Глава 1. Фльор. "Одержимість тінями"

 Телефон лунав ще декілька секунд і відімкнений поїхав полицею убік. Тіло студентки, що лежала поряд та руками вперто обіймала подушку, всіляко протестувало проти такого “невблаганного” ритму життя.

- Ще п’ять хвилин … - пошепки протягнула Фльор й втратила зв’язок з реальністю. Це було блаженством. Вдруге дівча прокинулась години за пів. Взявши з полиці телефон та поглянувши на його екран, вона миттю кинулась у вбиральню й підставила потоку холодної води долоні. Умивши лице Фльор уже не відчувала себе сновидою.

Прийняла душ. Випила нашвидкоруч горня кави. Відразу ж про себе зауважила, що часу снідати абсолютно не залишилось, тому, підвівши тушшю вії вибігла з квартири.

Стовбури дерев та тротуар під ногами промайнули в декілька миттєвостей. З затуманенним поглядом Фльор вбігла у підземку метрополітену. За хвилину, стиснувши невеличкий наплічний рюкзак у руці - втиснулася у вагон. Витягнувши з кишені мобільний телефон намагалася відшукати у нотатках, у якій же аудиторії у неї перша пара… замислилась.

До реальності її повернув молодий чоловік, який, як виявилось, стояв у неї на кросівку.

Поглянула на незнайомця: стрункий, смуглий брюнет в темно-коричневому діловому костюмі, бежева сорочка, у руці кейс - найімовірніше фінансист, або менеджер у якомусь банку із центру, блого в Роттердамі їх більш ніж вдосталь. Високий лоб, мужні риси підборіддя, карі очі…

За мить, відчувши на собі допитливий погляд, а відразу за ним - лаконічне “Ферхейф Ме”, Фльор відвела очі у відповідь на вибачення й скромно почала вивчати фактуру власних джинсів. Їй здалося, що навіть почервоніла…проте вагон зупинився надзвичайно доречно й дівчина вийшла на зупинку. 

Проїхавши, як і кожного ранку, ще три зупинки на автобусі, опинилася перед будівлею університету. 

Університет Еразма Роттердамського, або просто “ЕРУ”, як називають його серед студентів, неймовірно грандіозна споруда. В думці крутилось, що тут навчається майже двадцять з половиною тисяч студенів. 

Однак, сьогодні він зустрів Фльор широкими, напівпустими коридорами.

- Оо!!! Пара уже почалася! - прошепотіла мимовільно Фльор.   

Аккуратно, кулачком постукала в аудиторію й зайшла. Сіла з конспектами на пусте місце поблизу широкого вікна. 

З висоти сьомого поверху уся ця метушня людей за шибами видавалась їй одним великим спектаклем з штучними декораціями та щоденною, взаємозмінною трупою акторів. А ще, коли за вікном дощило - її  тішило неймовірно красиве видовище, - ціла феєрія почуттів, у якій кожна крапля залишала неймовірний слід на склі. 

Доктор психології Лукас, - чоловік років сорока п’яти, з кумедним носом та вічно бігаючими усміхненими очима, в потертому костюмі та світері з “V” - подібним вирізом, - опустив окуляри для читання нижче на ніс, промовисто голосно закашлявся й увага Фльор перемістилась знову у конспект.

П’ять пар пролетіли як повна зміна у порту. Навчання звісно не настільки ж тяжке, як тамтешня робота, але теж виснажує. Зрештою, дівчина плюхнулася на парту й увімкнула плеєр на мобільному. Фльор залишилась на самоті з музикою.

Попри прагнення усамітнитись та спостерігати за іншими збоку - життя вона любила, як і людей: їх почуття, емоції й переживання  викликали у ній неприховану цікавість. 

Не зважаючи на достатнє коло знайомих, близьких друзів у дівчини - на пальцях однієї руки, й не стільки через характер, як через замкнутість, у яку вона поринала час від часу. Впускаючи когось у своє життя - кандидат детально вивчався, й навіть тоді, синьооке дівча не могло цілковити довіряти нікому, окрім себе. Тому, зазвичай відмежовувалась якимось невидимим й неочікуваним барєром.  

Музика перервалась й самокопання довелося відкласти на кращі часи.  Одногрупник тримав у одній руці її провідні навушники, а вільною махав їй перед обличчям, на думку Фльор намагаючись чи то привернути увагу, чи то показати нервовий тік, що виник раптово.        

- Зі мною все гарзд, Рубен. - посміхнувшись промовила дівчина й вкинула телефон із увімкненим музпрогравачем у кишеньку. 

- Та кинься її Рубен, схоже наша сновида уже вийшла з трансу. - пробасив поряд Тім. 

Пари завершились й одногрупники почали збиратись. Фльор накинула  на плечі волошкову куртку та почимчикувала в кафешку навроти корпусу. 

Як виявилось, декілька її одногрупників були уже тут: Рубен, Тім, Емма, Лотте й Томас наминали поки що лиш очима надто гарячі короткі сосиски з м’ясного фаршу, просмажені в хлібних сухарях. “Kroketten”, як зазвичай писали в меню, апетитно стигли в глибоких тарілках. Ситні та смачні за помірну ціну - те що треба для студента.

Дівчина підсіла за невеликий столик.  

Компанія обговорювала свої ідеї на завтрішню доповідь з психогенетики у доктора Лукаса.

Пройшло декілька хвилин. Фльор звернула увагу на своє горня - ззовні неприглядне, однак усередині, зручна домашня темно-коричнева кераміка стрімко переходила у сонячні, оранжеві тона. 

“Як маятник моїх емоцій” - подумала дівчина, смакуючи кислинку виловивленого з напою шматка лимону.  

- Нам пора. - почувся поряд басок Тіма. Він підвівся й загорнувши манжет сорочки споглядав  циферблат годинника. Емма з Рубеном теж почали збиратися.