Глава 7. Шерон. “Гості”.

   Учора щось трапилось. Судячи з усього – щось вагоме. Я пробудилась значно швидше ніж очікувала.

  «Еру» … - він ніколи не імпонував, навіть навпаки – дратував. Ні! Суто як витвір мистецтва й футуристична споруда око він радує. Проте, ідея проводити стільки часу у чотирьох стінах нічого путнього для практичного життя не набуваючи – не надихає.

   Я опинилась тут швидше з цікавості. Плюс потрібно ж створювати видиму присутність Фльор у соціумі. Однак, це її реальність, не моя. Я сама собою. Звикай мала!!!

   Схоже потрібна аудиторія… вона щойно промайнула у свідомості. Кумедно.

       -Фло! Це …емм…привіт! – Видавила з себе якась нависаюча фіфа,

проходячи повз.

        Я зайшла в аудиторію. Окинула простір поглядом:

        «зборище ботанів».

  Попрямувала до вільної парти. Рудий хлопець – Джесс, витріщився банькуватими очима на мою обтягнуту легінсами п’яту точку, щойно я продефілювала мимо. Присвиснув.

-Слюні підбери, жиробас !!!

        Я розмістилась позаду нього й закинула ногу за ногу. Сумку кинула поряд.

        Ботани тихо перешіптувались.

        В аудиторію зайшла викладач.

        До мене з конспектом й речами бігла … знайома рудоволоса дурепа.

   «Лотте. Тільки її зараз не вистачає! Як же ти її терпиш? Охреніти.» 

   -Ти що? Фло – ми сидимо он там, ти ж знаєш !!! – вона кивнула в сторону миттєво розкладаючи речі. Всілась поруч.

   -Стопе руда, давай відразу уяснимо – я сиджу там, де хочу ! Якщо не влаштовує – кати звідси, стримувати не буду. Окей?!

   Лотте оторопівши відкрила рот.

   -Так, так звичайно. Якщо хочеш зміну обстановки то давай тут, я ж не проти! Й… Фло, ти так відверто раніше не вдягалась. Для чо…

   - Звикай! Тепер вдягаюсь. Й тобі раджу, до речі. Може знайдеш достойного хлопця й не припадеш пилюкою.

   - Дівчата! Я вам не заважаю ?! – вклинилась у розмову місіс Амбер Беккер. – Обоє за трибуну, негайно !

   Я поглянула на Лотте. Вона почервоніла. Чи то від сорому, чи від зміни обстановки.

   -Ми догрались, - шепнула вона проходячи повз.

  -Впевнена, ви обоє бажали проінформувати групу щодо «Поворотних пунктів» Еріксона. Я не помилилась? – в’їдливим, безапеляційним тоном відрізала викладач.

   Місце оратора разюче контрастувало усім обличчям навпроти. Налякані, байдужі, сонні, зацікавлені та не дуже – усі вони щось від тебе очікували.

   -Чого витріщились?

   -Гадаю вашої відповіді, Фльор. – Вставила ремарку місіс Амбер.

   Я скосила не неї погляд: жінка розстебнула ґудзик на комірі сорочки.

   -Поворотні пункти, або моменти мого вибору між прогресуванням далі чи регресом назад, - розпочала я, - ніяк! Ще раз повторюю ніяк! не впливають на моє ставлення до світу, тим паче на ставлення до самої себе!

   -Он як, - закашлялась місіс Амбер.

   -Звісно! А як ви вважаєте Еріксон правий й ми негативно або ж виключно позитивно ставимось до чогось? Лише чорне і біле, довіра і недовіра? Так, сьогодні ми робимо вибір, який вплине на нас у майбутньому, а невибраний варіант продовжить існувати й ви дізнаєтесь про нього коли життя вас ударить у лице, ви мабуть спробуєте відповісти, а тоді воно відгамселить вас ще й під дих.

   У дівчини, що сиділа навпроти трибуни випала з рук ручка.

   -От ти! – Я тикнула на неї пальцем, - обереш високого блондина з яким я тебе бачила біля входу в універ і відкинеш залицяння сусіда-ботана, бо він товстий, а ти не любиш жиробасів, і це правильно, я тебе навіть не засуджую, він лінивий мішок жиру, для якого спорт обмежується їздою стоячи за гіроскутером.

   -Підбирай слова, вискочка!!! – надувся зриваючись з-за стола навпроти пухкий сусід дівчини. – Й вона навіть не у моєму смаку, як і ти!

   -Мова не про тебе, а про неї! І взагалі! Тобі слова не давали, так що не перебивай !!!

   Хлопець свердлив мене очима, але стримувався у коментарях. Я зрозуміла, що усі вони нецензурні.

   -Так ось, - продовжила я. – Ліз обере того перспективного красеня. Вона зробить свій вибір й рухатиметься далі, відшивши Джесса, хоч він цього й не розуміє.

   -І… - підсумувала місіс Амбер, - що ти нам цим хочеш сказати Фльор?

   Я поглянула на Ліз. Вона ошатно заклала пасмо світлого волосся за вухо й посміхалась явно пригадуючи щось приємне, немов переживала момент знову. Поруч з нею Джесс набундючено закусив щоку й насолоджувався видом її грудей. Він облизнув губи й продовжив роздягати її поглядом.

   «Звісно не в твоєму смаку. Авжеж.»

   -Я хочу сказати, що ставлення Ліз до світу й до цієї ситуації конкретно таке доти, доки вона не дізнається, що її фаворит регулярно цілується із сестрами-близнятами із історичного факультету. Он там, відразу за корпусом університету, опісля пар.