7. Зустріч (не) без інтиму

Катя йшла додому від подруги, з якою сьогодні  трохи посиділа за келихом вина. Олена була такою ж провінціалкою, що приїхала на навчання з села до обласного центру та зуміла тут  "зачепитися". Правда, на відміну від Катерини, їй пощастило більше — на четвертому курсі вона познайомилася з місцевим хлопцем, і між ними спалахнуло пристрасне почуття, яке згодом завершилося створенням сім'ї та народженням синів-близнюків. Олена з чоловіком мешкали у невеликій однокімнатній квартирці в спальному районі, від якого до центру міста потрібно було їхати півгодини з двома пересадками. І все одно в глибині душі Катя трохи заздрила подрузі. Адже та була серйозною і завжди впевненою у власній правоті.

Катя ж, навпаки, постійно сумнівалася і тривожилася про своє майбутнє. Навіть коли у її житті все складалося найкращим чином, десь на краєчку свідомості оселялася нав'язлива думка про те, що за світлою смугою обов'язково прийде темна… І подібне світосприйняття неабияк псувало їй життя.

До прикладу, вересень цього року видався теплим і сонячним, і жителі міста до кінця місяця дефілювали вулицями у шортах та сарафанах. Але Катя все одно з сумом думала про те, що літо скінчилося, і скоро буде холодно та литимуть безкінечні дощі, а до весни ще так довго… Наче підслухавши її думки, погода зіпсувалася і справді пішов дощ. Хоча якимось чином це навіть порадувало дівчину. Вона з насолодою вдихала свіже прохолодне повітря, роздивлялася дерева, що вже починали жовтіти. Раптом її погляд спіткнувся об старий каштан, який ріс на розі вулиці. Ще в серпні його листя пожовтіло і геть обсипалося, а дерево стояло сумне і схоже на старого жебрака, що сумно простягав руки-гілки до неба. А тепер Катя побачила, що каштан… зацвів! І не просто випустив один-два кетяги цвіту ( подібне траплялося й раніше). Ні, на повністю облетілому дереві раптом з'явилося молоде листя, і все воно було густо всіяне білими квітами-свічками.

Таки дві тисячі двадцятий рік був незвичайним у всьому. Якийсь час Катя стояла і меланхолійно розглядала дерево, розмірковуючи, що, може, у цьому є якийсь знак для неї. Але так нічого й не придумала, хіба що вирішила включити епізод з розквітлим вдруге серед осені деревом до своєї книги.

Слід сказати, що "Дитинство бандита" несподівано захопило дівчину з головою. Навіть коли вона займалася якоюсь рутинною домашньою роботою — прибирала чи мила посуд, або ось так ішла по вулиці, як зараз — у голові увесь час крутилися окремі сцени, діалоги, можливі варіанти розвитку сюжету… Якоюсь мірою вона перенесла у своє "дітище" власні мрії про сильного та рішучого чоловіка, котрий все ніяк не з'являвся у її житті і не поспішав вирішувати її проблеми. Катя так старанно змальовувала дитинство свого героя, що тепер відчувала до нього ніжні, майже материнські почуття, а в особливо хвилюючі моменти кілька разів заливалася сльозами. Письменництво несподівано страшенно їй сподобалося. Це заняття було схожим на наркотик — воно поступово забирало все більше часу, а неможливість з тих чи інших причин сісти за комп'ютер викликала справжню "ломку". Коли ж робота продовжувалася, і вдавалося написати "сильну" сцену — Катя відчувала справжнє блаженство. Тільки одне лякало її — чи читачі не здогадаються, що насправді вона ніякий не Андрій Князев? Адже той писав досить жорстокі історії про вбивства і зґвалтування, а її герой вимальовувався зовсім іншим — більше схожим на Робін Гуда чи якогось благородного розбійника. До того ж, у книзі було чимало ліричних відступів та монологів "внутрішнього голосу" героя, і часом Катерині ставало страшно — чи не занадто вона виливає свою душу перед читачами, змальовуючи власні почуття та переживання.

Вона навіть поділилася своїми сумнівами з подругою, яка теж долучилася до її читацької аудиторії. Олена поспішила її запевнити, що всі Катині "страждання" — то повна фігня. Як людина, схильна мислити тверезо і логічно, Олена порадила подрузі продовжувати писати, особливо не замислюючись, концентруватися на пригодах героя і його справах любовних, і не намагатися "запхнути" до його голови власні рефлексії.

— Ти ж не чоловік, дорогенька, — вичитувала їй Олена, підливаючи в чарку подрузі солодке вино, привезене з моря. — Повір, вони все на світі сприймають значно простіше, ніж ми, жінки. Я по своєму Костику знаю…

— Що, з книги видно, що її писала жінка? — сполошилася Катя. 

— Та розслабся, нічого там не видно. Чого ти смикаєшся так? Тобі самій жіночності бракує, потрібно її розвивати, може, тоді й книга легше піде...як то кажуть, на контрасті…

— Немає в мене часу розвивати жіночність, — пробурчала Катя. — Маю кожен день вкалувати, як раб на галерах. Зате моя книга тепер номер два у жанрі "Романтична еротика"!

— Цікаво, — пожвавилася Олена. — А що, буває й не романтична? Якась хардкор? Я б почитала!

— Здається, є ще фантастична еротика і еротичне фентезі, — повідомила Катя. 

— Це прикольно, — Олена взяла з тарілки гроно винограду і заходилася замріяно общипувати з нього ягоди. — Слухай, Катю, я тобі по-доброму заздрю. Знаєш, недавно прочитала цитату в Фейсбуці : "У двадцять років усі ми мріємо зустріти ідеального чоловіка, а в тридцять самі стаємо таким чоловіком." Бо й справді, дівчата зараз мусять самі заробляти гроші, робити кар'єру, а як було добре в давні часи, коли основною задачею жінки було всього лише вдало вискочити заміж!

— Схоже, зараз ця тема не втратила своєї актуальності, — зауважила вже трохи сп'яніла  Катя. — Бо у нас на сайті кожна друга книга як не про фіктивний шлюб, то про відбір наречених для принца або дракона…

— Бо то вічна тема! — підняла догори вказівного пальця мудра Олена. — Слухай, Катю, а чому ти досі одна? Все ще чекаєш, що той твій мудак до тебе повернеться? 

 — Нічого я не чекаю, — обурилася Катя. — Просто хочу пожити для себе.

— Ну-ну, — скептично хмикнула Олена. — Та ти з цими своїми книгами уже на стару діву перетворилася. Ледве витягнула тебе сьогодні з дому. Ні, з цим треба щось робити!