5. "Або падишах помре, або ішак здохне..."

“Як саме називатиметься ваша книга? — Катя тяжко зітхнула, відкриваючи чергового листа від адміністратора сайту Writer. — Ми плануємо запустити рекламу у соцмережах, щоб зібрати для вас гідну  аудиторію читачів.”

“Дитинство бандита”, — написала вона і замружилась, натиснувши на кнопку “відправити”.

Відповідь прийшла лише за кілька хвилин.

“Цікаво, а чому саме дитинство?” — обережно вирішив промацати ґрунт адміністратор.

“Я хочу достовірно дослідити психологію ґвалтівника і його жертви, — Катя захопилася і почала друкувати так швидко, що рука аж літала над клавіатурою. Головним для неї було не згубити думку.  — А для того, щоб дослідити всі передумови, чому цей чоловік став саме таким, потрібно повернутися в його дитинство.”

“Ну, в принципі, це непогана ідея, — відповів її віртуальний співрозмовник. — Можна зробити цілий цикл книг — “Юність бандита”, “Молодість бандита”, “Зрілість бандита”... Але не забувайте, що у вас жанр “еротика”, тож потрібно додати кілька гаряченьких сцен.”

“Обов’язково,” — надрукувала Катя.

А про себе подумала:

“Почну з дитинства, а там буде видно. Потягну час, як у тій казці про Ходжу Насреддіна, який узявся вчити грамоті падишахового осла, з розрахунку, що доки закінчиться термін його “контракту”, або падишах помре, або ішак здохне. Так і тут — поки дійде до тих гаряченьких сцен, чи я їх навчуся писати,  чи встигну підшукати собі іншу роботу…”

“Тоді приступайте до справи, — “благословив” її адмін. — Оновлення краще робити кожного дня, можете взяти собі один вихідний. Ви вже знаєте, що рейтинг книги багато в чому залежить від того, як часто ви викладаєте нові розділи. А також добре почати нову книгу із якогось скандалу в блогах. Бо багато наших читачів уже, на жаль, встигли забути про Андрія Князева. А він полюбляв влаштовувати подібні піар-акції — писав щось таке, що викликало бурхливі обговорення, і всі бігли читати його книгу.”

“А що саме мені написати? — спитала Катя. — Може, якісь роздуми про літературу?”

“Краще буде, коли ви покритикуєте когось із інших авторів. Виберіть кого-небудь на ваш розсуд і “наїдьте” на нього. Тоді увага публіки вам забезпечена. Але перед цим викладіть перший розділ книги. Ну все, до зв’язку!”

***

З першим розділом Катя розправилася дуже швидко. Ввімкнувши відому жалісливу пісню з кінофільму “Генерали піщаних кар’єрів”, вона швиденько надихнулася і написала про тяжку долю маленького хлопчика, якого непутяща юна матуся підкинула на поріг дитбудинку. Катерина дуже детально описала те, яка була холодна погода, як завивав вітер, а бродячий пес зігрівав підкидька своїм тілом… Перечитала ще раз і залишилася задоволена результатом. Виклала новий розділ на сайт і тут же відкрила статистику прочитань, щоб побачити, скільки шанувальників кинулися “лайкати” та коментувати її дітище. Але безпристрасний комп’ютер висвітив самі “нолики”. 

Можливо, програма зависла? Катя обновила сторінку, тоді пішла на кухню і налила собі склянку холодної води, залпом випивши. Останній раз вона так хвилювалася, коли вступала до вузу і стояла перед стендом зі списками тих абітурієнтів, кого було прийнято, відчайдушно вишукуючи очима своє прізвище.

Повернувшись до кімнати, кинулася до компа…

Чорт! Усього одне прочитання, і ні коментаря, ні “зірочки”, ні бібліотеки. Невже вона написала щось зовсім нікудишнє, таке, що навіть розкручений авторський бренд її не порятує?

Катя заметалася по кімнаті, не знаючи, куди себе приткнути — бо ноги все одно вперто несли її до клятого комп’ютера.

Ага, адміністратор радив розпочати з кимось сварку — і це має привабити читачів до її книги. Ну що ж, вона вже готова. Злість на відвідувачів сайту, котрі вперто ігнорили такий чудовий твір, потребувала свого виходу, і вона   відкрила перший-ліпший блог.

Так, хто тут у нас? Якась вульгарна дамочка у масці, фу. Ще й псевдонім, немов у “зірки” борделю. Ану, що вона тут таке нашкрябала?

“Друзі, запрошую вас до читання моєї першої книги, яка — я впевнена — викличе у вас незабутні емоції! Коли ви зайдете на першу сторінку — то вже не зможете відірватися. Мій (не)Ідеальний роман захопить вас у свій полон і назавжди змінить ваше уявлення про світ літератури…”

 — Ну й маячня, — пробурмотіла Катя.— Ану ж подивимося, що там “народила” та Міс Інкогніто, чи як її там? 

***

“У одному великому місті жила дуже красива і дуже скромна дівчина на ім'я Білосніжка. Її батьки розбилися в авіакатастрофі, і дівчина мусила сама виховувати сімох братів. Вона закінчила суперсекретну академію бойової магії з червоним дипломом, проте так і не змогла знайти роботу за спеціальністю. Жили вони дуже бідно, Білосніжка працювала на трьох роботах — вдень касиром у супермаркеті, вночі санітаркою у лікарні, а у вільний від роботи час вона писала любовні романи, бо мріяла стати видатною письменницею.

Одного дня директор супермаркету покликав Білосніжку до себе в кабінет, бо він був дуже підступним і вирішив її зґвалтувати. Але в найкритичніший момент дівчина сказала йому: "Та хто ж так займається коханням? От давайте я прочитаю вам уривок зі свого роману, там якраз героїня потерпає від жорстокого ґвалтівника." І вона стала читати. Красиво, з виразом. А коли дійшла до того місця, де ґвалтівник закохується у свою жертву та робить їй пропозицію руки та серця, директор враз посмутнішав і повідомив, що чомусь йому більше не хочеться сексу. Він, може, взагалі тепер дасть обітницю целібату.

Правда, наступного дня його попустило, але Білосніжку він усе-таки звільнив з роботи. Від гріха подалі. І пішла вона шукати собі нового боса. Читаючи оголошення на сайті Work.ua, побачила, що крута похоронна контора шукає собі дизайнера. "А чом би й ні", — подумала дівчина. І звернулася за вказаною адресою…”

***

Катя глибоко зітхнула. Ну що ж, Боже помагай!

Вона зайшла у коментарі до блогу “геніальної авторки”, який поки що ніхто не удостоїв своєю увагою,  і  написала: “Пані, дуже цікаво дізнатися, що саме ви курите? Такої рідкісної фігні я вже давно не читав…”