4

- Що ж, - сказав Ян одного дня відразу після сніданку, спостерігаючи, як за велінням Емері посуд проворно зібрався зі столу та помчав на кухню. - Ти вже так-сяк навчилася давати собі раду, тому я можу сміливо  вирушати на конференцію магів, не боячись, коли повернуся, застати замість дому руїни...

 - Таке скажете, - дівчина змахнула руками, неначе дирижер оркестру, і  по підлозі затанцювали в ритмі мазурки віник та швабра. Сама вона стояла біля вікна, тримаючи в руках невеличкий записник у синій палітурці.

- Що це в тебе? - запитав її наставник.

- Я занотовую у цю книжечку різні заклинання, щоб потім можна було швидше знайти. Все за алфавітом -  ось, наприклад, літера "В": ВАРЕННЯ приготувати, ВІТЕР: а) викликати; б) спинити; ВОВК  перетворитися...

- Добре-добре, - спинив її Ян. - Слухай уважно - ти залишаєшся в домі за головну. Маєш не тільки підтримувати лад, а  ще й приймати відвідувачів. Їх набіжить дуже багато, але всім допомагати не кидайся. Можеш щось простеньке зробити - дощ викликати, чи там загублену корову знайти. Якщо просять більш складне - записуй у книжку, я сам, як повернуся, розберусь. Коли хто прийде робити приворот чи пристріт наводити - посилай до відьми Грети у Чорний ліс, бо я таким не займаюся. Все ясно?

Емері кивнула.

 - Я повернуся через три дні, - з цими словами маг накреслив у повітрі уявні двері і вийшов через них. Емері почухала потилицю. Ось такого вона ще не вміла робити. А як було б чудово навчитися в одну мить опинятися десь далеко-далеко. І ще непогано дізнатися про те, як ставати невидимою.

Вона вирішила піти в бібліотеку і, скориставшися відсутністю Яна, котрий зазвичай не заохочував її експериментів, пошукати якісь цікаві книги та поповнити свій нотатник новими  заклинаннями.

***

Та не так сталося, як гадалося...  Як тільки вона зручно всілася в кріслі і зібралася почитати, до будинку почали сходитися відвідувачі. Деяким Емері вдалося допомогти, використовуючи свої знання, та більшість приходила саме за тим, що Ян  категорично заборонив їй робити : дівчата хотіли приворожити до себе хлопців, жінки - навести пристріт на суперниць, чоловіки - стати вправнішими в любовних утіхах. Усіх їх дівчина спрямовувала до відьми, а сама бурчала собі під ніс: "Шкода, стільки клієнтів втрачаємо... От якби мені знайти ту книжечку з любовною магією! Ян би й не дізнався..."

Проте книги ніде не було - мабуть, передбачаючи подібний розвиток подій, маг її добре заховав.

Нарешті потік відвідувачів порідшав, і Емері вирішила пообідати. За її велінням на столі швиденько з'явилися смачні та вишукані страви ( якби їх побачив Ян, то взявся б за голову -  адже він  завжди віддавав перевагу простій кухні). Але чому й не потішити себе разок?

Як тільки Емері піднесла першу ложку до рота, у двері знову хтось постукав. Виявилося, що бути магом - це дуже копітка  і часом геть невдячна справа!

На порозі стояло відразу кілька людей. Один із них, середнього віку, у франтуватому капелюсі, очевидно, був за головного.

 - Доброго вам здоров'я, пані маг! - ввічливо привітався він. - Я - староста містечка Пригір'я, а це - мої земляки. Ми всі до вас прийшли з великим проханням - допомогти розібратися в історії з таємничими зникненнями людей.

Звернення "пані маг" потішило самолюбство Емері, тому, хоча вона й жалкувала, що обід вичахає, все ж вирішила вислухати прохачів. Староста розповів, що у їхньому місті та в сусідніх селах з недавніх пір почали зникати молоді дівчата. Це ставалося щоразу несподівано, і ніхто з родичів та сусідів навіть не здогадувався, що трапилося.

 - Здається, - зі значливою посмішкою завершив він свою розповідь, - що до цієї справи причетний дракон.

 - Дракон? - здивувалася Емері. - А чому ви так вважаєте?

Війт витримав красномовну паузу, а потім кивнув іншому чоловіку, з довгими вусами і похмурим лицем. Той вивів перед очі Емері  привабливу чорноволосу дівчину, що виглядала дуже засмученою.

 - Ось, - буркнув вусань, - Аделіна, дочка моя. Зникла два дні тому, а вже за день повернулася назад. Ніхто не бачив, як виходила з дому і як поверталася. Мати її заходить у кімнату - а вона сидить, у вікно дивиться. Почали сварити, питати, де була - нічого не пам'ятає. Тільки каже, що пригадує, начебто летіла кудись на драконі. А я думаю - бреше! Просто загуляла десь, а дракона вигадала, щоб я її не набив.

 - Аделіно, - спитала Емері, - А який був той дракон? І як він тебе викрав?

 - Я не знаю, - відповіла  дівчина. - Нічого не пам'ятаю. Дракон як дракон... ну, зелений такий. Шия довга. І з крилами.

Емері подумала, що скоріше за все, батько дівчини має рацію. Але в знак жіночої солідарності ( бо ще свіжою була в пам'яті образа на власного татуся) не стала звинувачувати Аделіну в брехні. Врешті решт, незабаром повернеться Ян - хай він з цією справою сам розбирається.

 - Давайте, ви прийдете за три дні, - поважно мовила Емері, беручи велику книгу і записуючи туди імена відвідувачів. - Мені треба... е-е-е... перевірити усіх власників драконів у нашій окрузі. Запитати їх, чи часом не спостерігали вони нічого дивного у поведінці своїх улюбленців...

 - Та скільки тут цих драконів, - тоном знавця мовив староста. - Дороге зараз задоволення - власний дракон. По-перше, жере багато - цілу корову в день з'їдає. По друге, дуже забруднює навколишнє середовище, прибирати за ним -  марудна справа. А користь яка? Як транспортний засіб вони не дуже зручні, знову ж треба мати місце для зльоту і посадки, а він усе витопче. випалить... То хіба якісь схибнуті багачі ще їх тримають...

 - Все одно, я все перевірю,  - запевнила Емері. - Приходьте у четвер.

Відвідувачі позітхали, покривилися, але пішли собі, а Емері довелося за допомогою магії підігрівати собі обід. Та ледве справа дійшла до найприємнішого - десерту - знову почувся стукіт в двері.

 - Треба терміново знайти закляття, котре зробить будинок невидимим, - пробурмотіла Емері, і все ж подалася відчиняти.