3

Кімната була гарна і затишна, навіть одяг знайшовся, який, за словами Яна, залишився від попередньої економки.  Маг запропонував Емері перевдягнутися, а потім спуститися на кухню, де він її й чекатиме, щоб ознайомити з обов'язками економки.

Коли дівчина заглянула до просторої, сяючої чистотою кухні, вона побачила, що Ян сидить за столом, на якому лежать дві куріпки,  гірка овочів та якісь баночки й скляночки з приправами.

 - Приготуй-но щось на обід, - сказав він, - а я мушу йти, бо маю багато відвідувачів. Обідати будемо о другій пополудні.

Він зник так же раптово, як і раніше, але Емері вже звикла до цих "спецефектів", і не звернула особливої уваги на те, куди подівся господар. Вона більше переймалася, що і як приготувати, бо про кулінарію мала лише приблизне уявлення. У родині Гентерів хоча й не було великого достатку, але все ж господарські обов'язки виконувала служниця. Емері лише в дитинстві любила  спостерігати за її роботою.

Ось і тепер вона здогадалася, що куріпок треба спочатку обскубти. Хоча сказати легко, а от зробити... Пух і пір'я літали по всій кухні, поки дівчині, нарешті, вдалося виконати це завдання. Далі пішло швидше - вона вкинула птицю у казан, залила водою, почистила та великими шматками накришила туди картоплю, моркву, селеру, наостанок  натрусила спецій із різних баночок та поставила усе це на вогонь.  Незабаром страва була готова. Дати їй назву Емері не взялася б - для юшки вариво було занадто густим, для рагу - дещо... неоднорідним.  Ще й з казана  стирчали кінцівки нещасних куріпок, створюючи враження, що птахи просять пощади.

Але відступати було нікуди, і вона взялася сервірувати стіл. Коли годинник відлічив два удари, у кухні так само несподівано матеріалізувався маг.

 - Пахне смачно, - мовив Ян, потираючи руки, але заледве побачив вміст своєї тарілки, його ентузіазм дещо зменшився.  Він узяв виделку та ножа і спробував розрізати куріпку.

 - Оце так сюрприз! Ти забула їх випатрати?

 - А що, треба було? - здивувалася Емері.

 - Так, з тобою усе ясно!

Він узяв її за руку, поставив поряд зі столом та звелів простягнути долоні над мискою. Потім наказав повторювати за ним і промовив  кілька незрозумілих слів. Емері  якось там відтворила ту тарабарщину. І - о диво! - у тарілці замість неапетитної юшки з'явилася чудова смаженя.

 - Запам'ятала? Ну, тепер і собі начаклуй!

 - О, це так просто! - зраділа Емері. - А ще чому-небудь мене навчіть!

 - Ну, що з тобою робити, - пробурмотів маг, розправляючись з обідом. - Господиня з тебе, м'яко кажучи, кепська. Читати хоч умієш?

 - Так, і читати, й писати, і рахувати...

 - Тоді тримай, - Ян  простягнув їй книгу у потертій шкіряній палітурці, на якій було витиснено золотими літерами "Господарська магія". - Читай і вчи напам'ять, а я потім перевірю.

***

Емері так захопилася магічними експериментами, що незчулася, як і день минув. Тепер у неї все робилося само собою - мітла підмітала підлогу, ганчірка витирала пил, посуд пірнав у миску з водою та витирався рушником, овочі самі викопувалися з городу, а казанок готував вечерю. Дівчина ж могла відпочити та погуляти по будинку, роздивляючися, що там було цікавого.

- О, бібліотека! Скільки книг, і всі, мабуть, чародійські! - в захваті промовила вона. Взяла до рук першу-ліпшу і прочитала назву - "Любовна магія".

"Цікаво-цікаво", - Емері сіла у м'яке крісло та заглибилася в читання. Дійшовши до розділу "Як удосконалити власну зовнішність", вона збадьорилася і  почала експериментувати.

Через деякий час підійшла до дзеркала, щоб помилуватися результатами своїх чарів. Звідти на неї поглянула незнайомка - з довгим білявим волоссям, великими синіми очима, густими чорними бровами,  дуже пухкими губами та спокусливим бюстом третього розміру.

"Так, ще ноги подовжити," - бурмотіла дівчина, гортаючи сторінки, аж раптом книгу рішуче вирвали з її рук. Поряд стояв Ян, який виглядав дуже сердитим.

 - Це що за самодіяльність! -  він вказав на неї пальцем. - Ану зроби все, як було!

 - Ну можна, я хоч груди трохи збільшу, - спробувала потрогуватися дівчина, але маг був невмолимий, тож довелося їй повертати свою рідну зовнішність.

 - Отак буде краще, - Ян узяв у неї з рук книгу про любовну магію. - А це я конфіскую, воно тобі ні до чого. Іди читай про господарство.

Емері похнюпилася, але попрямувала на кухню.

***

Так минув деякий час. Дівчина виявилася здібною ученицею,  і часом Ян навіть хвалив її. Та частіше бурчав і критикував, такий вже в нього був характер.

Але одного дня  Емері була приємно здивована. Під час чергового заняття маг удосталь покепкував над її нерозважливістю ( дівчина перетворилася на кішку, а зворотнє замовляння не вивчила напам'ять, гортати ж сторінки, щоб його знайти, виявилося непросто... адже замість рук були тепер лапки). Нарешті їй усе ж таки вдалося стати знову людиною, і Емері у цю мить жалкувала, що вже не має гострих пазурів - із яким задоволенням зараз би вчепилася своєму наставнику в руку або ногу!

І тут він дістав з кишені та простягнув їй якусь коробочку.

 - Це тобі, - мовив Ян. - Тримай і не здумай загубити.

У коробочці лежали чудові сережки з маленькими смарагдами.

 - Яка краса! Дякую! - дівчина тут же одягнула їх і підійшла до дзеркала, щоб помилуватися своїм відображенням.

 - Це буде твій талісман, - пояснив  Ян. - У кожного мага має бути така особлива річ. Без неї, якщо ми втрачаємо сили під час якихось магічних діянь, нам важко відновитися. А талісман заряджає своєю енергією. Ось мій, наприклад, - і він підняв праву руку, на котрій красувався масивний перстень з рубіном.

 - То я тепер маг?  - зраділа Емері.

 - Ну, до справжнього мага тобі ще, перепрошую, як  до неба рачки, - посміхнувся Ян. - Але дечому ти все ж навчилася. От скоро й буде нагода перевірити твої вміння, так би мовити, на практиці.