Шахти

Робота кипіла.

Частина арданців разом з ауріанами доставляли деталі Щита з гір до вежі.

Інші розчищали вентиляційні ходи – виламували заіржавілі решітки, витягали з шахт каміння і багаторічний пил.

Біля воріт лунав глухий гуркіт – там намагалися відновити зруйновану браму, щоб хоч якось стримати те, що могло прийти ззовні.

Кай на мить зупинився, вдихаючи важке, затхле повітря, і відчув, як напруга стискає груди.

Вони працювали швидко, постійно озираючись – чи не потривожили скараних.

– Майже всі деталі тут. – доповів Соловен після чергового походу. – Ще одна-дві ходки.

– А в нас проблема.

Кай обперся об стіну, на його змученому обличчі виділялися очі та зуби, все інше було покрито шаром бруду.

– Завал надто великий. Не пробитися.

Соловен глянув в бік обваленого мосту під яким і пролягав тунель.

– Вибух був сильним. Він обвалив все.

– Можемо, обійтися без них?

Кай похитав головою.

– Не накриємо всю долину.

Із сторони шахти пролунав оглушливий гуркіт, Кай і Соловен стрепенулися. Наступної миті із входу до шахти повалили клуби пилу. Всі кинулися туди.

– Вардасе!

Кричав Кай опускаючись в шахту. Секунда-дві, ніхто не відповідав.

Нарешті в темряві почувся шум, за мить з’явилися люди.

– Що трапилося? – питав Кай допомагаючи вибратися.

– Обвалилося все. – промовив один із чоловіків відсапуючись від пилу.

Наступним з’явився Вардас. Кай кинувся до нього.

– Є поранені?

– Всі цілі. – Вардас звів погляд на Кая та похитав головою. – А от тунель… Туди більше не потрапити.

– Має бути інший шлях, – Кай вдарив кулаком по холодній кам'яній стіні. Пил на його обличчі змішався з потом, залишаючи темні смуги.

– Якщо ми не задіємо цю шахту, то залишимо прохід для скараних і вони зруйнують Щит. Все буде марно.

Вардас мовчки витирав кров з розбитої щоки. Він подивився на своїх втомлених людей, які попри все чекали наказу. – Каменю байдуже до наших планів, Каєне, – хрипко мовив вождь. – Там тисячі тонн породи. Навіть не знаю скільки часу знадобиться, щоб це розібрати.

– Ми не будемо розбирати! – тихо промовив Кай вдивляючись в Ріана.

– Що ти задумав. – здивовано спитав Ріан.

Кай обвів поглядом присутніх та перевів погляд на заваленим вхід. У його голові визрівав божевільний план.

– Ріане, ти казав, що пластини можуть видавати спрямований імпульс...

– Так. – очі інженера розширилися. – Але ми можемо втратити частину Щита якщо перевантажимо!

– Або ми втратимо все, – відрізав Кай. – Став заряд на максимальну напругу. Вардасе, треба укріпити спуск, щоб нас не поховало живцем. Ми не будемо копати. Ми випалимо шлях.

Під дикий гуркіт енергетичного розряду, який змусив стіни Вежі здригнутися, шахта заповнилася сліпучим світлом. Коли гуркіт стих, Кай почув звук, солодший за будь-яку музику – далеке виття вітру, що пробивався крізь новоутворену щілину. Шлях для ліків було відкрито.

– Треба перевірити!

– Я відправлю людей.

Вже за півтори години двоє арданців неслися з усіх ніг вигукуючи.

– Працює!

– У тебе вийшло. – Ріан похлопав Кая по плечу.

– У нас вийшло. – широко посміхнувся Кай.

– Що тепер? – запитав Солвен озвучуючи питання решти.

– Скоро прибуде Алія з ліками, тоді завантажимо їх у вентиляцію і увімкнемо прилад.

Кай зробив коротку паузу глибоко вдихнувши він продовжив.

– І будемо молитися щоб спрацювало.

Запала тиша. Тоді Вардас виступив вперед і промовив.

– Обов'язково спрацює, Даале.

Інші закивали в знак згоди.

– Даал! Даал! – зазвучало з різних боків.

Кай розправив плечі.

– Тож не будемо втрачати часу! У нас ще багато роботи.