17. Все роз'яснюється

— Допоможіть! — з останніх сил прохрипів він, борсаючись у ковдрі, яка огорнула його руки й ноги. 

І тут раптом загорілося яскраве світло.

На порозі стояла Катя, тримаючи настольну лампу ( видно, схопила перше, що трапилося під руку, й кинулась йому на допомогу). Ніякого маніяка поряд не спостерігалося, а біля Артема, загорнутого у ковдру, як немовля в сповиток, лежала Аманда у своєму чорному мереживному комплекті білизни та незадоволено прикривала обличчя від світла зігнутою в лікті рукою.

— Ой, вибачте, я вас потривожила, — сказала Катя з нервовим смішком. — Ти, Артеме, завжди у такі миттєвості життя кричиш "Рятуйте?"

— Які миттєвості? — Артем спантеличено дивився на напівоголену письменницю, яка тулилася до нього своїми розкішними формами. — Нічого ж не було! Це якась прикра помилка! 

— Ага, помилка, — кинула Катя. — Помилкою було те, що я з якогось дива залишилася тут ночувати і через ваші сексуальні забави зовсім не виспалася. Бувайте здорові! 

Вона повернулася і рушила до дверей. Була вже повністю одягнена, навіть сумку тримала в руках, і Артем раптом страшенно перелякався, що от, зараз вона піде і він більше ніколи її не побачить.

— Катю, не йди! — вигукнув він, зіскочив із ліжка і кинувся до неї. — Чесно, не було ніяких забав! 

— Не було, — підтвердила Аманда, ліниво потягуючись. — Я просто спросоння переплутала кімнати. Найчастіше я сплю тут, тож мені захотілося в туалет, а потім я на автоматі прийшла сюди і лягла. А цей страшко заволав, як обпечений.  Теж мені поліцейський, три ха-ха!

Артем відчув, що червоніє.

— Я подумав, що це повернувся маніяк, — пробурмотів він.

— Думаю, він уже не повернеться, — рішуче заявила Аманда, підводячись з канапи й натягуючи на плечі халат, що валявся на підлозі. — Спасибі, що склали мені компанію. Більше не буду вас затримувати! 

Вона просто видворила обох з квартири і захряснула двері з глибоко ображеним виглядом. 

Катя подивилася на Артема спантеличено:

— Ти щось розумієш?

— Дуже мало, — усміхнувся він. — Але радий, що все закінчилося благополучно. Бо я геть натерпівся страху сьогодні. Знаєш, що я подумав?

Катя закліпала очима:

— Звідки мені знати?

— Може, та Аманда сама маніячка?  — припустив він. — Багато писала на теми еротики, ось дах трохи й поїхав…

— Мені здалося, вона цілком нормальна, — знизала плечима дівчина. — Хоча хитра і неприємна особа. Але, думаю, маніяк все одно існує, і якщо його не спинити, він може накоїти лиха! 

— Але спершу треба його вичислити, — промовив Артем, відчуваючи себе Шерлоком Холмсом і Ніро Вульфом у одному флаконі. 

— Тоді давай сьогодні ввечері знову зустрінемося, поговоримо, як нам затримати злочинця. 

— Давай! — зрадів Артем. — Я тільки свої проди повикладаю і буду готовий ловити маніяків хоч до ранку…

***

Цілу ніч бідний Письменник не зімкнув очей. Він розмірковував, чи достатньо велику має харизму, щоб пройти той клятий кастинг. Ні, звичайно, хлопець був упевнений, що вона в нього немаленька. Але раптом у інших учасників виявиться ще більша? А до всього та родимка… Письменник гадки не мав, чи є вона в нього. Якось ніколи не спадало на думку роздивлятися свою "п'яту точку". А тепер уже й поготів не роздивишся — бо дзеркала у кімнаті немає. То що ж, через таку дрібницю пропадати можливо найбільшому шансові його життя?!

Недовго думаючи, Письменник дістав із кишені сорочки кулькову ручку, зняв штани та намалював у себе на дупі чималеньку родимку. Ну от, одне завдання вирішене! Тепер треба попрацювати над письменницькою майстерністю. За ніч він придумав концепцію своєї творчості ( чого не міг зробити протягом попередніх років). Таки недарма кажуть — у критичних ситуаціях людина здатна активізувати усі свої приховані резерви! 

З першими променями сонця у кімнату заявилися прислужники Владної Пані і повели Письменника до великої зали, де вже зібрався цілий натовп таких само претендентів на роль Обраного, як він. Усі перешіптувалися та поглядали один на одного з неприязню.

Аж раптом вдарив гонг, і на сцену, облаштовану посередині зали, піднялася Білосніжка. Сьогодні вона була в чорній обтислій сукні та в високих ботфортах на "шпильках". У руках вона тримала замашного батога.

 — Що ж, почнемо наш кастинг! — грайливо вигукнула вона, торкаючись кінчиком батога обличчя хлопця, який стояв найближче до неї.  — Давай почнемо з тебе, красунчику! Знімай штани! 

 — А може, краще десь в інтимній обстановці? — заблагав той. — У іншу кімнату вийдемо? 

— От іще витребеньки! Вас багато, а я одна! Так я буду вас до ночі перевіряти! Показуй швиденько свою "п'яту точку"!

Хлопець підкорився. Але, на превеликий його жаль і на радість усім конкурентам, заповітної родимки в нього не було виявлено. Так поступово "відсіялася" більшість претендентів. У одних не було "позначки" на дупі, в інших харизма виявилася геть маленькою…

Внаслідок цього у залі залишилося всього троє учасників.

— Ну що ж, ви перейшли до другого туру нашого кастингу, — оголосила Білосніжка, спокусливо посміхаючись.

Хлопці вже розпливлися у посмішках, їхня бурхлива фантазія малювала картини того, що зараз має відбутися… Але Владна Пані рішуче перекреслила їхні надії на омріяний інтим.

— Зараз кожен із вас розповість, яку книгу він написав би для мене і про мене, — вона легенько ляснула батогом по спині високого білявого хлопця. — Починай ти!

 — Я б написав епічне фентезі про суспільство амазонок, в якому панує матріархат, а чоловіки є їхніми рабами, — промовив той, віддано дивлячись на Білосніжку. — А ви, моя пані, були б у цій книзі королевою амазонок!

 — Що ж, непогано, — кивнула та і звернулася до другого кандидата — нижчого на зріст і чорнявого. — А ти що напишеш?

 — Я маю геніальний задум створити антиутопію на основі марксизму-ленінізму, де замість Леніна всі будуть вшановувати вас, моя пані!