“The Pool” як зазначалось на неоновій вивісці, розміщеній на фасаді компактного будинку, в вечірній час освітлювався ліхтарями в усі кольори веселки.
Проїхавши 5 км від центрального вокзалу Фльор з Лотте опинились за великою, просторою барною стійкою. Замовили два коктейлі. Відразу ж оплатили стіл для пулу.
Один з бежевих диванів з “цікавим контингентом”, що спокійно курили самокрутку з “трави”, привернув увагу Лотте.
Ось одна з цих яскравих особистостей, на думку Фльор “явно бандитського вигляду” - з лисою головою та далеко не триденною неголеною щетиною, “давала вогню пацану” в синій водолазці та сірих, потертих джинсах, який щойно придбав 3-4 грами марихуани в пластиковому контейнері за три з половиною Євро, й намагався вжити це “добро”.
Фльор перегланулась поглядом з Лотте:
-Навіть і не думай!!!
-Та я й нічого не планувала, - усміхнулась та у відповідь - по крайній мірі не сьогодні…уже завтра! -усмішка Лотте стала ще яскравішою й щирішою, здавалось, вона аж світиться від щастя задоволена собою.
Фльор промовчала. Поглядів Лотте щодо легких наркотиків вона не поділяла, однак наполягати на особистій думці й вчити її життя беззмістовно, руде й так викрутиться.
За мить - дівчата уже боролись за можливість бути єдиною, повноцінною власницею артефакту у вигляді смугастої панчішки на голову, що зі слів Лотте, зазвичай приносила їй беззаперечний успіх у будь-якій авантюрі, не виключаючи й пул. Як наслідок - уже за пів-години Фло тримала у долоні свою останню, восьму кулю, яка невимушеним й якимось дивовижним чином, як і усі попередні, залетіла у відповідну лузу.
- Є! Є! - заверещала Лотте як навіжена.
На обличчі Фльор зявилась саркастична усмішка, а сині очі замислили щось лихе. Практично, шапку Лотте врятувало чудо. “Чудо” мало вигляд коктейлю, на який переметнувся увесь іскристий ентузіазм зловмисниці.
Руда лукавим поглядом зазирнула Фльор у вічі.
-І? - не втрималась вона щодо провокації. - “Колись” - довірливо схиляла на свій бік Лотті.
Фльор стало смішно, лисеня сто відсотково очікувала чогось надзвичайного й захоплюючого.
- Він високий, смуглий брюнет з темно-карими очима, якому схоже на роботу в одному напрямку зі мною, й ми доречі не знайомі. - зізналася Фло.
- Й ти навіть не… - спробувала висповідати подругу Лотте, здавалось вона розлютилась.
- Я нічого у нього не випитувала! - раптово відрізало синьооке дівча.
На мить..це вразило руденьку, - такої оборони вона не очікувала. Однак, швидко отямившись, Лотті “списала” цей порив на дивацтва Фльор, й її зелені очиська знову по вінця налились невгамовним ентузіазмом.
- Авжеж! Супер! - з поакторськи награними “надутими” щоками Лотте спохватилась хвацько зодягати свою фартову, смугасту шапку.
- Слідуючого разу, як ненароком зустрінетесь, не забудь видавити з себе хоча б щось…на зракок “Привіт” заради здоров’я своєї подруги-сердечниці, я уже не кажу про якийсь там номер свого телефону, чи ще щось. - прискорбно додала вона.
Фльор зробила невеличкий крок уперед й обійняла подругу.
- Ти ж моє дурненьке! Вибач, не хотіла ображати тебе, неодмінно пам’ятатиму про моє руденьке лисеня.
- Руденьке й Фартове! - уже зовсім дитячим голосочком уточнила Лотте.
Цього уже Фльор не витримала й розсміявшись, натягнула смугастий артефакт подрузі на обличчя.
- Ти ж буква…розб….мені..я ж перейма…за те.. - почула Фльор через матерію уривки фраз.
Раптом, зазвучав знайомий рінгтон. Фло поглянула на номер, що висвітився на дисплеї мобільного й її настрій вмить змінився.
Лотті, вивільняючись із пастки на голові із жахом зауважила, як лице подруги перетворюється на занепокоєну, холодну маску.
- Алло…- промовила Фло у слухавку.
- Це ти? - запитав низький чоловічий голос у відповідь.
- Як ти мене? …Так. - видавила з себе студентка.
- Для чого ти змінила номер? Ми обоє знаємо, що я вчинив негідно, прошу пробач.
- Я уже казала, це не тільки твоя вина, але… мені тяжко про це говорити .. зараз. Гірше! Що тоді! Тебе просто не було поряд !!! - голос дівчини тремтів, дихання почало збиватись.
- Я картаю себе, - продовжував чоловік на тому боці слухавки, - та нічого в той момент не міг вдіяти. Дозволь виправити. Зазаз я став на ноги. Не вірю, що все минуло - ти ж моя кровинка … хоч і скільки часу сама. - Утішав він.
- Мені не звикати!!! - гнівно вирвалось у Фльор, вимкнула мобільний та з люттю стиснула слухавку.
Лотте занепокоєно втупилась поглядом у подругу. На обличчі Фльор - розмазуючи туш, щокою котилась одинока сльоза. Нікого не чуючи й не бачачи вона крокувала до виходу.
Руденька побігла слідом.
***
#2721 в Молодіжна проза
#10572 в Любовні романи
#2569 в Короткий любовний роман
психологія, студентське життя, кохання дружба і багато чого іншого
Відредаговано: 23.11.2020