8. Кульбабка-Троянда

Він ухопив її у гарячі пристрасні обійми і проклав по її тілу ланцюжок вологих поцілунків… Дівчина відчула, як його руки звільняють її від…

 — Федоренко, чим ти в біса знову займаєшся на робочому місці? — гримнув над її вухом розкотистий голос.

Оля здригнулася і з переляку впустила телефон.

Прямо над  столом дівчини височіла грандіозна фігура її  безпосереднього начальника — головного лікаря Єгора Родіоновича.

 — Знову есемески своїм кавалерам строчиш? — лікар безцеремонно ухопив апарат і хотів було просканувати зміст написаного, але при падінні мобільний вимкнувся, і Оля подумки подякувала за те своєму янголу-охоронцеві. Бо інакше б  Родіонович зміг ознайомитися з пристрасною еротичною сценою у виконанні боса та його секретарки. Так, улюбленою темою Олиних книг, яких вона вже написала на сайті Writer не багато, не мало, а цілих шістнадцять, були службові романи між крутими бізнесменами та їхніми підлеглими. 

Усі ті боси були незмінно високими, спортивними і страшенно сексуальними. Не те що огрядний і лисий головлікар, од якого, коли той ішов коридором і голосно репетував, медсестри і санітарки тікали в різні боки, немов зайченята від вовка. Поскандалити він любив, і потрапити під гарячу руку шефа можна було за будь-яку найменшу провинність — наприклад, пляму на халаті чи запізнення на роботу на дві хвилини.

А  помилка, якої допустилася Оля, була просто вражаючою — вона посміла на робочому місці займатися сторонніми справами! І спробуй йому поясни, що насправді до дівчини прийшло натхнення, отже сцену треба було записати просто зараз, поки вона нічого не забула.

 — Вибачте, Єгоре Родіоновичу, — пробелькотіла вона. — Я більше не буду…

— А більше й не доведеться! Звільню тебе під три чорти! — надривався головлікар. — На твоє місце знаєш скільки бажаючих знайдеться?

Ольга низько опустила голову, щоки її пашіли рум’янцем. Так, її посада у реєстратурі міської поліклініки була об’єктом заздрощів багатьох інших колег. Робота не брудна, без нічних чергувань, з восьмої ранку до третьої дня відсиділа у зручному кабінеті, подаючи пацієнтам медичні картки та відповідаючи на їхні запитання — і ти вже вільна, як та пташка. 

А коли Родіонович дійсно виконає свою погрозу і переведе її в санітарки? Що тоді? Як вона поєднуватиме ту роботу з головним своїм призначенням у житті — написанням любовних романів? У блакитних Олиних очах уже закипали сльози. Вона готова була от-от розридатися від такої лютої несправедливості.

Побачивши її розпач, Єгор Родіонович ще якусь мить постояв з торжествуючим виглядом, а потім змінив гнів на милість:

 — Добре, щоб більше такого я не бачив! — гримнув він уже не так голосно. — Бігом зібрала картки зі столу і розсортувала за алфавітом, щоб завтра не довелося нічого шукати! І вазони полий, он геть пересохли!

Кімнатні рослини були гордістю і любов’ю їхнього головлікаря — він настільки ж любив їх та піклувався про ці нещасні паросточки, наскільки гнобив і  тріпав нерви своїм колегам. 

Але Оля переконалася, що гроза пройшла стороною, і трохи збадьорилася. Вона миттю кинулася складати картки та поливати квіти. Побачивши це, Єгор Родіонович схвально покивав головою і забрався геть.

***

Робочий день добігав кінця. Ольга зняла халат, поправила перед люстерком пишні рудуваті кучері. Дівчина ніколи не завивала волосся, воно було таким від природи. Хоча, крім красивої зачіски, їй особливо не було чим похизуватися щодо власної зовнішності. Обличчя мала цілком простацьке — з пухкими щічками, не дуже великими  очима, що здивовано дивилися на світ з-під світлих, ледь помітних брів, та кирпатим носиком. З фігурою — ще гірше. Оля була кругленька, як яблучко, в районі талії та стегон, але груди мала невеликі, а ноги тонкі. Зайві кілограми, котрі ще й розподілилися по організму якось так непропорційно, не давали їй спокою.

Саме тому її героїні й були всуціль стрункими, мали модельну зовнішність, ноги від вух і третій розмір бюсту. А ще вирізнялися неабиякими розумом і сильним характером. Були, як сказала їй одна недоброзичливиця, типовими Мері Сью.

Але Оля з нею не погодилася і пристрасно доводила, що насправді в неї героїні особливі, яскраві, сильні, милі і цнотливі, а сама вона пропагує родинні цінності, чого, погодьтеся, дуже важко відшукати в книгах сучасних авторів. 

Сама Оля, на жаль, підтверджувала народний вислів про шевця без чобіт.  Не тільки “спец по босах” не могла знайти спільну мову з власним начальником, ще й “борець за міцну і духовну сім’ю” сама не мала “другої половинки”. 

Чому воно так — до пуття не знала. Може, пороблено, вінок безшлюбності на неї вчеплено? Бо за все тридцятилітнє життя чоловіки звернули увагу на її принади лише двічі. Перший не надто вдалий сексуальний досвід Оля отримала після шкільного випускного, коли забагато випила і опинилася в ліжку… на жаль, не зі шкільним красенем Миколою, а з власним сусідом по парті Матвієм, який був такий самий рудий, як і вона сама, ще й уся його фізія була густо усипана ластовинням. У початкових класах однокашники взяли за моду дражнити цих двох: “Молодий і молода — він рудий, вона руда”, за що були нещадно биті… Ольгою. Бо Матвій мав миролюбивий і флегматичний характер, коротше кажучи, був повним пофігістом. Не тягнув цей ледачкуватий хлопець, схожий на ситого кота, на героя її роману. Тож вона поспішила дати йому відставку, сподіваючись, що під час навчання в медичному коледжі познайомиться з кимось кращим.

На жаль, контингент учнів тут був всуціль жіночий. Серед викладачів, правда, були чоловіки, проте давно і безнадійно одружені. Отож роки, проведені за навчанням, виявилися потраченими даремно. 

У поліклініці, де вона працювала, Олю лагідно називали Кульбабкою — за пухке і неслухняне волосся, яке вічно поривалося вибитися з зачіски та стати дибцем. Старші колеги ставилися до неї поблажливо, молоді — деякі з них були вельми симпатичні — не звертали жодної уваги. Адже у поліклініці було безліч юних кокетливих медсестричок в коротеньких халатиках зі сміливими декольте і не менш сміливими манерами.