9. "Я - тобі, ти - мені"

Оля глибоко зітхнула, пригадуючи ту незабутню ніч, проведену разом із відомим письменником. Звісно, він був практично в несвідомому стані, тому про якісь постільні утіхи мова не йшла. Але, може, те й на краще. Бо раптом він би її розчарував? А так лежав, тихенько похропував у подушку, а вона примостилася поруч, поклавши голову йому на плече і довго уявляла собі, що от завтра Андрій прокинеться, побачить її —  таку ніжну і спокусливу — і відразу закохається по самі вуха. І вони разом напишуть у співавторстві книгу, а тоді одружаться, і в них народиться двійко чудових діток… На стадії придумування імен для майбутніх нащадків славного роду Князевих, Оля несподівано заснула.

А коли прокинулася — то Андрія поруч не виявилося. Він утік! Навіть свої шкарпетки забув, так поспішав… Вона їх випрала і акуратно сховала до шухляди комоду. А раптом вдасться ще його побачити, то можна домовитися про наступну  зустріч, щоб віддати йому цей предмет одягу. Та й взагалі, є така народна прикмета — якщо забув щось із своїх речей у якомусь місці — то, значить, обов'язково ще сюди повернешся…

***

Катя, як уже було в неї заведено,  відкрила сторінку Леді Інкогніто та заглибилася в читання неймовірних пригод Білосніжки.

Так, на чому ми тут зупинилися?..

… Але коли бос Білосніжки застав її у ліжку зі своїм кращим другом, сталося дещо неймовірне! Її коханець перетворився у здоровенного вовка, а бос — у летючу мишу. І вони заходилися з усіх сил колошматити один одного .

— Та ну вас…— плюнула Білосніжка з горя і вирішила, що краще пошукати нову роботу. І їй пощастило — трапилася чудова вакансія секретаря. Новий бос був спокійним та вихованим, справжнім джентльменом. Одного разу він запросив її до свого розкішного маєтку, і вона, звісно ж, погодилася. Правда, він попрохав її не заглядати до однієї з кімнат, але Білосніжка не втрималася і все ж туди зазирнула. А там побачила розвішані по стінах жіночі голови. Придивившись уважніше, вона впізнала авторок інших любовних романів, які останнім часом позникали з сайту.

— Треба втікати! — подумала вона. Але їй украй необхідно було довідатися, чим закінчиться історія — адже треба було дописати свій роман! І тому вона запитала у свого боса, для чого той повідрізав голови таким чудовим письменницям. А він розповів сумну історію — про те, що його дружина так захопилася читанням любовних романів, що почала ставити йому в приклад то якогось там Едварда, то мажора, то бандита, і, зрештою, коли вона сказала, що хотіла б покохати дракона, терпець її чоловіка увірвався — і він перетворився на маніяка, який став полювати за авторками жіночих романів.

Білосніжка мала стати його тринадцятою жертвою. Однак дівчина була не в тім'я бита. Вона недаремно п’ять років навчалася на факультеті бойової магії. Застосувавши кілька коронних прийомів, вона вихопила у маніяка меч, відрубала йому голову і причепила на стіну поруч із його жертвами.

Потім забрала усі його гроші та кредитки і виїхала на ПМЖ у віддалену галактику.

"Ні, досить з мене босів, — подумала Білосніжка. — Тепер я сама собі леді-бос. Організую-но я кастинг для прекрасних попаданців, і хто мені найбільше сподобається — того візьму собі за раба. І посаджу його писати за себе книги і викладати на Букнет. Та щоб щодня оновлення робив і промокоди роздавав! А я буду сидіти біля басейну у шезлонгу і мохіто попивати. Тут і казочці кінець, а хто до кінця дочитав — молодець! Напиши коментар, постав зірочку, візьми з полички цукерочку! Чмоки-чмоки, всім па-па! Люблю, цілую, ваша улюблена Письменниця)))

"Ну вона дає жару!" — засміялася Катя і якось навіть позаздрила, що в неї немає такого почуття гумору.

"(не)Ідеальний роман" читали досить непогано, хоча навіть на першу сторінку жанру фентезі книга так і не вибралася. Була двадцять п'ятою у рейтингу, а перші місця незмінно посідали історії про потраплянок у різні магічні світи та володарів драконів. От як у людей вистачає фантазії таке писати? 

Вона, Катя, вміла придумувати лише реалістичні сюжети. Хоча все одно усі її герої та їхні пригоди були вигаданими. Вона бачила, що деякі автори пишалися тим, що пишуть про реальні історії своїх знайомих людей ( принаймні, так вони стверджували). Але Катерина була переконана — все це — не інакше, як піар-хід, "легенда" для приваблення читачів. Серед її знайомих не було жодної людини, чия життєва історія була б настільки захоплюючою, що без жодних прикрас годилася б для написання роману. Звичайні люди з простим, нікому не цікавим життям. Не було серед них ні “фатальних” жінок, ні владних героїв, ні борців з організованою злочинністю… Але, може, це й добре для самих людей? Уявіть собі, якби ви щодня переживали всі ті пригоди, які автори вигадують для героїв своїх книг? Та то ж і дах поїде, і на місце більше не стане…

Вона читала у блозі однієї популярної авторки рекомендації, що героїв потрібно добряче “помучити”, тільки тоді книга матиме успіх. Може, й так. Навряд чи комусь буде цікаво читати про звичайне життя-буття якоїсь сіренької Катерини, що цілий день сидить за комп’ютером, і з якою ніколи нічого не трапиться. Але їй самій було шкода своїх героїв. Вона бачила в них живих людей — тільки таких, котрі живуть у якомусь паралельному світі. Там життя більш насичене і сповнене пригод, але вони так само страждають, хвилюються і  відчувають такий самий біль, як і ми тут, у світі реальному. І в неї у прямому значенні слова не піднімалася рука заподіяти персонажам якусь шкоду. А всі випробування, які випадали на їхню долю, незмінно завершувалися благополучно. 

Втім, незважаючи на те, що “Андрій Князев” різко змінив манеру написання своїх книг, читачки були від того в захваті. Ніде правди діти — насправді кожна з них у глибині душі залишалася дитиною і вірила в казки. Так, страшні казки теж бувають — спробуйте прочитати братів Грімм у оригіналі! Але вони неодмінно мають щасливий фінал. Як і ця історія про Білосніжку.