Вітер змін

Шлях через розлом був знайомим, але від того не менш моторошним. Соловен і Фаель просувалися обережно, притискаючись до холодних стін.

– Ми майже на місці, – Соловен зупинився біля виходу з розлому.

Попереду розкинувся ліс. Та «Міні небесний щит», що тьмяно пульсував за спиною Соловена, захищав їх від агресивних рослин і згубного світла сонця.

Коли вони підійшли до галявини, де минулого разу їх оглушили, Соловен відчув, як по спині пробіг холодок. Він пам’ятав той раптовий свист повітря і темряву, що настала миттєво.

Соловен зупинився і підняв руки.

– Свої! Ми від Кая!

Кілька довгих секунд єдиним звуком було сюрчання комах та тихий шелест лісу. А потім тіні між деревами почали рухатися. Ауріанці виходили зі своїх укриттів так само безшумно, як і минулого разу.

– Йдіть за нами, – коротко кивнув один із воїнів.

На вході в палац їх зустрів Ваялл Тендеріс – старший син Хранителя.

– Радий знову вас бачити. – кивнув він.

– І я радий зустрічі. – кивнув Соловен у відповідь та представив попутника. – Це Фаель.

Ваялл поважно кивнув Фаелю.

– У нас важливе послання від Кая. – продовжив Соловен. – Чи можемо ми побачити Хранителя?

– Так. – Ваялл відійшов у бік пропускаючи гостей. – Він очікує на вас.

Крокуючи квітучим коридором Соловен помітив Алію в супроводі дочки Хранителя Ліаї.

– Аліє. – зупинився він порівнявшись з дівчиною та протягнув їй листа. – Кай просив тобі передати це.

Алія міцно стиснула його, наче він був найдорожчим скарбом у всьому Альтаріоні. Її очі шукали відповіді на обличчі Соловена ще до того, як вона розгорнула папір.

– З ним усе добре? – її голос ледь тремтів. – Де він зараз?

– Він прямує до Ардана разом із Дайреном, – м’яко відповів Соловен. – Вони мають знайти спосіб стабілізувати енергію Вежі. Те, що в цьому листі, Аліє... це ключ до нашого наступного кроку. Прочитай уважно.

Дівчина мовчки кивнула. Ліая обережно торкнулася її плеча, ніби пропонуючи підтримку, і вони вдвох відійшли до вікна, крізь яке пробивалося блакитне світло лісу.

Соловен провів її поглядом лише мить, а потім знову повернувся до Ваялла. Його обличчя стало суворим.

– Ходімо. Хранитель чекає на твої слова. – Ваялл нахмурився, його пальці мимоволі торкнулися руків’я ритуального ножа на поясі.

Вони рушили далі коридором, що був витканий із живих лоз та інкрустований кристалами, які м’яко підсвічували шлях. Соловен відчував вагу своєї місії: він мав переконати народ, що століттями ховався в тіні дерев, вийти на відкрите сонце та стати пліч-о-пліч із людьми.

Коли важкі дерев'яні двері зали засідань відчинилися, Соловен побачив Хранителя. Старий ауріанець виглядав ще старішим, ніж минулого разу, але його очі світилися гострим розумом.

– Ти приніс вітер змін, Соловене, – не обертаючись, промовив Хранитель. Його голос був глибоким, як гул старого дерева. – Питання лише в тому, чи цей вітер роздмухає вогонь життя, чи принесе попіл. Розповідай усе.

Тим часом Алія розгорнула лист та занурилася в текст.

**«Аліє, якщо ти читаєш це, значить Соловен дістався лісу.
Нам усе ж вдалося створити прилад, що гасить енергію червоного сонця.
Але все виявилося складніше, ніж ми думали.

Спектр випромінювання нашого щита викликає у скараних ще сильнішу агресію. Він не просто їх дратує – він запускає хімічну ланцюгову реакцію, яка витісняє їхні інстинкти чистою люттю.

Якщо ми запустимо прилад на повну потужність, то можемо спровокувати криваву бійню.

Ріан працює над створенням потужнішого щита, який ми інтегруємо у Вежу. Він має накрити куполом увесь материк.

Я вирушаю до Ардана по підкріплення.

А тебе прошу знайти спосіб заспокоїти скараних.

Я вірю в тебе.

Чекатиму біля Вежі.

Кай.»**

Алія повільно опустила лист. Її серце калатало об ребра. Вона підняла очі на Ліаю, яка терпляче чекала поруч.

– Якщо Кай має рацію… – тихо сказала вона. – ми маємо шанс змінити світ.

Вона подивилась на Ліаю.

– Мені потрібна ваша допомога.

Соловен сидів в плетеному живому кріслі та вдивлявся в напружене обличчя Хранителя.

– Ти просиш моїх воїнів покинути Елар, – повільно промовив Сайрек. – Просиш залишити захист лісу та вийти туди, де панує випалена пустка. Навіщо нам ризикувати всім заради вашої Вежі?

– Тому що завдяки «Небесному щиту» ми маємо шанс повернути собі поверхню, – голос Соловена звучав твердо. – Або ж можемо продовжити жити у безкінечному страху.

Хранитель мовчав.

– Нам потрібна ваша допомога, щоб переправити головний прилад Ріана до Вежі. Самі ми не впораємося.