16. Ніч жахіть

Втім, нічого суттєвого їм від Аманди дізнатися так і не довелося. У тому значенні суттєвого, що б вивело їх на особистість маніяка.  Бо господиня повторювала одне й те ж: що це був високий  брутальний брюнет з пронизливим поглядом чорних, як вуглини, очей, та фатальною зморшкою поміж брів. Одним словом, письменниця залишалася письменницею, навіть складаючи фоторобот злочинця.

Переконавшись, що більше нічого нового не почує, Артем подякував за гостинність та повідомив, що їм із Катею пора вже йти. І саме цієї миті у квартирі зникло світло. Це було так несподівано, що обоє дівчат аж пискнули від страху.

— Ой, це, мабуть, маніяк повернувся, — драматично зашепотіла Аманда. — Так завжди буває в кіно — коли злочинець готується напасти на жертву — гасне світло.

Артем визирнув у вікно.

— Не думаю, що це витівки маніяка, — зауважив він. — Погляньте, в усьому мікрорайоні вирубили електрику. Можливо, сталася якась аварія на підстанції. Запали свічки та лягай спати.

— Ні, я дуже боюся, не йдіть! — почала благати Аманда. — Будь ласочка, переночуйте у мене. Бо я відчуваю, що маніяк десь недалеко. Раптом уночі він повернеться, щоб завершити свою чорну справу?

Артем поглянув на Катю. Її обличчя у світлі запаленої Амандою свічки виглядало втомленим.

— Мені ще проду писати, — промовила вона механічно.

— Що? Ти теж пишеш? — здивувалася Аманда. — А під яким псевдонімом? 

— Та я тільки починаю, — викрутилася Катя.

Вона перехопила уважний погляд Артема і нахилила голову. Їй стало соромно. Адже вона могла спробувати створити щось від свого імені, щось таке, куди б могла дійсно вкласти краплинку власної душі,  а не кропати на скору руку одноманітні історії про бандитське нелегке життя.

— Я хочу написати про письменників, — несподівано для себе сказала вона. — Про те, як вони живуть, як пишуть, де зустрічаються… Ось, збираю матеріал.

— Це ніхто не читатиме, — впевнено заявила Аманда. — Ну кому цікаві ті письменники, скажи? От інша справа — боси, чи там викладач і студентка, або ж фіктивний шлюб…

— А ти в житті бачила хоча б один фіктивний шлюб? — іронічно хмикнула Катя. — Такий, щоб люди одружилися, аби отримати спадщину, а потім між ними спалахнуло кохання?

— В житті і не таке буває, — філософськи зауважила Аманда. — Ну що, ходімо спати, Артем ляже у вітальні на дивані, а ми  — у спальні на ліжку, воно велике, місця вистачить.

— Добре, — погодилася Катя, хоча їй і не хотілося спати в одному ліжку з цією екстравагантною особою. Проте вибирати не доводилося, кімнат було лише дві, а "ліжкомісць" — обмежена кількість.

***

Вона лежала на великому дерев'яному “сексодромі”, закутавшись у махрове простирадло, і ніяк не могла заснути. На новому місці з Катею часто траплялася така дурня, і часом вона до самого ранку могла лежати й тупо дивитися в стелю, подумки рахуючи овечок.

— Амандо, ти спиш? — поцікавилася вона.

— Ні, — відгукнулася господиня.

— А чому? 

— Обмірковую сюжет нової книги.

— А скільки їх у тебе?

— Двадцять п'ять завершених і чотири в процесі, — гордо відповіла дівчина.

— Ого! — Катя була вражена.Ну як у неї завжди виходило так продуктивно писати?

— Але ж треба колись і відпочивати.. — зауважила Катя.

— Не в цьому житті, — здається, дівчина говорила серйозно. — Я взагалі мало сплю, годин три-чотири на добу. Решту часу працюю над написанням нових книг, редагуванням старих і  творчим опрацюванням нових ідей.

Здавалося, це речення письменниця заявила напам'ять, бо відтарабанила його миттєво, не задумуючись.

— Ну, тоді ясно, — протягнула Катя. 

 — Хоча насправді це письменництво мене трохи втомило. — раптом призналася Аманда. — Я пишу  вдень, вранці, увечері, в будь-яку вільну хвилину. Навіть коли я лягаю спати, то не можу спокійно заснути, бо увесь час думаю про те, що має бути в наступній проді. 

 — Ага, зі мною теж таке трапляється, — Катя замислилася: а що буде, коли її контракт завершиться і їй більше не треба буде вдавати з себе Князева? Робота, що спершу досить таки напружувала її, нині стала частинкою життя. Чи вдасться їй не писати зовсім? Чи, може, просто почне вигадувати щось своє?

Вона відчула, що її очі поволі заплющуються, сон починає огортати усе тіло.

 — А тебе справді звати Аманда? — крізь дрімоту спитала Катя.

 — Ні, це мій творчий псевдонім, — зітхнула господиня квартири. — Насправді я Оля.

 — Гарне ім’я… — за мить Катя вже спала.

***

Привели нашого письменника  до розкішного палацу, на подвір'ї якого, біля басейну з бірюзовою прозорою водою ніжилася в шезлонгу розкішна білявка у червоному купальнику. Коли Письменник її побачив, то був вражений в саме серце. Бо не можна було бути красивою такою! Він вирішив присвятити їй свою майбутню книгу.

Але красуня дивилася на нього дуже суворо і безапеляційно.

— Це справді письменник? — спитала вона у пірата, котрий привів нашого героя. — Якийсь він зачуханий…

— Достеменно, зуб даю, — поклявся пірат. — Прямо з церемонії отримання Букерівської премії повертався!

Красуня кивнула головою і простягнула піратові товстеньку пачку банкнот. А тоді узяла Письменника за руку і нетерпляче повела до будинку.

— Ви, мабуть, придбали мене для постільних утіх? — червоніючи, поцікавився Письменник. — Я готовий, хоча…

— Ага, розігнався один, — пирхнула господиня будинку. — Ти спершу кастинг пройди!

— Кастинг? Який кастинг? — занепокоївся Письменник. — Ви що маєте на увазі?

— У мене є старовинна книга пророцтв, — почала розповідати білявка. — Так от у ній написано, що моїм обранцем може стати тільки молодий і красивий письменник, у якого буде особлива прикмета — родимка на дупі!

Письменник не повірив власним вухам. Що за маячня? До чого тут родимка? Але сперечатися з владною пані не наважився.

— Отож, завтра буде перший етап випробування, — заявила та. — Поки що можеш відпочивати та готуватися.