Світанок

Наступного ранку прибула Алія в супроводі Ваялла Тендеріса.

Кай і Ріан спостерігали заїіх наближенням.

– Щось він занадто близько до неї. – зауважив Ріан.

– Соловен підозрював що між ними щось є. – хмикнув Кай. – Може і правда.

– Оце молодець. – скривився Ріан. – Лісового принца собі відхватила.

Кай подивився на друга.

– Досі сердишся на неї?

– Серджуся? – вигукнув Ріан. – Це цілком і повністю її вина.

– Так, ти правий.

Вони мовчки дивилися на наближення делегації.

– Але все ж ми врятуємо цілу цивілізацію. – розпатлав і без того розпатлане волосся Ріан.

– Можливо врятуємо. – зауважив Кай.

– Так.

Вони два розсміялися втомленим тихим сміхом.

– Ходімо, зустрінемо гостей. – кивнув Кай.

За кілька хвилин вони зустрілися з прибувшими.

Алія залишила супрводжуючих та підійшла ближче.

– Каю, Ріане рада вас бачити. – її погляд затримався на Ріані.

– Ти змінився. – тихо промовила вона. – У тебе все добре?

– Так. – сухо кинув Ріан.

Алія кивнула. Вона опустила очі та промовила не наважуючись їх підняти.

– Я хотіла попросити у вас пробачення. Я, правда, вірила, що чинила правильно. Тепер я розумію наскільки помилялася.

Кай не дивився на неї, його погляд був спрямований десь в далечінь, він бачив лабораторію, Адріана, Барнера і Алію, яка вибрала не його.

– Ти хотіла пожертвувати мною заради майбутнього людства.

– Так, але…

– І ти б зробила це знову. – Алія замовкла.

– Скоро ми запустимо газ і половина скараних загине. – холодним тоном промовив Кай.

– Загине? – здивовано прошепотів Ріан.

Кай перевів на друга погляд.

– Так. Виживуть тільки ті хто зможе адаптуватися. І це буде боляче.

Запала тиша.

– Я хочу щоб ти знала Аліє. Ти не винна в їх смерті. Я випущу газ і я буду нести  цей тягар.

– Хвилиночку! Ніякий тягар ти не будеш нести. Я теж беру в цьому участь. – стрепенувся Ріан.

Алія підвела погляд і глянула на хлопців. Вона розправила плечі і промовила.

– Я з Вами.

– Гаразд. – здався Кай. – З цієї хвилини ніяких згадок про минуле. Розпочинаємо нове життя.

– Домовилися. – усміхнулася Алія.

– Нове життя. – видихнув Ріан.

– Гаразд. – Сплеснув в долоні Кай. – Тепер до справи. Скільки ви привезли.

– Сорок балонів. – відгувнулася Алія. – Цього вистачить щоб протримати долину в тумані три доби.

– Думаю часу вистачить. Хай підносять до вежі.

– Гаразд. – Алія кивнула та повернулася до групи.

Увечері, як все було готово, Кай зібрав всіх на галявині, на тій самій на яку він вийшов коли тільки потрапив на Альтаріон. Більше тут не було хижих дерев та відчуття тривоги. На галявину повернулося життя. Він вийшов всередину, на нього дивилися арданці, ауріани, Соловен, Раель, Фаель, Ріан, Алія.

– В перші дні як я потрапив сюди я був розгублений, наляканий, потім я зустрів Соловена та Раеля, - він усміхнувся їм, - і вони мене прийняли, допомогли. Я безмежно вдячний вам за те що ви для мене зробили.

Соловен широко посміхнувся притискаючи до себе Раеля та кратькома стираючи сльози.

– Пізніше я познайомився з іншими членами поселення, – він кивнув в бік Фаеля та Рідана, – ви чудові хлопці, вдячний вам, що не вигнали мене.

Натовп вибухнув сміхом.

– Потім було знайомство з кайренами, ауріанами та арданцями. А тепер ми стоїмо тут всі разом як один народ, альтаріанці.

Натовп загудів схвальним вигуками. І коли гул стих Кай продовжив.

– Балони заправлені, прилад налаштований. Завтра вранці ви відійдете на безпечну відтань від вежі. А після завтра я запущу пристрій. Дякую вам всім за допомогу.

Кай направився до вежі. Натовп сповнений натхнення та передчуття почав розходитися.

– Чекай. – наздогнав його Ріан. – Як ц ети запустиш прилад, а я?

– Ти будеш на безпечній відстані. – відрізав Кай.

– Ми ж домовилися що зробимо це разом.

– Ріане. – Кай різко розвернувся до друга. – Ми не можемо собі цього дозволити, якщо щось піде не так нікому буде виправити помилки. Розумієш що це буде значити?

Ріан не витрмав уважного погляду Кая та відвернувся.

– А як не вийде?

– Вийде. – твердо промовив Кай. – Допоможи з налаштуваннями.