Проєкт «Небесний Щит»

Блакитний кристал пульсував у ритмі, що тепер відчували Кай і Ріан.

– Бачиш це? – схилився Кай над сканером Алії. – Мікроскопічні канали… ось вона розгадка.

– Схоже на те, – підтвердив Ріан, відводячи погляд до червоного кристала. – Його структура пориста. А у блакитного – спіральна.

– Саме це знімає «агресію» сонячного випромінювання, – додав Ріан, витираючи піт. – Тепер треба відтворити ефект.

Кай відкинувся на спинку крісла:

– Так, друже, елементарно просто.

– Просто – це не наш шлях.

– І правда, – усміхнувся Кай і постукав по колінах. – Тож почнемо.

Робота над приладом кипіла в глибині печер, де прохолода каменю хоч трохи втихомирювала ентузіазм дослідників. Після десятка невдалих спроб Кай проходжався кімнатою, перебираючи варіанти.

– А може, надвисокі температури?

– І як ми їх досягнемо? – скривився Ріан.

– Прямий промінь із Альтарієвого дзеркала.

– Давай спробуємо.

За годину все було готово для експерименту. А експериментатори в особі Кая, Ріана, Соловена та Раеля визирали з-за валуна, контролюючи процес.

– Нічого не відбувається, – Раель притиснувся підборіддям до каменю.

– Може, піти подивитися? – запропонував було Ріан.

– Зачекаємо ще трохи, – Кай не втрачав надії.

За кілька хвилин темна гладь дзеркала почала змінювати колір.

– Гляньте! – вигукнув Раель. – Воно червоніє!

– Виходить... – посміхнувся Кай. – Дзеркало перегрівається без стабілізатора.

За пів години поверхня дзеркала стала яскраво-червоною.

– Каю! – раптом покликав Ріан. – У мене тут питання виникло... А як зупинити процес?

Кай здивовано перевів на нього погляд, потім ще раз подивився на галявину.

– Ее-е... Ну-у... –він розгублено почухав потилицю.

Та потреби зупиняти експеримент не виникло. Наступної миті дзеркало почало видавати низький гул. Звук та вібрація посилювалися щосекунди, аж поки не настала раптова, лиховісна тиша.

– Всі на землю! – вигукнув Кай.

Наступної миті пролунав оглушливий вибух.

Ріан підняв голову, обтрушуючи пил з волосся, і подивився на вирву, де щойно було дзеркало.

– Знаєш, Каю… – прохрипів він, – питання про те, як зупинити процес, знято. Само зупинилося.

Кай не слухав. Він заворожено дивився на один-єдиний уламок, що застряг у камені поруч. Він не був гарячим. Навпаки, від нього віяло прохолодою.

– Подивимося, – Кай витяг уламок та розмістив його у сканері.

– Вийшло! – прошепотів Ріан, відірвавшись від екрана. – Вибух створив температуру, яка «зафіксувала» спіральну структуру.

За кілька днів вони запустили перший тестовий імпульс. Прилад спалахнув м’яким золотавим світлом. Соловен та Раель стояли під прямими променями Реона, проте не відчували на собі жодного агресивного впливу.

– Це неймовірно... – прошепотів Соловен, підставляючи обличчя світлу, яке раніше вбивало.

– Треба покликати інших! – вигукнув Раель і щосили побіг до печери.

Кай уважно слідкував за роботою модулятора.

– У нас вийшло. – Ріан підійшов ближче. – Як назвемо його?

– «Небесний щит», – відповів Кай, відчуваючи прилив гордості.

– Чудова назва, – розсміявся Ріан.

– Це лише локальний купол. Щоб врятувати Альтаріон, нам потрібно розгорнути цілу мережу.

– Що ж, тоді у нас повно роботи, – підмигнув Ріан, і в його очах знову спалахнула та сама наукова лихоманка.