Фльор з Лотті, швидше бігли ніж йшли прискорюючись за широкими кроками хлопця. Попри прохолодну погоду спринт, як виявилось, чудово зігрівав.
Синьоока розмотала вільніше шарф. Ставало дедалі гарячіше.
-А це точно нам потрібно? - запитала поряд Лотті. - Ну…знаєте як це буває? Ми прийдемо, а кайфу у дилера не має. Маю на увазі, якщо він усе заперечить! Мовляв, Джуліана не знаю, зі збутом ліквіду, Єшки і всякого такого зав’язав…Що тоді?
Фльор пригнулась, проходячи алеєю під розлогим деревом із червоногарячою копною листя.
-Тоді Лотті ми обшукаємо його й знайдемо косяк із травою, я у цьому впевнена! - Синьоока струсила із себе декілька листків, які зачепила одягом. Один, особливо впертий, тримався за її волосся.
-Гарна “шпилька”, тобі личить, - почула вона чоловічий комплімент. На губах Даан погано маскував посмішку. - Природа швидко розтоплює твої снігові бастіони. Ось уже й щоки зарум’янились. - Кепкував він.
-Я-я-я…це все твій марафо…
-Дотиснемо його якщо не зізнається!! На крайній випадок, поділюсь із ним фамільяром твоєї подруги. Люблю рибні стейки, - перебивши Фльор продовжив він, - такі знаєш просмажені, зі скоринкою!
-Ну ти й нахаба! - випалила мрійниця, надувшись.
-Я за плавники моєї Жозефін готова вбити! Я серйозно!! - з блідим обличчям зізналась Руда заносячи над головою свою невеличку долоню ребром угору. - Ось, я навіть знаю один прийом, це будь-кому скрутить карк й відіб’є бажання лізти до моєї золотої красуні.
-Та я лише пожартував…!! Емм, ви що ?! - спробував розрядити ситуацію Даан. - Не надто уже й хочеться рибних блюд сьогодні. От завтра інше діло. Як щодо стейку після пар увечері? Я з Несс міг би щось придумати й запекти рибину.
-Ні-ні-ні!!! Категорично! Тепер я відмовляюсь їсти риб! Принаймні до кінця тижня точно! Максимум салат. - Набундючилась Лотті.
-Салат звучить якось не надто апетитно, швидше як покарання. А от із філе…це уже інше. - Протягнув іронізуючи Даан.
Фльор не вдавалось змовчати. Її злість лише провокували добре замасковані колючки хлопця. Зрозуміла, що він спеціально робить це!! Знову.
- Знаєш Даан, можливо Несс і ти й поїдаєте бідолашних рибин відразу з кістками й лускою, а ми з Лотті так не звикли!! - зізналась мрійниця пропалюючи своїм поглядом його мигдалеподібні самовпевнені очі.
-Так! Додала Руда!! В принципі я взагалі нездатна причинити кривду Жозефін. Ну..за винятком того випадку, коли вона попливла на волю..але зрештою я її врятувала. - Щось дивне плела Лотті пригадуючи.
-Так я луску й обібрати можу!! Все-все!! Гаразд! Ніякої риби! - піднявши ручища угору перед кулачками Лотті, що полетіли уперед один за іншим, капітулював Даан.
Він йшов поруч думаючи схоже про іще якусь підлість чи ідею для глузування. Фльор з Лотті переглянулись.
Хам.
Синьоока нишком поглянула на підборіддя хлопця: пересікаючий шрам, схоже від чогось доволі гострого, не зміг приховати красиві риси. Водночас його низький і чомусь медово-п’янкий голос разюче контрастував із демонстративними манерами й насмішками. Голос Даана, як хмільне вино затягував у вир чуттєвих емоцій, ганебно долаючи опір свідомості та підкуповуючи післясмаком й харизмою.
Фльор мотнула головою у спробі звільнитись від тенет. Почувалась, як жертва загіпнотизована вбивчим, але привабливим й від того ще більш небезпечним хижаком. Такому магнетичному бажанню вкусити, спробувати тебе на смак, напрочуд тяжко опиратись…й якась, крихітна…але все ж таки частинка десь далеко у тобі, - замість втечі шепоче -“тобі це й самій сподобається, спробуй, ось ..дійсно чого ти хочеш насправді.” Й ти - загіпнотизована, тонеш у цьому відчутті, віддаючись йому повністю..
-Ми її втрачаємо.. - донісся у свідомість Фльор неочікувано голос Лотті, - Таке іноді буває, не дивуйся Даан. В усьому винна пережита нею травма і..
-Досить! - рішуче втрутилась повернувшись синьоока.
Хлопець й Руда округлили очі.
-Це мої справи Лотті! Окей?! - внесла корективи Фльор.
-Окей! Окей! Я…це звісно твоє. Пр-р-р-обач Фло, - виправдовувалась вона запинаючись.
Мрійниця промовчала. Вона не бажала ділитись своїми секретами із кимось іще. Руда була їй як сестра…як Софі…як..
Краплина солонуватої рідини чомусь витекла з її ока й побігла щокою униз. Щось усередині забриніло, як струна. Дівчині захотілось скрутитись у клубок, відмежуватись від усього світу..чому її не можуть просто залишити на самоті?! Чому усі лізуть з бажанням копнутись у її нутрощах? За що? Її поранена внутрішня серцевина миттю затягувалась твердою шкарлупою на зразок сталевого обладунку, захищаючого від холоду й крижаних уражень ззовні.
Глибокі й пронизуючі, наче нічне світило, безсоромні очі де’Вріса вп’ялися у її.
-У кожного є щось особисте..нехай воно таким і залишається. - По людяному, стримано мовив він.
-Так-так, звісно! - збентежена почутим в такт повторила Лотті й спробувала втихомирити свою імпульсивність.
Університетський кампус тонув у дослідницьких інститутах й школах, а також студ-магазинах, кафе та дрібних кав’ярнях. Водночас, будучи зеленою частиною міста, дерева й скверики ділили тут сусідство з бетоном та декілька поверховими спорудами. Узбережжя Ніве-Маас, протікаючої на захід крізь Роттердам, клином врізалось у технологічні джунглі довкола.
#2721 в Молодіжна проза
#10572 в Любовні романи
#2569 в Короткий любовний роман
психологія, студентське життя, кохання дружба і багато чого іншого
Відредаговано: 23.11.2020