Глава 11. Фльор. "Розслідування"

Фльор з Лотті, швидше бігли ніж йшли прискорюючись за широкими кроками хлопця. Попри прохолодну погоду спринт, як виявилось, чудово зігрівав.

Синьоока розмотала вільніше шарф. Ставало дедалі гарячіше.

-А це точно нам потрібно? - запитала поряд Лотті. - Ну…знаєте як це буває? Ми прийдемо, а кайфу у дилера не має. Маю на увазі, якщо він усе заперечить! Мовляв, Джуліана не знаю, зі збутом ліквіду, Єшки і всякого такого зав’язав…Що тоді? 

Фльор пригнулась, проходячи алеєю під розлогим деревом із червоногарячою копною листя.

-Тоді Лотті ми обшукаємо його й знайдемо косяк із травою, я у цьому впевнена! - Синьоока струсила із себе декілька листків, які зачепила одягом.  Один, особливо впертий, тримався за її волосся.

-Гарна “шпилька”, тобі личить, - почула вона чоловічий комплімент. На губах Даан погано маскував посмішку. - Природа швидко розтоплює твої снігові бастіони. Ось уже й щоки зарум’янились. - Кепкував він.

-Я-я-я…це все твій марафо…

-Дотиснемо його якщо не зізнається!! На крайній випадок, поділюсь із ним фамільяром твоєї подруги. Люблю рибні стейки, - перебивши Фльор продовжив він, - такі знаєш просмажені, зі скоринкою!

-Ну ти й нахаба! - випалила мрійниця, надувшись.

-Я за плавники моєї Жозефін готова вбити! Я серйозно!! - з блідим обличчям зізналась Руда заносячи над головою свою невеличку долоню ребром угору. - Ось, я навіть знаю один прийом, це будь-кому скрутить карк й відіб’є бажання лізти до моєї золотої красуні.   

-Та я лише пожартував…!! Емм, ви що ?! - спробував розрядити ситуацію Даан. - Не надто уже й хочеться рибних блюд сьогодні. От завтра інше діло. Як щодо стейку після пар увечері? Я з Несс міг би щось придумати й запекти рибину.

-Ні-ні-ні!!! Категорично! Тепер я відмовляюсь їсти риб! Принаймні до кінця тижня точно! Максимум салат. - Набундючилась Лотті.

-Салат звучить якось не надто апетитно, швидше як покарання. А от із філе…це уже інше. - Протягнув іронізуючи Даан.

Фльор не вдавалось змовчати. Її злість лише провокували добре замасковані колючки хлопця. Зрозуміла, що він спеціально робить це!! Знову. 

- Знаєш Даан, можливо Несс і ти й поїдаєте бідолашних рибин відразу з кістками й лускою, а ми з Лотті так не звикли!! - зізналась мрійниця пропалюючи своїм поглядом його мигдалеподібні самовпевнені очі.

-Так! Додала Руда!! В принципі я взагалі нездатна причинити кривду Жозефін. Ну..за винятком того випадку, коли вона попливла на волю..але зрештою я її врятувала. - Щось дивне плела Лотті пригадуючи.

-Так я луску й обібрати можу!! Все-все!! Гаразд! Ніякої риби! - піднявши ручища угору перед кулачками Лотті, що полетіли уперед один за іншим, капітулював Даан.

Він йшов поруч думаючи схоже про іще якусь підлість чи ідею для глузування. Фльор з Лотті переглянулись.

Хам.

Синьоока нишком поглянула на підборіддя хлопця: пересікаючий шрам, схоже від чогось доволі гострого, не зміг приховати красиві риси.  Водночас його низький і чомусь медово-п’янкий голос разюче контрастував із демонстративними манерами й насмішками. Голос Даана, як хмільне вино затягував у вир чуттєвих емоцій, ганебно долаючи опір свідомості та підкуповуючи післясмаком й харизмою. 

Фльор мотнула головою у спробі звільнитись від тенет. Почувалась, як жертва загіпнотизована вбивчим, але привабливим й від того ще більш небезпечним хижаком. Такому магнетичному бажанню вкусити, спробувати тебе на смак, напрочуд тяжко опиратись…й якась, крихітна…але все ж таки  частинка десь далеко у тобі, - замість втечі шепоче -“тобі це й самій сподобається, спробуй, ось ..дійсно чого ти хочеш насправді.” Й ти - загіпнотизована, тонеш у цьому відчутті, віддаючись йому повністю..  

-Ми її втрачаємо.. - донісся у свідомість Фльор неочікувано голос Лотті, - Таке іноді буває, не дивуйся Даан. В усьому винна пережита нею травма і..

-Досить! - рішуче втрутилась повернувшись синьоока.

Хлопець й Руда округлили очі.

-Це мої справи Лотті! Окей?! - внесла корективи Фльор.

-Окей! Окей! Я…це звісно твоє. Пр-р-р-обач Фло, - виправдовувалась вона запинаючись.

Мрійниця промовчала. Вона не бажала ділитись своїми секретами із кимось іще. Руда була їй як сестра…як Софі…як..

Краплина солонуватої рідини чомусь витекла з її ока й побігла щокою униз. Щось усередині забриніло, як струна. Дівчині захотілось скрутитись у клубок, відмежуватись від усього світу..чому її не можуть просто залишити на самоті?! Чому усі лізуть з бажанням копнутись у її нутрощах? За що? Її поранена внутрішня серцевина миттю затягувалась твердою шкарлупою на зразок сталевого обладунку, захищаючого від холоду й крижаних уражень ззовні.

Глибокі й пронизуючі, наче нічне світило, безсоромні очі де’Вріса вп’ялися у її.

-У кожного є щось особисте..нехай воно таким і залишається. - По людяному, стримано мовив він.

-Так-так, звісно! - збентежена почутим в такт повторила Лотті й спробувала втихомирити свою імпульсивність.

Університетський кампус тонув у дослідницьких інститутах й школах, а також студ-магазинах, кафе та дрібних кав’ярнях. Водночас, будучи зеленою частиною міста, дерева й скверики ділили тут сусідство з бетоном та декілька поверховими спорудами. Узбережжя Ніве-Маас, протікаючої на захід крізь Роттердам, клином врізалось у технологічні джунглі довкола.