15. Знайомство

— А де ж маніяк? — діловито поцікавився Артем.

— Пішов…— Аманда все ще нерозуміюче переводила погляд із нього на Катю й назад.

 — Що ж це за маніяк такий, що покинув свою жертву і втік? 

— Він почув ваші голоси і злякався, — господиня квартири насупилася, наче була невдоволена таким розвитком подій. — Вийшов у коридор, наказавши мені лежати на дивані  і не рухатися. Більше я його не бачила.

— Дивно, — сказала Катя. — Ми нікого не зустрічали у коридорі.

— Може, він десь заховався, почекав, поки ми увійдемо до квартири, а тоді втік? — припустив Артем. Його погляд мимоволі все повертався до бюсту господині, який спокусливо визирав із  декольтованого викоту сорочки. Аманда це помітила, але не засоромилася, а навпаки, виклично розправила плечі та взялася руками в боки, дивлячись на хлопця знизу догори.

— А ви так мені й не відрекомендувалися, — спокусливо посміхнулася вона нафарбованимм яскраво-червоною помадою губами.

— Я — сестра Андрія, — сказала несподівано для самої себе Катя. Їй стало образливо, що Аманда так відкрито заграє до Артема, тож дівчина вирішила нагадати їй про існування Князева, в котрого міс Роуз була, нібито, по вуха закохана.

Та серце красуні не здригнулося, уся її увага цієї миті  повністю перемкнулася на Артема. Адже, по-перше, він був молодшим від Андрія, по-друге, значно симпатичнішим. А коли він ще й відрекомендувався як співробітник поліції, що бореться з особливо тяжкими злочинами, Аманда, здається, цілковито дала Князеву відставку.

— Божечки, як же мені пощастило, що ви сюди нагодилися, — заворкувала вона, ніби ненароком торкнувшись руки хлопця. — Мабуть, вас послав мій янгол-охоронець…

— Нас направив сюди Андрій, — Катя вирішила не здаватися і гнути свою лінію. — У нього… е-е-е, термінове відрядження. Але коли ви написали, що вам загрожує небезпека, він зателефонував мені, а я вже покликала Артема. Він мій знайомий, — додала Катя, підкресливши наголосом слово "мій".

— Ви знаєте, — Аманда наче й не чула її. Вона, все більше дратуючи Катю, упритул наблизилася до Артема, котрий, ніби загіпнотизований, продовжував витріщатися на напівприкриті мереживом розкішні принади письменниці. — Знаєте, Артеме, я така самотня. Живу тут зовсім одна, не маю нікого, хто міг би мене захистити. Тому, мабуть, маніяк і вибрав мене своєю жертвою. Він увірвався до квартири, наказав мені роздягнутися… Я мусила підкоритися, бо знаєте, життя дорожче… А ви справді поліцейський? Візьмете у мене свідчення?

— Ну звісно, — Артем швидко ввімкнув на смартфоні диктофон і  підсунув письменниці під носа. — Розкажіть, будь ласка, який він був із себе.

— О, такий високий, брутальний. З чорним волоссям і темно-карими очима. Зріст приблизно метр вісімдесят три.

— Цікаво, як це ви настільки точно визначили його зріст? — знизала плечима Катя.

— Ну, я ж сказала "приблизно", — буркнула Аманда і тут же втратила до неї будь-який інтерес. — Ви знаєте, Артеме, я письменниця, пишу книги. І якраз збираюся наступний роман присвятити роботі поліцейських. Це так романтично! І дуже складно! Може, ви погодитесь стати моїм консультантом?

— Я не проти, — Артем широко посміхнувся, демонструючи готовність до співпраці. 

— Чудово, тоді ходімте на кухню, я якраз, коли з'явився цей маніяк, готувала вечерю. Ви трішки перекусите, а тоді розкажете мені щось цікаве про свою професію.

Артем слухняно попрямував за Амандою на кухню. Тут було зовсім небагато місця, бо більшу частину кімнати займав величезний допотопний сервант. Мабуть, саме в ньому Аманда й зберігала свої рукописи, бо швидко відчинила дверцята і дістала купку списаних вручну аркушів.

— Поки я готуватиму, можете почитати мій новий роман, — запропонувала дівчина. — Ця історія базується на реальній основі. У ній розповідається про трьох дівчат, які колись разом вчилися в школі. І от вони зустрічаються та починають згадувати колишні походеньки.

— А до чого тут поліція? — поцікавилася Катя.

Аманда подивилася на неї зверхньо.

— Ну що тут незрозумілого! Одну з дівчат уб'ють, і цю справу починає розслідувати молодий поліцейський. Дуже схожий на вас, — вона кокетливо усміхнулася до Артема та облизнула пухкі губки.

 — А вам не холодно? — спитала Катя.

Аманда поглянула на своє вбрання:

 — Ой, перепрошую, що я у такому вигляді! Той маніяк, видно, справжній збоченець — сказав мені  роздягнутися і заходився фотографувати. Тепер боюся, раптом викладе мої фото  у соцмережі! 

Вона вибігла і за мить повернулася в коротенькому  махровому халатику. Разом з Амандою до кухні вплив стійкий аромат квіткових парфумів. 

 — Зараз будемо пити чай, — весело прощебетала вона, звертаючись до Артема.  — А потім ви розкажете мені про вашу роботу, а я буду записувати!

 — Перепрошую, — мовила Катя. беручи Артема під руку. — Але нам уже пора. Я так зрозуміла, що маніяк утік, тож небезпека вже позаду. 

 — А хто буде детальні покази в мене знімати?  Я ж єдиний свідок, котрий може навести правосуддя на слід небезпечного злочинця, і, можливо, порятувати людські життя! — з пафосом вигукнула Аманда.

 — І справді, — зауважив Артем до Каті, — давай спершу все дізнаємося про того маніяка. 

 — Втім, ви можете йти, якщо дуже поспішаєте, — Аманда озирнулася від  столу, на якому саме наливала чай і уважно поглянула на Катю. — Дякую за допомогу, думаю, ми далі з Артемом і самі в усьому розберемося.

Але такий варіант розвитку подій Катю категорично не влаштовував.

 — Та ні, — солодко посміхнувшись, відповіла дівчина. — Я зовсім не поспішаю. З задоволенням вип’ю із вами чаю...