама перевтілилася.

 - Нічого не розумію! А лист від кого? Тут уже мені його приписали, відразу пішли чутки, що це я викрадаю дівчат. Що це за афера, відповідай швиденько!

 - Це все маг Луцій. І він мене зачарував. - поскаржилася Емері, - за те, що суну носа в чужі справи...

- Значить, треба з ним розібратися, - рішуче сказав Ян. - Ми ніколи з Луцієм не товаришували, бо він ще той пройдисвіт. Просто тримали дистанцію. Але тепер він не тільки дівчат викрадає на моїх землях, а ще й мою ученицю зачарував! Просто обурливо!

- Пане магу, - перебила його монолог білявка. - То що тепер, моя зустріч із прекрасним незнайомцем відміняється?

 - Бачила я того незнайомця, - буркнула Емері. - Йому років п'ятдесят і він геть лисий!

Вона взяла сережки, які  не забув захопити з дому Ян, одягнула їх і знову перекинулася на пташку. Голубкою їй уже бути осточортіло, тож Емері вирішила стати вороною.

 - Я зараз Луцію очі виклюю! - каркнула вона і випурхнула в вікно.

Ян вибачливо розвів руками перед розгубленою дівчиною і , не довго думаючи, теж набув подоби ворона і полетів здоганяти свою ученицю.

А  білявка залишилася стояти з роззявленим ротом, переводячи погляд то на відкрите навстіж вікно, то на лист, який вона все ще тримала в руці. Мабуть, сьогодні був просто не її день.