Глава 2. Фльор. “Пул”.

  “The Pool” як зазначалось на неоновій вивісці, розміщеній на фасаді компактного будинку, в вечірній час освітлювався ліхтарями в усі кольори веселки.

  Проїхавши 5 км від центрального вокзалу Фльор з Лотте опинились за великою, просторою барною стійкою. Замовили два коктейлі. Відразу ж оплатили стіл для пулу.

  Один з бежевих диванів з “цікавим контингентом”, що спокійно курили самокрутку з “трави”, привернув увагу Лотте.

  Ось одна з цих яскравих особистостей, на думку Фльор “явно бандитського вигляду” - з лисою головою та далеко не триденною неголеною щетиною, “давала вогню пацану” в синій водолазці та сірих, потертих джинсах, який щойно придбав 3-4 грами марихуани в пластиковому контейнері за три з половиною Євро, й намагався вжити це “добро”.

  Фльор перегланулась поглядом з Лотте:

  -Навіть і не думай!!!

  -Та я й нічого не планувала, - усміхнулась та у відповідь - по крайній мірі не сьогодні…уже завтра! -усмішка Лотте стала ще яскравішою й щирішою, здавалось, вона аж світиться від щастя задоволена собою.

  Фльор промовчала. Поглядів Лотте щодо легких наркотиків вона не поділяла, однак наполягати на особистій думці й вчити її життя беззмістовно, руде й так викрутиться.

  За мить - дівчата уже боролись за можливість бути єдиною, повноцінною власницею артефакту у вигляді смугастої панчішки на голову, що зі слів Лотте, зазвичай приносила їй беззаперечний успіх у будь-якій авантюрі, не виключаючи й пул. Як наслідок - уже за пів-години Фло тримала у долоні свою останню, восьму кулю, яка невимушеним й якимось дивовижним чином, як і усі попередні, залетіла у відповідну лузу.

  - Є! Є! - заверещала Лотте як навіжена.

  На обличчі Фльор зявилась саркастична усмішка, а сині очі замислили щось лихе. Практично, шапку Лотте врятувало чудо. “Чудо” мало вигляд коктейлю, на який переметнувся увесь іскристий ентузіазм зловмисниці.

  Руда лукавим поглядом зазирнула Фльор у вічі.

  -І? - не втрималась вона щодо провокації. - “Колись” - довірливо схиляла на свій бік Лотті.

  Фльор стало смішно, лисеня сто відсотково очікувала чогось надзвичайного й захоплюючого.

  - Він високий, смуглий брюнет з темно-карими очима, якому схоже на роботу в одному напрямку зі мною, й ми доречі не знайомі. - зізналася Фло.

  - Й ти навіть не… - спробувала висповідати подругу Лотте, здавалось вона розлютилась.   

  - Я нічого у нього не випитувала! - раптово відрізало синьооке дівча.

  На мить..це вразило руденьку, - такої оборони вона не очікувала. Однак, швидко отямившись, Лотті “списала” цей порив на дивацтва Фльор, й її зелені очиська знову по вінця налились невгамовним ентузіазмом.

  - Авжеж! Супер! - з поакторськи награними “надутими” щоками Лотте спохватилась хвацько зодягати свою фартову, смугасту шапку.

  - Слідуючого разу, як ненароком зустрінетесь, не забудь видавити з себе хоча б щось…на зракок “Привіт” заради здоров’я своєї подруги-сердечниці, я уже не кажу про якийсь там номер свого телефону, чи ще щось. - прискорбно додала вона.  

  Фльор зробила невеличкий крок уперед й обійняла подругу.

  - Ти ж моє дурненьке! Вибач, не хотіла ображати тебе, неодмінно пам’ятатиму про моє руденьке лисеня.

  - Руденьке й Фартове! - уже зовсім дитячим голосочком уточнила Лотте.

  Цього уже Фльор не витримала й розсміявшись, натягнула смугастий артефакт подрузі на обличчя.

  - Ти ж буква…розб….мені..я ж перейма…за те.. - почула Фльор через матерію уривки фраз.

  Раптом, зазвучав знайомий рінгтон. Фло поглянула на номер, що висвітився на дисплеї  мобільного й її настрій вмить змінився.

  Лотті, вивільняючись із пастки на голові із жахом зауважила, як лице подруги перетворюється на занепокоєну, холодну маску.

  - Алло…- промовила Фло у слухавку.

  - Це ти? - запитав низький чоловічий голос у відповідь.

  - Як ти мене? …Так. - видавила з себе студентка.

  - Для чого ти змінила номер? Ми обоє знаємо, що я вчинив негідно, прошу пробач.

  - Я уже казала, це не тільки твоя вина, але… мені тяжко про це говорити .. зараз. Гірше! Що тоді! Тебе просто не було поряд !!! - голос дівчини тремтів, дихання почало збиватись.

  - Я картаю себе, - продовжував чоловік на тому боці слухавки, - та нічого в той момент не міг вдіяти. Дозволь виправити. Зазаз я став на ноги. Не вірю, що все минуло - ти ж моя кровинка … хоч і скільки часу сама. - Утішав він.

  - Мені не звикати!!! - гнівно вирвалось у Фльор, вимкнула мобільний та з люттю стиснула слухавку.

  Лотте занепокоєно втупилась поглядом у подругу. На обличчі Фльор - розмазуючи туш, щокою котилась одинока сльоза. Нікого не чуючи й не бачачи вона крокувала до виходу.

    Руденька побігла слідом.

                                                                                      ***